Будников, Петро Петрович

Бу́дников, Петро́ Петро́вич (21.10.1885, м. Смоленськ, тепер Росія — 16.12.1968, м. Москва, Росія) — хімік, спеціаліст у галузі хімії неорганічної та хімічної технології, професор (1937), член-кореспондент АН СРСР (1939), академік АН УРСР (1939) і Польської академії наук (1956), Герой Соціалістичної Праці (1965), лауреат Сталінських премій (1942; 1950; 1952), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1943).

Будников, Петро Петрович
Народження	21.10.1885
Місце народження	Смоленськ
Смерть	16.12.1968
Місце смерті	Москва
Alma mater	Ризький технічний університет
Напрями діяльності	хімія неорганічна

Відзнаки
Ордени	Леніна (1953; 1965), Трудового Червоного Прапора (1945; 1946; 1949), Червоної Зірки (1944), «Знак Пошани» (1944).

Життєпис

1906 закінчив Олександрівське реальне училище (тепер не існує; м. Смоленськ, Росія). Вступив у Ризькій політехнічний інститут (тепер Ризький технічний університет; м. Рига, Латвія) на хімічний факультет, який закінчив 1911. Після захисту дипломної роботи під керівництвом професора С. Г. Шиманського (1867; тепер Україна — 1931; Латвія), присвяченої впливу ензимів (біокаталізаторів) на процеси знебарвлення бавовняних тканин, працював у лабораторії Шиманського.

Упродовж 1911–1912 — інженер-хімік на Кудинівському заводі (тепер м. Електроуглі, Росія).

1912–1918 викладав хімію і технологію в Лодзинському мануфактурно-промисловому училищі (тепер не існує; м. Лодзь, Польща). Під час Першої світової війни училище евакуювали в м. Москву (1914). Працював завідувачем виробництва на заводі спорядження гранат. 1918–1926 викладав хімію в Іваново-Вознесенському політехнічному інституті (тепер не існує; тепер м. Іваново, Росія). Від 1918 — доцент, від 1919 — на посаді професора кафедри технології мінеральних речовин. 1925 був у відрядженні в Німеччині та Англії.

1926 переїхав у м. Харків і працював головним інженером керамічних заводів Харківського комунгоспу (господарство комунальне). Упродовж 1927–1932 — директор Центральної науково-дослідної лабораторії Українського тресту вогнетривкої цементної промисловості в Харкові.

Від 1932 — завідувач відділу хімічно міцних керамічних матеріалів у Харківському інституті силікатів; за два роки опісля почав працювати в Харківському хіміко-технологічному інституті (обидва інститути тепер у складі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»): 1934–1941 — професор, завідувач кафедри технології силікатів; водночас 1934–1938 — декан хіміко-технологічного факультету, від 1939 — факультету технології силікатів. За сумісництвом працював завідувачем кафедри технології силікатів Промислової академії (Харків, Україна). 1939 вченого обрали членом-кореспондентом АН СРСР; 1941–1943 керував Відділенням фізико-хімічних, математичних і геологічних наук АН УРСР (тепер Національна академія наук України).

1945–1947 — директор Московського інституту гіпсової промисловості (Росія). Упродовж 1944–1968 — завідувач кафедри загальної технології силікатів Московського хіміко-технологічного інституту ім. Д. Менделєєва (тепер Російський хіміко-технологічний університет ім. Д. Менделєєва).

Наукова діяльність

Автор 40 книг (підручники, монографії, збірники праць, брошури), які були видані в Україні, Росії, Латвії, Польщі, Німеччині й інших країнах, автор / співавтор 1500 публікацій (статті, тези доповідей), понад 80 свідоцтв авторських на винаходи, патенти.

