Боголюбов, Микола Миколайович (старший)

Боголю́бов, Мико́ла Микола́йович (рос. Боголюбов Николай Николаевич; 08(21).08.1909, м. Нижній Новгород, тепер РФ — 13.02.1992, м. Москва, РФ) — математик, фізик-теоретик, академік АН УРСР (з 1948), академік АН СРСР (з 1953), заслужений діяч науки УРСР (з 1970), лауреат державних премій. Засновник наукових шкіл з нелінійної механіки і теоретичної фізики. Син богослова Боголюбова Миколи Михайловича, брат Олексія Боголюбова та Михайла Боголюбова.

Боголюбов, Микола Миколайович (старший) (Боголюбов Николай Николаевич)
Народження	21.08.1909
Місце народження	Нижній Новгород
Смерть	13.02.1992
Місце смерті	Москва
Місце поховання	Москва

Життєпис

Походив з родини професора богослов’я та викладачки музики. Невдовзі після народження Миколи родина переїхала до м. Ніжина (тепер Чернігівська область), 1913 — до м. Києва, у роки Української революції — на Полтавщину. Навчався 1919–1921 у семирічній школі с. Велика Круча (тепер Лубенського району Полтавської області).

1922 — член семінару Дмитра Граве; 1923 — учень Миколи Крилова, 1924 (у 15-річному віці) під його орудою виконав працю «Про поведінку розв’язків лінійних диференціальних рівнянь на нескінченності».

З 1925 — аспірант науково-дослідчої кафедри сільськогосподарської механіки (керівник — М. Крилов) Інституту технічної механіки Всеукраїнської АН (тепер Механіки технічної інститут НАН України і ДКА України). 1930 без захисту дисертації присуджено науковий ступінь доктора математики. Працював на кафедрі математичної фізики Інституту будівельної механіки ВУАН (тепер Інститут механіки ім. С. П. Тимошенка НАН України): науковий співробітник (1930–1936), професор, завідувач кафедри математичної фізики (1936–1950). Від 1939 — член-кореспондент АН УРСР.

У роки Другої світової війни працював (1941–1943) у м. Уфі (тепер РФ), куди евакуювали установи АН УРСР. Після повернення, за сумісництвом — декан механіко-математичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (з 1944, тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Від 1947 — член-кореспондент АН СРСР, з 1948 — академік АН УРСР.

Переїхав до м. Москви. Завідувач відділу теоретичної фізики (призначено 1949), а в 1983–1989 — директор Математичного інституту
ім. В. А. Стеклова АН СРСР (тепер Російської АН).

1950–1952 математично моделював термоядерну бомбу в «Арзамасі-16» (м. Саров, Нижньогородська область, РФ).

З 1953 — дійсний член АН СРСР, очолив кафедру теоретичної фізики Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова.

1956–1965 — директор Лабораторії теоретичної фізики Об’єднаного інституту ядерних досліджень (ОІЯД, м. Дубна), 1965–1988 — директор цього інституту.

У м. Києві 1957 створив і очолив Лабораторію теорії атомного ядра й елементарних частинок Інституту фізики АН УРСР (нині Фізики інститут НАН України). Засновник і перший директор (1966–1973) Інституту теоретичної фізики в Києві (від 1992 — Інститут теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України).

1963–1988 — академік-секретар Відділення математики АН СРСР.

Почесний директор ОІЯД і радник президента АН СРСР (з 1989).

Наукова діяльність

Автор фундаментальних досліджень з варіаційного числення, функціонального аналізу, диференціальних рівнянь, ймовірностей теорії, фізики математичної, статистичної механіки, поля квантової теорії та елементарних частинок.

Співавтор (з М. Криловим, 1934–1937) асимптотичного підходу в теорії нелінійних коливань, методів асимптотичного інтегрування нелінійних рівнянь, методу усереднення і методу інтегральних многовидів, що описують коливні процеси, їхнього математичного обґрунтування, нового математичного апарату дослідження консервативних коливних систем з малим параметром. Запровадив асимптотичні методи в статистичній фізиці, де вони набули подальшого розвитку.

У праці «Проблеми динамічної теорії у статистичній фізиці» 1946 подав загальну збурень теорію, поширивши її на квантово-механічні системи, розвинув метод отримання кінетичних рівнянь. Побудував кінетичні рівняння для систем взаємодійних частинок і заклав основи теорії кінетичних явищ. Розробив мікроскопічну теорію надплинності бозе-систем і фізичну картину надплинного стану (1947–1948).

