Бовері, Теодор

Бовері, Теодор (Boveri, Theodor Heinrich)
Народження	12.10.1862
Місце народження	Бамберг
Смерть	15.10.1915
Місце смерті	Вюрцбург
Alma mater	Мюнхенський університет Людвіга та Максиміліана
Місце діяльності	Німеччина
Напрями діяльності	цитологія, клітинна біологія, генетика

Бовері́, Теодо́р (нім. Boveri, Theodor Heinrich; 12.10.1862, м. Бамберг, тепер Німеччина — 15.10.1915, м. Вюрцбург, тепер Німеччина) — лікар, вчений у галузі зоології, порівняльної анатомії, співзасновник сучасної цитології.

Життєпис

Народився в родині лікаря із середнім достатком, був другим із чотирьох синів. Відвідував початкову школу в м. Бамберзі і перші три класи латинської школи. У 1875 продовжив навчання в реальній гімназії у м. Нюрнберзі, яку закінчив із відзнакою (1881). У м. Нюрнберзі жив у сім’ї друга свого батька, засновника і директора музичної школи, у якій відвідував уроки музики.

1881 вступив до Мюнхенського університету Людвіга та Максиміліана, де протягом семестру студіював історію та філософію, згодом перейшов до природничих наук і медицини. Деякий час працював асистентом анатома і ембріолога К. фон Купфера (1829; тепер Латвія — 1902; тепер Німеччина). Під його керівництвом підготував і захистив дисертацію та 1885 отримав ступінь доктора медицини з відзнакою. Того ж року здобув п’ятирічну стипендію Ламонта [заснував Й. фон Ламонт (1808–1879; тепер Німеччина) для підтримки обдарованих молодих учених] від Мюнхенського університету з її продовженням на 2 роки. Це стабілізувало слабке фінансове становище Бовері і дало йому можливість проводити дослідження в галузі мікроскопічної анатомії. У 1885 до Інституту зоології Мюнхенського університету переїхав працювати зоолог та ембріолог Р. Гертвіг (1850–1937; тепер Німеччина), який познайомив Бовері з клітинною теорією. Більшість своїх наукових досліджень Бовері провів у Інституті зоології Мюнхенського університету.

Під впливом праці ембріолога і морського біолога Е. ван Бенедена (1846–1910; Бельгія) про ооцити та їх запліднення почав вивчати хромосоми. Наприкінці 1887 став викладачем зоології та порівняльної анатомії у Мюнхенському університеті.

1887–1914 неодноразово відвідував Неаполітанську зоологічну станцію, засновану А. Дорном, де вивчав статеві клітини морських їжаків. Зокрема встановив, що яйцеклітина і сперматозоїд одного виду мають однаковий набір хромосом, провів дослідження мерогонії (розвиток зародка з частини цитоплазми яйцеклітини, заплідненої сперматозоїдом; різновид андрогенезу). У 1914 (за рік до смерті) вчений сім разів відвідував станцію. За результатами неаполітанських досліджень загалом підготував понад 20 статей.

Від початку 1890 до літа 1891 в житті вченого був складний період. Через кризу фінансову в батьківській родині Бовері мусив повернутися до м. Бамберга, де захворів на грип. Лише взимку 1891, після лікування грипу та важкої депресії, повернувся до Мюнхенського університету. Оскільки стипендія Ламонта закінчилася, 1891–1893 обіймав посаду асистента професора Р. Гертвіга. До Бовері, як відомого на міжнародному рівні дослідника, приїздили працювати іноземні вчені, зокрема біолог Е. Б. Вілсон (1856–1939; США).

У 1893–1915 учений обіймав посаду професора зоології та порівняльної анатомії Вюрцбурзького університету Юліуса та Максиміліана, будував кар’єру, займався адміністративними питаннями. Від початку 20 ст. був дуже відомим у наукових колах, отримав кілька пропозицій від різних університетів, які відхилив здебільшого через стан здоров’я. У 1913 був запрошений до м. Берліна очолити Інститут біології кайзера Вільгельма (тепер Тюбінгенський інститут біології імені Макса Планка). Бовері розробив структуру закладу, запропонував керівників кафедр, яких було призначено, але від посади директора відмовився. Серед призначених за його пропозицією очільників кафедр були двоє майбутніх лавреатів Нобелівської премії з фізіології або медицини Г. Шпеман та О. Г. Варбург.

Помер у віці 53 років.

