Боголюбов, Олексій Миколайович

Боголю́бов, Олексі́й Микола́йович (25.03.1911, м. Ніжин, тепер Чернігівської області, Україна — 02.11.2004, м. Київ, Україна) — математик, механік, історик науки і техніки, доктор технічних наук (з 1966), член-кореспондент АН УРСР (з 1969), професор (з 1972), заслужений діяч науки і техніки України (з 2001), фундатор наукової школи з історії математичних наук. Син богослова Боголюбова Миколи Михайловича, брат Боголюбова Миколи Миколайовича (старшого) та Боголюбова Михайла Миколайовича.

Боголюбов, Олексій Миколайович
Народження	25.03.1911
Місце народження	Ніжин
Смерть	02.11.2004
Місце смерті	Київ
Alma mater	Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	математичні науки, історія науки та техніки

Життєпис

Народився у сім’ї священника та викладачки музики.

Вступив 1918 до Першої Олександрівської гімназії (м. Київ), де провчився рiк, до закриття закладу. Наприкінці 1920 родина переїхала в с. Велика Круча (тепер Лубенського району Полтавської обл), куди батька призначили парафіяльним священником.

Після закінчення школи (1928, м. Нижній Новгород, тепер РФ) працював на різних роботах — на будівництві, потім на харківському заводi «Світло шахтаря», в Українському вiддiленнi Центрального інституту праці, у трестi «Укртракторремонт» тощо. Походження з давнього священницького роду обтяжило подальшу освіту та наукову кар’єру. 1930 переїхав до м. Харкова.

Закінчив фізико-математичний факультет Харківського державного університету (1936, тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) і механічний факультет Харківського механіко-машинобудівного інституту (1938; тепер у складі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»).

У 1937–1941 працював учителем математики та фізики у Харківському дитячому будинку для дітей іспанських комуністів. Водночас з 1938 викладав у Харківському механіко-машинобудівному інституті, навчальному комбінаті Харківського тракторного заводу, працював на інженерних посадах. Від 1939 вів мовнi курси для іспанців — політемігрантів, евакуйованих до СРСР.

У роки Другої світової війни перебував у окупованому м. Харкові. У 1942–1943 викладав німецьку мову, згодом — працював в управі бургомістром (за іншими даними — перекладачем, секретарем) у Старовiрiвському районi Харківської області. 11.04.1944 був заарештований на території теперішньої Молдови та засуджений Військовим трибуналом Харківської області за статтею 58-1а «Зрада Батьківщини» на 15 років виправно-трудових таборів та 5 років поразки у правах.

Покарання відбував у Норильському виправно-трудовому таборі (1945–1953) ГУЛАГу. Працював на шахтi в с-щі Каєрканi (тепер район м. Норильська) машиністом підіймальної машини, згодом — на будівництві збагачувальної фабрики на інженерних посадах (інженер, заступник головного механіка), був також начальником прокатного цеху Норильського металургійного комбінату. Після амністії повернувся в Україну.

У 1954 працював головним механiком обласного будівельного тресту м. Черкас. 1955–1962 — старший інженер, головний інженер Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР. Водночас за сумісництвом викладав у Київському інженерно-будівельному інституті (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури): викладач, доцент (1956–1971), професор кафедри будівельних машин (1971–1981).

Працював у Інституті математики АН УРСР (тепер у складі Національної академії наук України) на посадах молодшого (з 1962), старшого (з 1963) наукового співробітника. У 1963–1975 — старший науковий співробітник сектора історії техніки і природознавства Інституту історії АН УРСР (тепер Інститут історії України НАН України).

В Інституті механіки АН УРСР захистив кандидатську дисертацію «Розвиток теорії механізмів та машин у працях вчених XVIII — першої половини XIX століття» (1963) та докторську — «Історія механіки машин» (1965).

Обіймав посаду головного наукового співробітника Інституту математики НАН України (1975–1989).

Науковий внесок

Вів ґрунтовні дослідження у галузі історії математики та механіки, теорії механізмів і машин, машинобудування, історії науки та математичної освіти в Україні. У науковій спадщині понад 500 праць.

Піонер фундаментальних досліджень історії розвитку механіки машин: розглядав розвиток науки й техніки у річищі загальноісторичного процесу, взаємозв’язку з історією культури та поступом економіки, ввів у науковий обіг багатий емпіричний матеріал («Історія механіки машин», 1964; «Розвиток проблем механіки машин», 1967; «Нариси з історії механіки», 1974).

Співредактор і співавтор фундаментальної монографії «Історія вітчизняної математики» (т. 1–4; 1966–1970) та праць з історії розвитку математики й математичної освіти в СРСР.

Володів кількома іноземними мовами (французькою, іспанською, португальською). Написав цикл науково-біографічних творів: про життя і діяльність інженера-механіка та архітектора А. де Бетанкура-і-Моліни (1758; Іспанія — 1824; тепер РФ); Г. Монжа, вченого-математика Г. Ніколадзе (1888–1931; тепер Грузія), Р. Гука, Ж.-В. Понселе, М. М. Боголюбова (старшого) та ін. Автор довідника «Математики. Механіки. Біографічний довідник» (1983).

Викладав курси: «Теорія машин і механізмів», «Деталі машин», «Прикладна механіка» тощо; відомий як популяризатор науки. Серед учнів — 8 докторів і близько 40 кандидатів наук.

Нагороди і визнання

Нагороджений медаллю імені А. Койре Міжнародної академії історії науки в м. Парижі за працю «Історія вітчизняної математики» (1971).

Командор ордена Громадянських заслуг (Іспанія, 1996).

Лауреат премії імені М. М. Крилова НАН України за цикл праць «Розвиток та дослідження конструктивних методів розв’язання задач нелінійної механіки та математичної фізики» (1997).

Праці

История механики машин. Київ : Наукова думка, 1964. 463 с.
Развитие проблем механики машин : (Библиография). Киев : Наукова думка, 1967. 291 с.
История отечественной математики : в 4 т., 5 кн. Київ : Наукова думка, 1967–1970 (у співавт.).
Машина і людина. Київ : Наукова думка, 1969. 128 с.
Нариси з історії механіки. Київ : Наукова думка, 1974. 192 с.
Математики. Механики : Биографический справочник. Київ : Наукова думка, 1983. 639 с.

Література

Професори Київського національного університету будівництва і архітектури (1930–2000): Довідник. Київ, 2001. 99 с.
Кияни: Біографічний словник. Київ : Фенікс, 2004. 456 с.
Національна академія наук України. Персональний склад. 1918–2003. Київ : Фенікс, 2003. 300 с.
Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». Вип. 1. Київ : Інститут історії України НАН України, 1998. 426 с.
Кошляков В. М., Митропольський Ю. О., Самойленко А. М., Урбанський В. М. Олексій Миколайович Боголюбов (до 90-річчя від дня народження) // Український математичний журнал. 2001. Т. 53. № 3. С. 294–295.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Боголюбов, Олексій Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боголюбов, Олексій Миколайович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.11.2025