Бон Джові

Рок-гурт «Бон Джові»

«Бон Джо́ві»(англ. «Bon Jovi») — рок-гурт, створений 1983 у м. Сейрвіллі (штат Нью-Джерсі, США). Поширені неофіційні назви гурту — «королі арена-року» (англ. Kings of Arena Rock), «голос Нью-Джерсі».

Офіційна назва обрана невипадково: акцентовано роль фронтмена Дж. Бон Джові. Колектив поєднував мелодійний хард-рок, глем-метал та елементи поп-року.

Склад гурту

Теперішній склад гурту

Джон Бон Джові

• Бон Джові, Джон [англ. Bon Jovi, Jon; повні прізвище та ім’я — Бонджові, Джон Френсіс молодший (англ. Bongiovi, John Francis Jr.); 02.03.1962, м. Перт-Амбой, штат Нью-Джерсі, США] — співзасновник гурту, вокаліст, автор пісень, актор; роль у гурті — вокал, гітара (з 1983).

• Торрес, Тіко [англ. Torres, Tico; повні прізвище та ім’я — Торрес, Гектор Самуель Хуан (англ. Torres, Hector Samuel Juan); 07.10.1953, м. Нью-Йорк, США] — ударник, перкусіоніст, художник; роль у гурті — ударні, перкусія, бек-вокал (з 1983).

• Браян, Девід [англ. Bryan, David; повні прізвище та ім’я — Рашбаум, Девід Браян (англ. Rashbaum, David Bryan); 07.02.1962, м. Перт-Амбой, штат Нью-Джерсі, США] — клавішник, співак, автор пісень; роль у гурті — клавішні, бек-вокал (з 1983).

• Макдоналд, Г’ю' [англ. McDonald, Hugh; повні прізвище та ім’я — Макдоналд, Г’ю Джон (англ. McDonald, Hugh John); 28.12.1950, м. Філадельфія, штат Пенсильванія, США] — бас-гітарист, співак; роль у гурті — бас-гітара, бек-вокал (офіційно з 2016, фактично з 1994).

• Філ Ікс [англ. Phil X; справжнє ім’я — Ксенідіс, Теофілос (англ. Xenidis, Theofilos); 10.03.1966, м. Торонто, Канада] — гітарист, співак; роль у гурті — соло-гітара, бек-вокал (з 2013).

• Шенкс, Джон Метью (англ. Shanks, John Matthew; 18.12.1964, м. Нью-Йорк, США) — автор пісень, музичний продюсер та гітарист; роль у гурті — ритм-гітара, бек-вокал (з 2024); сесійний музикант (2004–2024), гастрольний музикант (2016–2024).

• Бредлі, Еверетт (англ. Bradley, Everett; 16.03.1963, м. Грінвуд, штат Південна Кароліна, США) — співак і перкусіоніст; роль у гурті — перкусія, бек-вокал (з 2024); сесійний та гастрольний музикант (2003–2004, 2016–2024).

Колишні учасники

• Самбора, Річі [англ. Sambora, Richie; повні прізвище та ім’я — Самбора, Річард Стівен (англ. Sambora, Richard Stephen); 11.07.1959, м. Перт-Амбой, штат Нью-Джерсі, США] — гітарист, співак, автор пісень; роль у гурті — соло-гітара, бек-вокал (1983–2013).

• Сач, Алек Джон [англ. Such, Alec John; повні прізвище та ім’я — Сач, Александр Джон (англ. Such, Alexander John); 14.11.1951, м. Йонкерс, штат Нью-Йорк, США — 05.06.2022, м. Айнор, штат Південна Кароліна, США] — бас-гітарист, співак; роль у гурті — бас-гітара, бек-вокал (1983–1994).

• Сабо, Дейв [англ. Sabo, Dave; повні прізвище та ім’я — Сабо, Девід Майкл (англ. Sabo, David Michael)] — гітарист; роль у гурті — гітара (1983).

Творчість

У підліткові роки Дж. Бон Джові грав у кількох гуртах. 1981 записав демо-стрічку з власною піснею «Runaway» («Втікачка»), яка здобула популярність на радіо м. Нью-Йорка. Для виступів та запису повноцінного альбому знадобився справжній ансамбль. Це стало поштовхом до створення гурту «Бон Джові». 1984 вийшов дебютний альбом гурту з хітом «Runaway». Наступний альбом «7800° Fahrenheit» («7800° за Фаренгейтом»; 1985) утвердив гурт на концертній сцені.

