Богданович, Олексій Володимирович

Богдано́вич, Олексі́й Володи́мирович (23.03.1963, с. Береза Шосткинського району Сумської області) — актор театру та кіно, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996), народний артист України (від 2006).

Богданович, Олексій Володимирович
Народження	23.03.1963
Місце народження	Береза (село)
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	театральне мистецтво, кіномистецтво

Відзнаки
Ордени	За заслуги (III ст.)
Премії	Національна премія України імені Тараса Шевченка, Київська пектораль

Життєпис

Народився в багатодітній родині економіста і виховательки. Закінчив Київський театральний інститут ім. І. К. Карпенка-Карого (1984; тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого за спеціальністю «Актор драматичного театру і кіно», курс Л. Олійника (1913–1996; Україна). Відтоді актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Голова Київської міської Національної спілки театральних діячів України (з 2005). Від грудня 2016 — член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Від 2022 — старший викладач, художній керівник курсу дикторів та ведучих програм телебачення у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Творчість

У творчому доробку — понад 40 ролей у театрі та понад 30 ролей в ігрових фільмах і серіалах. Вирізняється глибоко психологічною грою. Майстерно втілює і трагедійних, і комедійних персонажів, ролі з класичного і сучасного репертуару.

У театрі виконував ролі: Володьки («Трибунал» А. Макайонка), Олексія («Кабанчик» В. Розова), Гриця («У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської), Лукаша («Лісова пісня» Лесі Українки), Ілька («Патетична соната» М. Куліша), Романа («Сто тисяч» І. Карпенка-Карого), Дона Хуана («З коханням не жартують» П. Кальдерона де ла Барки), короля Артура («Мерлін, або Спустошена країна» Т. Дорста [1925–2017; Німеччина] й У. Елер), Гектора («Бал злодіїв» Ж. Ануя), Петруччо, Едгара («Приборкання норовливої», «Король Лір» В. Шекспіра), Чичикова («Брате Чичиков» Н. Садур за М. Гоголем), принца Вельського («Кін IV» Г. Горіна), Ксанфа («Езоп» Г. Фігейредо [1915–1997; Бразилія]), Тартюфа (в однойменній п’єсі Ж. Б. Мольєра), Івана Федоровича (за романом «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського), Батька («Війна» Л. Нурена), Тулла Авфідія, герцога Бекінгема («Коріолан», «Річард ІІІ» В. Шекспіра), графа Альмавіви («Весілля Фігаро» за мотивами п’єси О. Бомарше), Сірано де Бержерака (однойм. героїчна комедія Е. Ростана), Івана («Безталанна» І. Карпенка-Карого), старого Догсборо («Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити» Б. Брехта), Бальтазара («Арлезіанка» за п’єсою А. Доде).

Ролі в кіно: сержант Трегубов у іст. фільмі «Все перемагає любов» (1987, реж. М. Мащенко); Орест у двосерійній драмі «Блакитна троянда» (1988, режисер О. Бійма), лейтенант Сніцаренко у воєнній драмі «Останній бункер» (1991, режисер В. Іллєнко), граф Адам Торський у драматичному мінісеріалі «Злочин з багатьма невідомими» (1993, режисер О. Бійма); Василь Кротков у мелодрамі «Єлисейські поля» (1993, режисер О. Левченко). Грав Дон Жуана у мелодрамі «Judenkreis, або Вічне колесо» (1996, режисер В. Домбровський [нар. 1963; тепер Україна]); пожежника Варфоломія у драматичному телефільмі «Прощання з Каїром» (2003, режисер О. Бійма); Миколу у мінісеріалі «Украдене щастя» за мотивами однойменної п’єси І. Франка (2004, режисер А. Дончик); пан Адам у фентезі «Казка старого мельника» (2020, режисер О. Ітигілов).

Нагороди

Заслужений артист України (від 1997).

Звання народного артиста України (від 2006) присвоєно після участі у фільмі «Украдене щастя» за втілення творів І. Франка в кіно.

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за роль Адама Торського у фільмі «Злочин із багатьма невідомими» (режисер О. Бійма за повістю І. Франка «Основи суспільності»).

Лауреат 3 премій «Київська пектораль»: за роль Чичикова у виставі «Брате Чичиков» за М. Гоголем (2001); за роль Івана Карамазова у виставі «Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським (2004); за роль Альфреда у виставі «Візит» Ф. Дюрренматта (2024).

Нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня (2018), медаллю за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва Міністерства культури і мистецтв України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів (2010).

Переможець конкурсу «Людина року» в номінації «Найкращий актор» (2004).

Увійшов до Міжнародного академічного рейтингу «Золота Фортуна» (2005).

Література

Бондарчук Л., Пилипчук Р. Рух в акторській професії має бути безперервнім: Розмова з українським актором Олексієм Богдановичем // Кіно-Театр. 2006. № 6. С. 34–37.
Сліпушко О. Олексій Богданович: маестро сцени і кіно // Українська культура. 2008. № 2. С. 19–21.
Брюховецька Л. Олексій Богданович: «Мої шекспірівські персонажі» // Кіно-Театр. 2024. № 2. С. 28–30.
Богданович Олексій Володимирович //Лауреати Національної премії. URL: https://knpu.gov.ua/winners/bohdanovych-oleksij-volodymyrovych/
Олексій Богданович // Театр Франка. URL: https://ft.org.ua/person/bogdanovich-oleksiy

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Богданович, Олексій Володимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богданович, Олексій Володимирович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.07.2025