Борзов, Валерій Пилипович

Борзо́в, Вале́рій Пили́пович (20.10.1949, м. Самбір, тепер Львівської області, Україна) — спортсмен, легкоатлет, дворазовий олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту (з 1970), політичний і громадський діяч.

Борзов, Валерій Пилипович
Народження	20.10.1949
Місце народження	Самбір
Alma mater	Національний університет фізичного виховання і спорту України
Напрями діяльності	фізичне виховання та спорт

Відзнаки
Ордени	Леніна, Знак Пошани, Дружби народів, За заслуги (II ст., I ст.); князя Ярослава Мудрого (V ст.), Данила Галицького
Почесні звання	почесний громадянин м. Нова Каховка, м. Києва

Життєпис і спортивна кар’єра

Кар’єра легкоатлета

Народився у сім’ї військовослужбовця. 1960 родина переїхала до м. Нової Каховки Херсонської області. Почав займатись атлетикою легкою у 12 річному віці у дитячо-юнацькій спортивній школі м. Нової Каховки. Перший тренер — Б. Войтас (1937; тепер РФ — 2006; Латвія). Тренери сприяли переїзду спортсмена до м. Києва.

Виступав за спортивні товариства «Авангард» (м. Нова Каховка), «Буревісник» (1972) і «Динамо» (з 1973, обидва — м. Київ), збірну команду СРСР (1966–1979).

Закінчив Київський державний інститут фізичної культури (1971; тепер Національний університет фізичного виховання і спорту України) за спеціальністю «тренер-викладач», Саратовське вище вiйськове командне училище (1973).

Під час навчання тренувався під керівництвом В. Петровського.

У 19 років став триразовим переможцем Європейських юніорських легкоатлетичних ігор 1968 у м. Лейпцигу (тепер Німеччина) у бігу на дистанції 100 м (результат — 10,4 с), 200 м (21,0 с) та в естафеті 4х100 м (40,4 с).

У серпні 1969 виграв дорослий Чемпіонат СРСР у м. Києві, пробігши 100 м за 10 секунд. Того ж року переміг на дистанції 100 м (результат 10,49 с) і здобув срібну медаль в естафеті 4х100 (результат 39,40 с) на Чемпіонат Європи 1969 з легкої атлетики у м. Афіни (Греція).

Улітку 1970 і 1971 Борзов узяв участь у легкоатлетичних матчах СРСР — США і вперше переміг у бігу на 100 м сильних на той час спортсменів США (результати відповідно 10,4 с та 10,41 с).

На Літніх Олімпійських іграх 1972 у м. Мюнхені спортсмен зміг зробити золотий дубль, виборов золоті медалі у забігу на дистанції 100 м і 200 м. На 100-метрівці у фіналі 1 вересня він з результатом 10,14 с обійшов Р. Тейлора (1948–2007; США), Л. В. Міллера (1946–2004; Ямайка) та інших. На 200-метровій дистанції у фіналі 4 вересня він переміг, обійшовши на фініші Л. Дж. Блека (1951–2006; США), П. П. Міннеа (1952–2013; Італія) з новим рекордом Європи (20,0 с). Це була друга перемога європейського атлета на спринтерських дистанціях на Олімпійських іграх після перемоги А. Е. Гарі (нар. 1937; Німеччина) на Літніх Олімпійських іграх 1960 у м. Римі (Італія) на дистанції 100 м (до кінця 1960-х домінували спортсмени США). Борзов також завоював срібну медаль в естафеті 4х100 з результатом 38,50 с. у складі збірної СРСР, партнери — О. Корнелюк (нар. 1950; тепер Азербайджан), В. Ловецький (нар. 1951; тепер Білорусь), Ю. Сілов (1950–2018; тепер Латвія). Був прапороносцем на церемонії закриття Олімпіади.

На Чемпіонаті Європи з легкої атлетики 1974 у м. Римі (Італія) переміг у змаганнях з бігу на 100 м (результат 10,27 с).

Багаторазовий чемпіон Європи з бігу на короткій дистанції 60 м у закритих приміщеннях (1970, результат — 6,6 с; 1971, результат — 6,6 с; 1974, результат — 6,58 с; 1975, результат — 6,59 с; 1976, результат — 6,56 с; 1977, результат — 6,59 с); на дистанції 50 м (1972, результат — 5,75 с, рекорд СРСР).

На Літніх Олімпійських іграх 1976 у м. Монреалі (Канада) спортсмен здобув бронзові медалі, двічі піднявся на п’єдестал пошани за підсумками забігу на 100 м (результат — 10,14 с) і естафети 4х100 м (38,78 с).

Сімнадцатиразовий чемпіон СРСР, шестиразовий переможець Спартакіади народів СРСР у бігу на дистанціях 100 і 200 м, естафеті 4х100 м.

Створив тактику та математичну модель бігу на 100 м. Прораховував за лічені долі секунди різноманітні варіанти ситуацій, що виникали на біговій доріжці, відповідно до розрахунку вносив поправки в біг. Рекордсмен СРСР та Європи з бігу на 100 м та 200 м, рекордсмен СРСР в естафеті 4×100 м.

Останні змаганням стала VII Спартакіада народів СРСР, після якої він завершив спортивну кар’єру.

Політична, державна і громадська діяльність

Працював інструктором фізичної культури і спорту Спортивного комітету УРСР (1969–1979), старшим тренером спортивної команди при Управлінні ВВ МВС СРСР в УРСР і Молдавській РСР (1972–1979), водночас з жовтня 1972 навчався в аспірантурі Київського державного інституту фізичної культури.