Світовий прорив відбувся завдяки альбому «Slippery When Wet» («Слизький, коли мокрий»; 1986) з піснями «Livin’ on a Prayer» («Життя на молитві»), «You Give Love a Bad Name» («Ти даєш любові погане ім’я») та «Wanted Dead or Alive» («Розшукується живим чи мертвим»). Платівка упродовж 8 тижнів наприкінці 1986 — на початку 1987 очолювала список 200 найпопулярніших альбомів у США «Біллборд 200» («Billboard 200»), який видає журнал «Біллборд» («Billboard»), і принесла гурту славу «арена-рок-зірок». Альбом «New Jersey» («Нью-Джерсі», 1988) з хітами «Bad Medicine» («Погані ліки») і «I’ll Be There for You» («Я буду поруч із тобою») закріпив цей успіх.

У 1990-х гурт узяв творчу паузу. У цей час Дж. Бон Джові випустив сольний альбом «Blaze of Glory» («Спалах слави», 1990), титульна пісня з якого здобула «Золотий глобус». Повернення відбулося з альбомом «Keep the Faith» («Зберігай віру», 1992), що включав одну з найемоційніших рок-балад «Bed of Roses» («Ліжко з троянд»). До альбому «Cross Road» («Перехрестя», 1994) увійшов хіт «Always» («Завжди»), один із найуспішніших у кар’єрі гурту. Альбом «These Days» («У ці дні», 1995) продемонстрував зріле, більш глибоке звучання.

У 2000 музиканти повернулися з альбомом «Crush» («Краш») та мегахітом «It’s My Life» («Це моє життя»), який став гімном нового покоління. Далі вийшли студійні альбоми «Bounce» («Стрибок», 2002) і «Have a Nice Day» («Гарного дня», 2005) та збірка хітів у нових аранжуваннях «This Left Feels Right» («Цей поворот ліворуч здається правильним», 2004). Пісня «Who Says You Can’t Go Home» («Хто сказав, що ти не можеш повернутися додому»), виконана на початку 2006 разом із кантрі-співачкою Дж. Неттлз (нар. 1974; США), стала № 1 у кантрі-чарті журналу «Біллборд» і принесла гурту приз «Греммі» (2007).

У 2007 вийшов кантрі-орієнтований альбом «Lost Highway» («Загублене шосе»), 2009 — студійний альбом «The Circle» («Коло»). 25-річчю гурту присвячено документальний фільм «Коли ми були прекрасні» (2009, режисер Ф. Гріффін). Після виходу студійного альбому «What About Now» («А як щодо зараз»; 2013) Р. Самбора залишив колектив, його замінив Філ Ікс. Наступні альбоми «Burning Bridges» («Палаючі мости», 2015), «This House Is Not for Sale» («Цей дім не продається», 2016), «Bon Jovi 2020» («Бон Джові 2020»; 2020) містять тексти, натхненні пандемією та політичними подіями у США.

Гурт відзначив 40-річчя виходом альбому «Forever (Legendary Edition)» («Назавжди (Легендарне видання); 2024») та 4-серійного документального серіалу «Дякую, на добраніч: історія Бон Джові» (2024, режисер Г. Чопра).

У 2025 гурт випустив відеокліп на пісню «Red, White and Jersey» («Червоний, білий і Джерсі») з альбому «Forever (Legendary Edition)» («Назавжди (Легендарне видання)»).

«Бон Джові» — один із найуспішніших гастрольних колективів (див. Гастролі) у всій історії світової музики. За понад 40 років кар’єри гурт дав понад 2 800 концертів у понад 50 країнах для аудиторії, що перевищує 35 млн шанувальників. Перші тури виснажували музикантів через шалений графік (до 200 шоу на рік). Це ледь не призвело до розпаду гурту. Їхні концерти стали еталоном так званого «стадіонного року». Вони одними з перших перетворили важку музику на яскраве, видовищне, позитивне шоу, доступне для масового слухача, залучали глядачів до співу тощо. Для кожного туру створювали унікальні декорації, під час концертів використовували складні канатні системи, щоб буквально злітати зі сцени углиб стадіону.

Крім музики, гурт активно долучався до благодійних проєктів, включно зі створенням у 2006 Фонду Джона Бон Джові «Соул Фаундейшн», який допомагає безпритульним та підтримує соціальні ініціативи. Фонд забезпечив підтримку майже для 1 000 одиниць доступного та соціального житла у 12 штатах для тисяч людей, зокрема молоді та ветеранів.

«Bon Jovi - It's My Life (Official Music Video)».
Джерело ютуб канал «Bon Jovi».

«Bon Jovi - Livin' On A Prayer».
Джерело ютуб канал «Bon Jovi».

Творчий доробок

Гурт випустив 17 студійних альбомів, 3 концертні альбоми, 4 збірки, 5 міні-альбомів», 67 синглів, 14 відеоальбомів та 72 музичних відео. Їхній світовий наклад перевищує 150 мільйонів записів.

