Большаков, Микола Аркадійович

Большако́в, Мико́ла Арка́дійович (рос. Большаков, Николай Аркадьевич; 23.01.1874, м. Харків, тепер Україна — 20.01.1958, м. Ленінград, тепер м. Санкт-Петербург, РФ) — оперний і концертний співак (тенор), педагог, заслужений діяч мистецтв РРФСР (з 1938).

Большаков, Микола Аркадійович
Народження	23.01.1874
Місце народження	Харків
Смерть	20.01.1958
Місце смерті	Санкт-Петербург
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Напрями діяльності	музичне мистецтво

Життєпис

Народився у театральній сім’ї. Батьки були провінційними акторами, дід — декоратором. Навчався у гімназії у м. Харкові, де співав у церковному і світському хорі. Закінчив гімназію Я. Г. Гуревича у м. Санкт-Петербурзі (1896), під час навчання займався вокалом. Продовжив освіту на юридичному факультеті Імператорського Санкт-Петербурзького університету (3 курси; 1896–1899; тепер Санкт-Петербурзький державний університет), водночас брав приватні уроки вокалу у співака, педагога І. Прянишникова. 1901–1906 удосконалював вокальне мистецтво за кордоном: у м. Парижі у Л. Ескалаїса (1859–1940; Франція) та у м. Мілані у А. Броджі (1847–1917; Італія).

Дебютував у лютому 1899 у спектаклях харківської оперної трупи антрепренера О. Церетелі (1864; тепер РФ — 1942; Франція), яка гастролювала у м. Санкт-Петербурзі. Виконував партії: Синодал («Демон» А. Рубінштейна), Володимир Ігорович («Князь Ігор» О. Бородіна), Турідду («Сільська честь» П. Масканьї), які готував під керівництвом хормейстера та диригента Е. А. Купера.

Соліст опери Народного дому Миколи II у м. Санкт-Петербурзі (1900–1901). Потім співав у трупі М. Собольщикова-Самарина (міста Казань, Саратов, гастрольні поїздки по р. Волзі, 1901–1903), у південній антрепризі Назарова (міста Харків, Кишинів, 1903–1904), у трупах М. Фігнера (м. Астрахань, гастролі по Волзі, 1904) та О. Церетелі (м. Санкт-Петербург, Оперний театр консерваторії, 1904–1906).

Соліст Маріїнського театру у м. Санкт-Петербурзі (1906–1929). Дебютував 26.04 і 27.04.1906 у партіях Дубровського («Дубровський» Е. Направника) і Ленського («Євгеній Онегін» П. Чайковського).

Займався педагогічного діяльністю. Викладав у Музичному училищі імені М. Мусоргського. Працював у Петроградській (згодом Ленінградській) консерваторії (тепер Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова): викладач (1923–1926), доцент (1926–1934), професор (1934–1953) вокального факультету, завідувач кафедри спеціального співу (1933–1941), член художньої ради Оперної студії (з 1938).

Виступав за кордоном у складі антрепризи О. Церетелі (Берлін, 1906), «Російських сезонів» С. Дягілева (м. Париж, 1910, 1913, м. Лондон, 1913).

У 1917–1934 взяв участь у майже 700 безкоштовних концертах для трудящих і військових.

Творчість

Володів м’яким і водночас сильним голосом, а також драматичним талантом.

У репертуарі співака було 112 партій з опер і оперет. Серед них: Петро («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Юродивий («Борис Годунов» М. Мусоргського), Ленський, Герман («Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Фауст (однойменна опера Ш. Гуно), Рієнці (однойменна опера Р. Вагнера), Пінкертон («Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні), Левко («Майська ніч» М. Римського-Корсакова), Хлопуша («Орлиний бунт» А. Пащенка), Хозе («Кармен» Ж. Бізе) та інші.

Перший виконавець низки партій: Чаплинський («Пан воєвода» М. Римського-Корсакова), Артемьєв («Фронт і тил» А. Гладковського), Молодий робітник і Селищний начальник («Чорний яр» А. Пащенка) тощо.

Партнери на сцені: С. Акімова (1887; тепер Грузія — 1972; тепер РФ), П. Андреєв (1874–1950; тепер РФ), А. Больська (1863; тепер Молдова — 1930; тепер Естонія), М. Бріан (1886; тепер Україна — 1965; тепер РФ), Т. Руффо, Ф. Шаляпін та інші.

Вів концертну діяльність (до 1944). У концертному репертуарі — твори Б. Сметани, Е. Г. Гріга, Дж. Пуччіні, В. А. Моцарта та інших композиторів.

Записав на грамофонні платівки понад 270 творів (1905–1911; у м. Санкт-Петербурзі, на фірмах «Грамофон» (англ. «The Gramophone Company»), «Пате» (франц. «Pathé»), «Колумбія» (англ. «Columbia»), «Бека» (нім. «Beka»), «Сирена» (польськ. «Syrena»), «Фаворит» (нім. «Favorite»), «Омокорд» (нім. «Homocord»), «Стелла» (нім. «Stella»), «Лірофон» (нім. «Lyrophon»), «Янус Рекорд» (нім. «Janus Record»), РАОГ (від рос. Русское акционерное общество граммофонов — Російське акціонерне товариство грамофонів). Серед записів: арії, дуети, сцени з опер і оперет, романси і пісні.

Був автором методичних праць з вокалу, зокрема незавершеної книги «Методичні бесіди з вокальної техніки».

Україніка

Пропагував українську музику в Росії, брав участь у концертах Українського літературно-художнього товариства у м. Петрограді.

Член Музично-драматичного товариства імені Г. Квітки-Основ’яненка у м. Харкові, виконував твори М. Лисенка, Я. Степового, українські народні пісні.

Гастролював містами України, зокрема 1905 виступав у містах Харкові та Ніжині з антрепризою В. Валентинова (1870–1929; тепер РФ). Записав у 1906 на фірмі «Грамофон» (м. Санкт-Петербург) разом із М. Швецем кілька українських дуетів, 1909 на фірмі «Пате» — 10 українських народних пісень у супроводі бандури.

Нагороди та визнання

Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1938), медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945).

Література

Лисенко І. М. Большаков Микола Аркадійович // Мистецтво України : Енциклопедія. Київ : Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1995. Т. 1. С. 231.
Большаков Микола Аркадійович // Лисенко І. Словник співаків України. Київ : Рада, 1997. С. 34–35.
Лисенко І. Большаков Микола Аркадійович // Українська музична енциклопедія. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2006. Т. 1. С. 245.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Большаков, Микола Аркадійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Большаков, Микола Аркадійович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.08.2026