Під керівництвом свого тренера, педагога і вченого В. Петровського провів дослідницьку роботу та захистив дисертацію на тему «Моделювання техніки бігу з низького старту спринтерів високої кваліфікації» і здобув ступінь кандидата педагогічних наук (1980). Після закінчення спортивної кар’єри працював у ЦК ЛКСМ України: заступник завідувача відділу оборонно-масової і спортивної роботи ЦК ЛКСМУ (грудень 1979 — лютий 1980), секретар ЦК комсомолу республіки (лютий 1980 — грудень 1986).

Знову повернувся у спорт як функціонер: заступник голови Державного комітету УРСР з фізичної культури і спорту (грудень 1986 — липень 1990), член ради Європейської легкоатлетичної асоціації (1987–1999), голова Державного комітету УРСР у справах молоді, фізичної культури і спорту (30.07.1990—06.06.1991). Міністр у справах молоді і спорту УРСР і перший міністр молоді і спорту України (06.06.1991—20.08.1996), Голова Державного комітету України з фізичної культури і спорту (20.08.1996—26.08.1997).

Президент Національного олімпійського комітету України (1991–1998), президент Федерації легкої атлетики України (1996–2012).

Один із фундаторів українського спорту, національного олімпійського та паралімпійського рухів.

За особистої участі Борзова розроблено законопроєкти «Про антидопінговий контроль у спорті», «Про ратифікацію Антидопінгової конвенції» тощо, засновано стипендії Президента України для видатних спортсменів, створено Олімпійську академію України, дитячо-юнацькі спортивні школи для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків, Державний науково-дослідний інститут фізичної культури і спорту, у найкоротші терміни вдалося домогтися міжнародного визнання Національного олімпійського комітету України та національних спортивних федерацій.

Член Міжнародного олімпійського комітету (з 1994): член Комісії з виборів олімпійської столиці (1995–1998), член Комісії з культури та олімпійської освіти (з 1999).

Обирався народним депутатом України: березень 1998 — квітень 2002 від Народного руху України та травень 2003 — квітень 2006 — від Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Голова підкомітету з питань підготовки національних збірних команд України до Олімпійських і Паралімпійських ігор Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту (липень 1998 — лютий 2000), голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (з лютого 2000). Член Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (з червня 2003).

Очолював Товариство «Україна — В’єтнам» (1999–2005).

Автор книг на спортивну тематику.

Нагороди і визнання

Нагороджений орденом Леніна (1972), «Знак Пошани» (1971), Дружби народів (1976), «За заслуги» II ст. (1999), «За заслуги» I ст. (2002); князя Ярослава Мудрого V ст. (2004); Данила Галицького (2008), медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1976), Почесною відзнакою Президента України (1996), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (1999).

Почесний громадянин м. Нова Каховка. Почесний громадянин міста Києва (з 2021).

У м. Києві на Площі зірок відкрито іменну зірку спортсмена (2019).

Додатково

Борзов у шлюбі з 4-разовою олімпійською чемпіонкою зі спортивної гімнастики Л. Турищевою (нар. 1952; тепер РФ).

Серед захоплень — риболовля, мисливство.

Цитата

«У Мюнхені втілилася в життя моя мрія, яку я виношував тривалий час, а саме — стати олімпійським чемпіоном. Я обійшов усіх найсильніших спринтерів і виборов дві золоті медалі. Коли стояв на подіумі вже олімпійським чемпіоном, відчував, що це найщасливіший момент у моєму спортивному житті»

 (Цит. за кн.: Бубка С. Н., Булатова М. М. Олімпійське сузір’я України : Атлети. Київ : Олімпійська література, 2013. С. 56).

Праці

1. Секреты скорости. Москва : Физкультура и спорт, 1973. 64 с.
2. Некоторые цифровые характеристики старта и стартового разбега спринтеров высокого класса — членов сборной команды СССР // Моделирование функционального состояния спортсменов различной подготовленности. Киев : КГИФК, 1976. С. 15–22.
3. Поєдинок триває секунди : нарис. Київ : Веселка, 1978. 180 с.
4. Оптимальная стартовая поза // Легкая атлетика. 1978. № 4. С. 10.
5. Модель стартового разгона // Легкая атлетика. 1978. № 5. С. 18–19.
6. Training procedures in sprinting // Modern Athlete and Coach. 1984. Vol. 22. № 2. P. 15–17.
7. 10 секунд — целая жизнь : докум. повесть. Киев : Молодь, 1987. 120 с.
8. Подготовка легкоатлета-спринтера : стратегия, планирование, технологии // Science in Olympic Sport. 2020. № 4. С. 3–11.
9. Большой спринт во сне и наяву. Киев : Олимпийская литература, 2016. 192 с.
10. Особенности методики тренировочного процесса спринтера // Science in Olympic Sport. 2020. Iss. 3. С. 3–10.

Література

1. Акімов І. А. Добігти до себе / Пер. з рос. Київ : Молодь, 1977. 174 с.
2. Бубка С. Н., Булатова М. М. Олімпійське сузір’я України : Атлети. Київ : Олімпійська література, 2013. 166 с.
3. Борзов Валерій Пилипович // Легенди українського спорту : навч. посібник / Укл. С. А. Карасєвич, М. П. Карасєвич. Умань : ВПЦ «Візаві», 2017. Кн. 1. С. 112–117.
4. Борзов Валерій Пилипович // Спорт для всіх. 2021. URL: https://sportforall.info/articles/view/10684

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Борзов, Валерій Пилипович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борзов, Валерій Пилипович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.09.2026