Бовуа, Даніель

Бовуа́, Даніє́ль (франц. Beauvois, Daniel; 09.05.1938, м. Аннезен, тепер регіон О-де-Франс, Франція) — історик, перекладач, дійсний член Наукового товариства імені Т. Шевченка (з 1998), іноземний член Національної академії наук України (з 2000), Польської академії наук (з 1991) і Польської академії знань (з 1997), почесний доктор Вроцлавського (з 1993), Варшавського (з 1999), Ягеллонського (з 2000) університетів, Київського національного університету імені Тараса Шевченка і Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (тепер Карпатський національний університет імені Василя Стефаника; обох — з 2022).

Бовуа, Даніель (Daniel Beauvois)
Народження	09.05.1938
Місце народження	Аннезен
Alma mater	Лілльський університет
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	історія
Відзнака	Орден Академічних пальм

Життєпис

Народився в сім’ї шахтаря. Навчався у ліцеї в м. Бетюн. Закінчив Учительську нормальну школу в м. Аррасі (1957; тепер регіон О-де-Франс; аналог педагогічних училищ для підготовки вчителів початкової школи).

Працював 1957–1959 у школах міст Енен-Льєтар (тепер Енен-Бомон) і Карвен (обидва — тепер у регіоні О-де-Франс).

Навчався в Інституті підготовки вчителів середньої школи у м. Ліллі (1959–1964), водночас вивчав славістику в Лілльському університеті (1959–1966), захистив дипломну роботу про творчість К. Федіна під керівництвом Н. Весбейна (1911–1994; Франція). Здобув ступінь агреже з російської мови (1964) і ліценціата з польської мови (1966). Під час вивчення польської та російської філології зацікавився історією Польщі.

Працював учителем російської мови в Ліцеї Л. Пастера в м. Ліллі (1964–1968), викладав у Лілльському університеті (1967–1968).

Директор Центру французької цивілізації та франкофонних досліджень при Варшавському університеті (1969–1972). Під час роботи в Польщі зосередився на темі історії Віленського університету (тепер Вільнюський університет) у 19 ст.

Після повернення до Франції працював науковим співробітником у Національному центрі наукових досліджень у м. Парижі (1973–1978), де захистив докторську дисертацію «Просвітництво та суспільство у Східній Європі: Віленський університет і викладання у польських школах в Російській імперії (1803–1832)» (1977), науковий керівник — історик Р. Порталь (1906–1994; Франція). У цій праці дослідив історію польських освітніх установ і вплив польської культури на непольські освітні заклади на землях колишньої Речі Посполитої в межах Російської імперії (Царство Польське, а також території сучасних Литви, Білорусі та Правобережної України).

Викладав і очолював славістичні дослідницькі центри: лектор в університеті Нансі-ІІ (1978–1979), викладач в університеті Шарль де Голль — Лілль-ІІІ (1979–1994) і Паризькому університеті (Університет Париж–1, Пантеон — Сорбонна, 1994–1998).

Директор університетського видавництва «Пресс юніверсітер де Лілль» («Presses universitaires de Lille»; 1986–1988). Почесний член Літературного товариства імені А. Міцкевича у м. Варшаві (з 1989).

Заснував Французьке товариство викладачів польської мови. Очолював Французьку асоціацію україністів (1995–2001). Був організатором кількох конференцій з історії Центрально-Східної Європи з фокусом на Польщі й Україні (відбувалися у Франції та інших країнах), зокрема «Критики, ностальгії, моделі: Центрально-Східна Європа в баченні європейських істориків та мислителів від 13 ст. до наших днів» (Лілль, 1993), у якій брали участь українські історики з України та діаспори. Читав лекції за кордоном (1979–1994): у Польщі, США, Росії, Україні, Бельгії, Німеччині, Болгарії, Великій Британії та Італії.

Науковий доробок

Автор понад 170 наукових публікацій, тематика яких стосується вивчення історії Польщі, України, Литви та їхніх відносин з Росією. На наукову творчість вплинули скептичне і реалістичне мислення Вольтера та захоплення «Анналів» школою, зокрема працями Ф. Броделя. Для творчого методу характерне надання переваги документальним архівним джерелам у порівнянні з мемуарними.

У 1980–1990-х підготував низку важливих досліджень із соціальної історії польської шляхти на Правобережжі, студій про взаємини шляхти з селянством і російською імперською адміністрацією у Правобережній Україні, про окремі аспекти історії польської культури (зокрема на українських землях), синтетичних праць з історії Польщі.

Головна праця вченого — наукова трилогія, присвячена історії Правобережної України від 1793 (дати приєднання до Російської імперії) до початку Першої світової війни: «Шляхтич, кріпак і ревізор» (1985), «Битва за землю в Україні» (1998) та «Російська влада і польська шляхта в Україні» (2003). Дослідження отримало неофіційну назву «Український трикутник». Неформальна назва пов’язана зі змістом трилогії: протягом описуваного періоду відбувався конфлікт між трьома силами — польською шляхтою, царським режимом і українським народом.

Бовуа — редактор-укладач кількох колективних монографій і збірників статей, частину з яких опубліковано завдяки проведеним з його ініціативи науковим заходам.

