Бойова організація Партії соціалістів-революціонерів

Бойова́ організа́ція Па́ртії соціалі́стів-революціоне́рів (есе́рів) — терористичне угруповання, афілійоване з Партією соціалістів-революціонерів (ПСР). Діяла в Російській імперії 1901–1911, налічувала до 80 осіб. Мета — повалення самодержавства й дезорганізація державного імперського апарату шляхом політичних убивств вищих державних посадовців (царських міністрів, генерал-губернаторів, жандармських і поліцейських чинів).

Історична довідка

Засновниками й керівниками Бойової організації ПСР були есери Г. Гершуні, Є. Ф. Азеф і Б. Савінков. Організація була повністю автономною від центрального комітету партії. Найгучнішими терористичними актами угруповання стали вбивства міністрів внутрішніх справ Д. С. Сипягіна (1853; тепер Україна — 1902; тепер РФ) у 1902, В. К. Плеве у 1904, великого князя Сергія Олександровича (1857–1905; тепер РФ; молодший син імператора Росії Олександра ІІ) у 1905. Після викриття Є. Азефа як провокатора 1908 організація зазнала глибокої кризи,а остаточно розпалась на початку 1911.

Характеристика

Діяльність Бойової організації ПСР ґрунтувалася на тактиці індивідуального терору (вчиняє окрема особа чи кілька осіб), який частина ідеологів з есерів вважала одним із найефективніших засобів революційної боротьби. На відміну від анархістів (див. Анархізм), есери не протиставляли терор масовому революційному руху, а розглядали його як допоміжний фактор. За концепцією ПСР, індивідуальний терор мав виконувати три головні функції:

дезорганізаційну (деморалізація уряду й руйнування державного апарату);
пропагандистську й агітаційну (пробудження революційної свідомості масової і заклики до загального повстання);
самозахисну (акти помсти представникам влади за репресії).

Тактика Бойової організації ПСР викликала полярні оцінки з боку інших політичних сил Російської імперії, що перебували в опозиції до влади: ліберальні кола (зокрема кадети, див. Конституційно-демократична партія) рішуче засуджували індивідуальний терор. Натомість, соціал-демократи (як більшовики, так і меншовики) провадили теоретичну полеміку з есерами. Ідеологи Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків) і Російської соціал-демократичної робітничої партії (меншовиків) критикували індивідуальний терор із прагматичних міркувань, вважаючи його політично шкідливим. Цей тактичний інструмент, на їхню думку, відволікав ресурси від організації масового революційного руху і створював у мас ілюзію можливості подолання правлячого режиму без участі самого робітничого класу (див. Пролетаріат).

Зрештою опозиція терору визріла і всередині самої ПСР. Частина партійців (так звані «легальні есери» і представники правого крила ПСР) дедалі гостріше критикували Бойову організацію ПСР, наголошуючи, що її конспіративна автономія перетворює угруповання на «державу в державі», яка диктує волю всій партії. Після революції 1905–1907 і особливо після викриття керівника Бойової організації ПСРЄ Азефа як таємного агента поліції, ПСР остаточно відмовилась від індивідуального терору, визнавши його морально дискредитованим і деструктивним для революційної справи. На початку 1911 Бойову організацію ПСР було розпущено.

Джерела

Дело Гершуни или о так называемой Боевой организации : Обвинительный акт по делу Боевой организации партии социалистов-революционеров. Санкт-Петербург : Изд. В. Врублевского, 1906. 56 с.
Спиридович А. И. Партия социалистов-революционеров и ее предшественники. 1886–1911. 2-е изд. Петроград : Военная типография, 1918. 384 с.
Савинков Б. В. Воспоминания террориста. Харьков : Пролетарий, 1926. 339 с.
Иваницкая П. С. В боевой организации. Москва : Всесоюзное общество политкаторжан и ссыльно-поселенцев, 1926. 44 с.

Література

Geifman A. Thou Shalt Kill : Revolutionary Terrorism in Russia, 1894–1917. Princeton : Princeton University Press, 1993. 376 p.
Городницкий Р. А. Три стиля руководства боевой организацией партии социалистов-революционеров: Гершуни, Азеф, Савинков // Индивидуальный политический террор в России. XIX — начало XX в. Москва, 1996. С. 48–60.
Городницкий Р. А. Боевая организация партии социалистов-революционеров в 1901–1911 гг. Москва : РОССПЭН, 1998. 239 с.
Герасимов А. В. На лезвии с террористами // «Охранка». Воспоминания руководителей политического сыска. Москва : Новое литературное обозрение, 2004. Т. 2. С. 13–352.
Панченкова Н. О. Ставлення до терору радикальних об’єднань на теренах України на початку ХХ ст. // Історичні записки: збірник наукових праць. Вип. 10 (спеціальний). Луганськ, 2006. С. 153–157.
Панченкова Н. О. Григорій Гершуні — теоретик та практик ліворадикального тероризму // Історичні записки: збірник наукових праць. Вип. 23. Ч. 1. Луганськ, 2009. С. 174–179.
Безаров О. Григорій Гершуні та становлення ідеології політичного терору в Російській імперії на початку XX століття // Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. 2014. № 4. С. 7–13.
Будницкий О. В. Терроризм в российском освободительном движении : идеология, этика, психология (вторая половина XIX — начало XX в.). 2-е изд., доп. Москва : РОССПЭН, 2016. 383 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бойова організація Партії соціалістів-революціонерів // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бойова організація Партії соціалістів-революціонерів (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.08.2026