Наукова діяльність

Займався цитологічними дослідженнями. Незалежно один від одного Бовері та Е. ван Бенеден обґрунтували роль клітинного центру під час поділу клітин. Описав органелу клітинного центру, яка відповідає за утворення мікротрубочок під час поділу клітин і назвав її спочатку центросомою (1888), а згодом центріоллю (1895). Визнав хромосоми носіями спадкової інформації (1904). Описав розвиток незаплідненої яйцеклітини (1887), включно з формуванням полярних тілець (клітин, які утворюються під час дозрівання яйцеклітини внаслідок двох послідовних мейозів). У період 1887–1890 опублікував серію статей присвячених дослідженню мейозу, заплідненню та подальшому дробленню яйця аскариди.

Розробив концепцію хромосомної індивідуальності ґрунтуючись на припущенні про те, що хромосоми від одного поділу ядра клітинного до наступного відрізняються між собою. Завдяки складним експериментам на яйцях морських їжаків додатково продемонстрував, що різні хромосоми містять різний генетичний матеріал. У 1902–1903 незалежно один від одного, Бовері — в Німеччині та генетик В. Саттон (1877–1916; США) — у США, висунули припущення, що хромосоми є матеріальними носіями генів. Це припущення тепер відоме як хромосомна теорія Бовері — Саттона, теорія Саттона — Бовері або хромосомна теорія спадковості.

Першим передбачив існування зв’язку між неправильно спрямованими мітозами та утворенням раку (початково це припущення було відхилено лікарями). Вважав, що в кожній нормальній клітині існує гальмівний механізм, який запобігає процесу поділу, доки гальмування не буде подолано спеціальним стимулом (радіацією, фізичними чи хімічними ураженнями або мікроскопічними патогенами). Вивчаючи аномальні мітози в яйцях голкошкірих, припускав, що інгібітор міститься в хромосомах. Початком розвитку ракової пухлини вбачав неконтрольований поділ однієї клітини, який відбувався внаслідок порушення складу хромосом. У 1915 Т. Х. Морган довів правильність цих припущень.

Бовері також відкрив сегментарно розташовані нирки у ланцетника, що стало його внеском у розвиток еволюційного вчення. Йому вперше вдалося поєднати цитологію, генетику та ембріологію, що стало основою для нової галузі досліджень — клітинної біології.

Визнання

Член-кореспондент Баварської академії наук (від 1903), Російської академії наук (від 1906), іноземний член Національної академії наук США (від 1913).

Член академій у містах Берліні, Копенгагені, Філадельфії і Нью-Йорку.

Орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві» (1913, Баварія).

Додатково

Бовері був всебічно обдарованою людиною: добре володів ораторським мистецтвом і мистецтвом переконливої дискусії, мав музичний та художній таланти. Писав картини та малюнки, самостійно ілюстрував свої наукові праці.

Праці

Über die Differenzierung der Zellkerne während der Furchung eines Eies von Ascaris megalocephala // Anatomischer Anzeiger. 1887. Jahrg. 2. S. 688–769.
Über mehrpolige Mitosen als Mittel zur Analyse des Zellkerns// Verhandlungen der physicalisch-medizinischen Gesselschaft zu Würzburg. Neu Folge 35. S. 67–90.
Zellen-Studien. Ueber die Abhängigkeit der Kerngröße und Zellenzahl der Seeigel-Larven von der Chromosomenzahl der Ausgangszellen. Heft 5. Jena : Verlag von Gustav Fischer. 1905. 90 s.
Zellen-Studien. Die Entwicklung dispermer Seeigel-Eier. Ein Beitrag zur Befruchtungslehre und zur Theorie des Ker. Heft 6. Jena : Verlag von Gustav Fischer. 1907. 312 s.

Література

Baltzer F. Theodor Boveri // Science. 1964. № 3620. P. 809–815.
Manchester K. L. Theodor Boveri and the Origin of Malignant Tumours //Trends in Cell Biology. 1995. Vol. 5. Is. 10. P. 384–387.
Hansford S., Huntsman D. G. Boveri at 100: Theodor Boveri and Genetic Predisposition to Cancer // The Journal of Pathology. 2014. Vol. 234. Is. 2. P. 142–145.
Groeben C. «… the Marvelous Freedom to Research what One Finds Interesting»: Theodor Boveri at the Naples Zoological Station //Marine Genomics. 2019. Vol. 44. P. 13–23.