Підготував французький переклад п’єси С. Пшибишевської «Справа Дантона» (1983). Упорядкував франкомовну антологію творів польських і єврейських поетів часів Другої світової війни «Поети апокаліпсису. Антологія поезії, написаною польською мовою, івритом та ідишем» [франц. «Poètes de l’Apocalypse. Anthologie de poésie en polonais, hébreu et yiddish (1939–1945); 1991]. Переклав працю Б. Геремека «Паризькі маргінали у 14 і 15 ст.» (1976).

Обстоює принцип налагодження політичного та культурного діалогів між поляками, українцями, білорусами та литовцями, розвиваючи ідеї Ю. Мєрошевського та Є. Гедройця.

Критично ставиться до проросійських тенденцій у середовищі частини французьких науковців та політиків. Негативно сприймає зростання популярності правоконсервативних і клерикальних політичних груп у Польщі на початку 21 ст., підтримує ідеї лібералізму.

Найважливіші книги Бовуа перекладено українською й польською мовами. Українською переклала З. Борисюк.

Україніка

Бовуа досліджує українську історію 18–20 ст. Неодноразово бував в Україні, працював у архівах. Учасник колоквіуму українських і польських істориків (24–25.05.1991, м. Київ), 2-го Міжнародного конгресу україністів (22–28.08.1993, м. Львів), на якому виступив із доповіддю «З проблем соціальної і культурної історії Правобережної України 19 — початку 20 ст.». У червні 1998 Французький культурний центр у м. Києві організував зустріч з дослідником з нагоди його 60 річчя.

Нагороди та визнання

Нагороджений орденами Академічних пальм (Франція), «За заслуги перед Республікою Польща» (1998), медаллю Комісії національної освіти (обидва — Польща).

Лауреат премій журналу «Східний огляд» (польськ. «Przegląd Wschodni»; м. Варшава, 1994), імені Є. Гедройця (м. Люблін, 2006), тижневика «Політика» («Polityka»; м. Варшава, 2007).

Цитата

Згадка про Україну навіть сьогодні зачіпає чутливу сторону поляків. Істина поступається місцем емоціям. Присутність поляків в Україні, що нині належить тільки історії, подібна до їхньої присутності в Литві. Згадати її — означає відразу вступити в міф, піддатися очаруванню втраченого світу, де колись почувалися щасливими. […] Парадоксально, але трагічний ряд взаємних злочинів, які характеризують польсько-українські взаємини з 1918 по 1939 р., злочинів, що повторились у 1939–1948 рр., здається, не порушив виразно ейфорійного бачення поляками своїх сусідів. […] І чи не настав уже час закликати українців і поляків переписати їхню історію, на цей раз нічого не приховуючи, щоб прийти до примирення, яке лише й здатне гарантувати стабільність у новій Центрально-Східній Європі? Зметімо ж стереотипи!
Цит. за: Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831–1863) / Перекл. з фр. З. Борисюк. Київ : ІНТЕЛ, 1996. С. 51, 53.

Праці

Le noble, le serf et le revizor. Paris : Éditions des Archives contemporaines, 1985. 365 p.
La bataille de la terre en Ukraine : 1863–1914 : les Polonais et les conflits socio-ethniques. Lille : Presses Universitaires du Septentrion, 1998. 464 p.
La Pologne : histoire, société, culture. Paris : Éditions de La Martinière, 2004. 528 s.
Mes pierres de lune : essai d’autobiographie professionnelle. Warszawa : Instytut Historii Nauki PAN, 2014. 238 p. (Prace Instytutu Historii Nauki Polskiej Akademii Nauk. T. 153).
Pologne des origines à nos jours. Paris : Points Histoire, 2022. 736 p.
Укр. перекл. — Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831–1863) / Перекл. з фр. З. Борисюк. Київ : ІНТЕЛ, 1996. 416 с.
Битва за землю в Україні 1863–1914. Поляки в соціо-етнічних конфліктах / Перекл. з фр. З. Борисюк. Київ : Критика, 1998. 334 c.
«Щоденник» Пилипа Орлика: від міражу вигнанця до українського міфу // Український археографічний щорічник. 2004. Вип. 8/9. С. 322–345.
Трикутник Правобережжя : царат, шляхта і народ. 1793–1914 рр. / Перекл. з фр. З. Борисюк. Київ : Кліо, 2023. 872 с.

Література

Дашкевич Я. Даніель Бовуа та вивчення історії польсько-українських відносин // Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831–1863). Київ : ІНТЕЛ, 1996. С. 3–48.
Вушко І. Данієль Бовуа і його «польське питання» // Україна модерна. 2006. Ч. 10. С. 214–220.
Луняк Є. М. Козацька тематика в наукових працях Даніеля Бовуа // Гуманітарний журнал. 2013. № 4. С. 111–113.
Kuk L. Polska z bliska i z oddali. Przypadek Daniela Beauvois w świetle jego wspomnień // Kwartalnik Historyczny. 2017. T. 124. № 4. S. 805–820.
Brzezińska A. «Le noble, le serf et le révizor» : Daniel Beauvois w Bibliotece «Kultury» // Klio Polska. Studia i Materiały z Dziejów Historiografii Polskiej. 2020. T. 12. S. 165–177.
Професор Бовуа : «Трикутник Правобережжя» — це книжка передовсім для українців : [інтерв’ю з істориком] // Польське радіо для України. Polskie Radio dla Zagranicy. 2020. 16 жовтня. URL : www.polskieradio.pl