Основні наукові роботи пов’язані зі синтезом силікатів. Розробив нові методи дослідження силікатів. Наукові роботи присвячені вивченню фізико-хімічних властивостей та перетворенню природних і штучних силікатів: термодинаміці, кінетиці, механізму реакцій хімічних у твердій та рідкій фазі за підвищених температур, залежності властивостей синтетичних силікатів від їхньої мікроструктури, росту кристалів у вогнетривких матеріалах та оксидах. Проводив дослідження умов синтезу в’яжучих матеріалів із високою гідравлічною активністю, процесів спікання силікатних матеріалів.

Винайшов нові види вʼязких (ангідритовий, алітовий, гіпсовий безвипалювальний, глиновапняний, сульфатовані шлакові цементи), вогнетривких (хромово-доломітовий, корундо-карборундовий, динасовий, шамотні оксидні), ізоляційних (кристалокорунд) матеріалів, різні види будівельної і спеціальної кераміки. Вивчав процеси корозії хімічно стійких матеріалів і вогнетривів, зокрема бетонів. Розробив технології вакуумування глини, гідротермального синтезу цементів, одержання здутого перліту. Займався створенням виробів високої вогнетривкості з чистих оксидів алюмінію, магнію, берилію, кальцію, ниткоподібними кристалами цих оксидів.

Визнання

Нагороджений радянськими відзнаками:

Заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1956).
Орден Леніна (1953; 1965).
Орден Трудового Червоного Прапора (1945; 1946; 1949).
Орден Червоної Зірки (1944).
Орден «Знак Пошани» (1944).
Премія Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. Менделєєва (1943; 1947).

Голова Українського відділення (1941–1943) і віцепрезидент (із 1946) Всесоюзного хімічного товариства. Голова Українського (з 1932) і Всесоюзного (з 1939) наукового інженерно-технологічного товариства силікатної промисловості.

Член Німецького та Американського керамічних товариств, Німецького хімічного товариства, почесний член Чеського склокерамічного товариства, почесний доктор інженерних наук Вищої школи архітектури та будівництва м. Веймару (Німеччина).

Праці

Технология керамики и огнеупоров / Под общ. ред. П. П. Будникова. Москва : Промстройиздат, 1950. 576 с. (у співавт.).
Technologie keramiky a žáruvzdorného zboží / Přel. J. Hlaváč, J. Šatava. Praha : Státní nakladatelství technické literatury, 1953. 586 s.
Tehnologia ceramică și a materialelor refractare / Trad. din limba rusă. Bucureşti : Editura Tehnică, 1954. 628 p.
Технология керамики и огнеупоров / Под общ. ред. П. П. Будникова. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : Промстройиздат, 1955. 708 с. (у співавт.).
Избранные труды. Киев : Изд-во АН УССР, 1960. 575 с.
Технология керамики и огнеупоров / Под общ. ред. П. П. Будникова. 3-е изд., доп. Москва : Госстройиздат, 1962. 812 с. (у співавт.).
Неорганические материалы : [сб. науч. тр.] / Отв. ред. : П. П. Будников, А. С. Бережной. Москва : Наука, 1968. 420 с.
Химия и технология окисных и силикатных материалов : [сб. науч. тр.] / [Отв. ред. : П. П. Будников, А. С. Бережной]. Киев : Наукова думка, 1970. 523 с.
Керамические материалы для агрессивных сред. Москва : Стройиздат, 1971. 272 с. (у співавт.).

Література

Куколев Г. В., Ведь Е. И. Герой Социалистического Труда П. П. Будников. Харьков, 1973. 75 с.
Видатні вчені інженери-будівельники України / В. Є. Ясієвич, С. Б. Дехтяр, С. А. Сухоруков. Київ : Будівельник, 1991. 104 с.
Національна академія наук України. 1918–2008 : персональний склад. Київ, 2008. С. 19.
Наумова Н. А. Будников Петро Петрович // Особові архівні фонди вчених НАН України в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : путівник. Київ : Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, 2017. С. 86–88.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Будников, Петро Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Будников, Петро Петрович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.04.2026