На початку 1950-х виконав дослідження з квантової теорії поля, найадекватніше формалізувавши її фізичні поняття. Разом із Д. Ширковим (1928–2016) подав 1955 теорію S-матриці (розсіяння) й нове формулювання квантової теорії поля (S-матриця в поданні взаємодії), в основі якого не традиційний гамільтонів формалізм, а гайзенберґова S-матриця, підлегла умовам коваріантності, унітарності й причиновості (умова мікропричиновості Боголюбова). Створив послідовну математичну теорію ренормгрупи. Запровадив R-операцію й віднімання розбіжностей у квантовій теорії поля (теорема Боголюбова–Парасюка).

1956 строго довів дисперсійні співвідношення (запровадив нове поняття амплітуди розсіяння і дістав зв’язок між її дійсною та уявною частинами). Його обґрунтування дисперсійних співвідношень стало новим етапом розвитку теорії сильної взаємодії, теорема про «вістря клина» породила новий напрям у математиці.

Розвинув ідеї та методи теорії неідеального бозе-газу. Побудував мікроскопічну теорію надпровідності й встановив фундаментальний факт: її можна тлумачити як надплинність електронного газу (1957). Відкрив ефект надплинності ядрової матерії й побудував надплинну модель ядра.

1963 запровадив поняття квазісередніх і розробив нову теорію фазових переходів.

Спільно з Борисом Струмінським (1939; тепер РФ — 2003; Україна) і Альбертом Тавхелідзе (1930; тепер Грузія — 2010; РФ) увів нове квантове число — колір, 1965 побудував тритриплетну теорію кварків з цілими зарядами.

1968 узагальнив Гартрі – Фока наближення.

Фундатор наукових шкіл у містах Києві, Москві й Дубні.

Нагороди та визнання

Лауреат премій: Сталінських (1947, 1953), Ленінської (1958), НАН України ім. М. Крилова (1965), Державної премії СРСР (1984).

Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1989).

Почесний член низки академій наук і наукових товариств.

1987 Міжнародний центр теоретичної фізики (м. Трієст) заснував премію ім. Боголюбова за роботи з математики й статистичної фізики для вчених країн, що розвиваються.

1992 НАН України заснувала премію ім. Боголюбова (її присуджує Відділення математики НАН України за видатні наукові праці з математики й теоретичної фізики).

1992 його іменем названо Інститут теоретичної фізики НАН України.

До 100-ліття Боголюбова на фасаді Київського національного університету ім. Т. Шевченка відкрито меморіальну дошку.

2009 у с. Велика Круча вченому встановлено пам’ятник, у школі відкрито кімнату-музей.

Праці

1. Лекціï з квантовоï статистики. Питання статистичноï механіки квантових систем. Київ : Радянська школа, 1949. 228 с.
2. Избранные труды : в 3 т. Киев : Наукова думка, 1969–1971.
3. Избранные труды по статистической физике. Москва : Московский государственный университет, 1979. 343 с.
4. Введение в теорию квантованных полей. 4-е изд., испр. Москва : Наука, 1984. 600 с. (у співавт.).
5. Общие принципы квантовой теории поля. Москва : Наука, 1987. 616 с. (у співавт.).
6. Квантовые поля. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Наука, 1993. 332 с. (у співавт.).
7. Собрание научных трудов : в 12 т. Москва : Наука, 2005–2009.
8. Труды по теории плазмы. Киев : Наукова думка, 2008. 255 с.
9. Избранные университетские лекции. Москва : Московский государственный университет, 2009. 776 с.

Література

1. Ковальчук В. В. Фізика в Україні в XIX-XX столітті: Історія, здобутки, особистості. Київ : Видавничий Дім “Слово”, 2009. 280 с.
2. Грищенко О. С., Пудченко С. А. М. М. Боголюбов — творець фізики сучасності // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 3: Фізика і математика у вищій і середній школі. 2017. Вип. 18. С. 51–58.
3. Творець теоретичної і математичної фізики: до 110-річчя від дня народження академіка М. М. Боголюбова / Гол. ред. Б. Є. Патон. Київ : Академперіодика, 2019. 532 с.

Автор ВУЕ

В. Г. Козирський

Покликання на цю статтю: Козирський В. Г. Боголюбов, Микола Миколайович (старший) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боголюбов, Микола Миколайович (старший) (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.04.2021