Найвідоміші пісні: «You Give Love a Bad Name» («Ти даєш коханню погане ім’я»; 1986), «Livin’ on a Prayer» («Життя на молитві»; 1986), «Wanted Dead or Alive» («Розшукується живим чи мертвим»; 1986) «Bad Medicine» («Погані ліки»; 1988); «Always» («Завжди»; 1994), «It’s My Life» («Це моє життя»; 2000), «Have a Nice Day» («Гарного дня»; 2005), «We Weren’t Born to Follow» («Ми не народжені, щоб слідувати»; 2009) тощо.

Стиль ансамблю еволюціонував разом із часом. Ранній період — це класичний глем-метал. Він вирізнявся потужними, енергійними гітарними рифами, швидкими соло, використанням синтезаторів та яскравим, високим вокалом. Починаючи з альбому «Keep the Faith», гурт відмовився від іміджу 1980-х і перейшов до більш зрілого стадіонного року. Музика стала чистішою, з’явилося більше акустичних гітар, глибоких балад та блюзових елементів (див. Блюз). Успіх треку «Who Says You Can’t Go Home» підштовхнув гурт до використання елементів американського фолку та кантрі, що яскраво проявилося в альбомі «Lost Highway» (2007).

Багато пісень несуть потужний позитивний заряд і мотивацію ніколи не здаватися, боротися за життя та свої права («It's My Life», «Keep the Faith», «Have a Nice Day»). Лірика сповнена пристрасті — від підліткової втечі («Runaway») та болю розлуки чи зради («You Give Love a Bad Name») до зрілої, відданої любові на все життя («Bed of Roses», «Always»). Тексти пісень прості, універсальні та зрозумілі слухачу, створювалися з розрахунком на те, щоб рядок із приспіву міг стати потужним слоганом, який легко вигукувати разом, наприклад: «It's my life, it's now or never!» («Це моє життя, зараз або ніколи!»).

Гурт значно вплинув на розвиток музичних відеокліпів. Візуальний ряд кліпів «Livin’ on a Prayer», «You Give Love a Bad Name», «Bad Medicine» підкреслював драматичність текстів і харизму фронтмена, створюючи новий стандарт презентації рок-музики на телеекранах.

За даними Асоціації звукозаписної індустрії Америки (англ. «Recording Industry Association of America»), гурт продав 42 мільйони альбомів у США, серед них один алмазний, п’ять мультиплатинових, одинадцять платинових та чотирнадцять золотих альбомів.

Україніка

На тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну гурт у 2022 висловив підтримку українському народу, опублікувавши відео, де одеські волонтери вантажать мішки з піском на узбережжі під звучання їхньої найвідомішої пісні «It’s My Life» («Це моє життя»).

Нагороди та визнання

Гурт за свою кар’єру загалом здобув 25 нагород і був номінований 68 разів на престижні музичні премії. Лауреат Американської музичної премії у категорії «найкращий поп/рок гурт/дует/група» (1988), американської «Премії за заслуги» (2004), Британської музичної премії у категорії «міжнародний гурт» (1996), премії «Греммі» у категорії «найкраща кантрі-колаборація з вокалом» (2007) та інших.

Гурт визнаний американським журналом «Біллборд» 45-м найвидатнішим артистом усіх часів, відзначений низкою нагород від цього журналу, зокрема «Легенда живих виступів» (2016). Шість альбомів були першими у чарті «Білборд 200» (англ. «Billboard 200») та чотири — хітами № 1 у чарті «Білборд Хот 100» (англ. «Billboard Hot 100»).

Здобув також нагороди «Найпопулярніший рок-артист/гурт» (1995), «Діамантова нагорода Шопара» (2005) тощо.

Гурт став першим в історії володарем почесного статусу «Всесвітня ікона» (2010) від американського телеканалу Ем-Ті-Ві (MTV).

Гурт включено до Зали слави музики Великої Британії (2006), Зали слави рок-н-ролу США (2018). Дж. Бон Джові та Р. Самбору було введено до американської Зали слави авторів пісень (2009).

Додатково

У червні 2022 Дж. Бон Джові пережив операцію на голосових зв’язках.

12.09.2024 Дж. Бон Джові врятував жінку, яка намагалась покінчити життя самогубством.

Література

1. Jackson L. Jon Bon Jovi: The Biography. London : Piatkus Books, 2013. 260 p.
2. Olson M. Bon Jovi: America's Ultimate Band. Lanham : Scarecrow Press, 2013. 182 p.
3. Reesman B. Bon Jovi: The Story. New York : Sterling, 2016. 208 p.
4. Parker N. J. Jon Bon Jovi Biography: Keeping the Faith and His Enduring Legacy. [S. l.] : Independently published, 2024. 129 p.
5. Bon Jovi: Forever. Guildford : Genesis Publications, 2025. 260 p.

Автор ВУЕ

І. П. Волинець

Покликання на цю статтю: Волинець І. П. Бон Джові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бон Джові (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.07.2026