Бобринський, Олексій Олександрович

Бобри́нський, Олексі́й Олекса́ндрович (рос. Бобринский, Алексей Александрович; 19.05.1852, м. Санкт-Петербург, тепер РФ — 02.09.1927, м. Грас, регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, департамент Приморські Альпи, Франція; похований у м. Ніцці, той самий регіон, Франція) — державний діяч, археолог, організатор розкопок археологічних на території України, колекціонер.

Бобринський, Олексій Олександрович (Бобринский, Алексей Александрович)
Народження	19.05.1852
Місце народження	Санкт-Петербург
Смерть	02.09.1927
Місце смерті	Грас, Франція
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Місце діяльності	Російська імперія
Напрями діяльності	археологія

Життєпис і діяльність

Народився в сім’ї графа О. Бобринського (1823–1903; тепер РФ) — державного діяча, чиновника Міністерства внутрішніх справ (МВС) Російської імперії з особливих доручень, Санкт-Петербурзького генерал-губернатора (1861–1864) і графині С. Бобринської (у дівоцтві — Шувалової; 1829–1912; тепер РФ). Прямий нащадок (праправнук) Катерини II [правнук її позашлюбного сина (від Г. Орлова) О. Бобринського (1762–1813; тепер РФ)].

Початкову освіту здобув удома, середню — у приватному пансіоні. Іспити за курс гімназії склав екстерном.

1870–1872 навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького імператорського університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет). Не закінчив за станом здоров’я, займався самоосвітою.

1873–1917 перебував на державній службі, поєднуючи її з громадською, науковою й науково-організаційною діяльністю.

Під час гетьманату П. Скоропадського переїхав до м. Києва (липень 1918).

1919 евакуювався до м. Константинополя (тепер м. Стамбул, Туреччина), 1921 — до Франції.

Державна служба, політична і громадська діяльність

Пройшов шлях від чиновника канцелярії Комітету міністрів Російської імперії до міністра землеробства (1916) в уряді Б. Штюрмера (1848–1917; тепер Росія). Голова Імператорського археологічного товариства (1886–1918; у 1917–1918 — Державне археологічне товариство).

Член Правлячого сенату Російської імперії (1896–1917) і Державної ради (1912–1917), гласний Санкт-Петербурзької міської думи (1881–1917).

Депутат III Державної думи (1907–1912) від Київської губернії.

Водночас зі службою — санкт-петербурзький повітовий (з 1875) і губернський (1878–1899) голова дворянства.

1916 — голова Особливої наради при МВС для здійснення заходів, спрямованих на зміцнення народної тверезості.

Наукова діяльність

Основна сфера наукових інтересів — археологія, давня історія Північного Причорномор’я, античне мистецтво, давньоруське мистецтво.

1879 розпочав нерегулярні розкопки поблизу родового маєтку біля м. Сміли (тепер Черкаської області). Пізніше провадив їх на регулярній основі, а також керував розкопками у Криму і на Кавказі. Ретельно описав результати розкопок відповідно до рівня розвитку археологічної науки того часу. Попри те, що тогочасне законодавство дозволяло проводити розкопки приватним особам та збирати приватні археологічні колекції, 1902–1908 частинами передав знахідки в дар Київському художньо-промисловому і науковому музею (тепер частково у фондах Національного музею історії України, частково — у колекції Черкаського обласного краєзнавчого музею). Серед подарованих предметів — кам’яні й кістяні знаряддя, скіфські бронзові вироби й кераміка.

Від 1882 — дійсний член Російського археологічного товариства, від 1885 — Одеського товариства історії і старожитностей і Товариства любителів давньої писемності.

Віцепрезидент Імператорської академії мистецтв (1889–1890).

Після обрання головою Імператорської археологічної комісії суттєво перебудував її роботу, надавши комісії статус органу виконавчої влади з функціями охорони археологічної спадщини. Пролобіював надання комісії імператором Олександром II права надавати дозволи на ведення археологічних розкопок. Зробив значний внесок у припинення практики приватних грабіжницьких розкопок без фіксації й наукового опрацювання знахідок.

Ініціював створення реставраційного відділу при комісії (1890). Заснував періодичний орган комісії — «Відомості археологічної комісії» (рос. «Известия археологической комиссии»).

Володів бібліотекою (близько 13 тисяч томів, зокрема значною добіркою фахової літератури з історії, археології й мистецтвознавства), а також мистецькою колекцією. Після націоналізації майна Бобринського радянською владою 1918 його зібрання розпорошено між музеями і книгозбірнями.

Визнання

Нагороди Російської імперії:

• Орден Святого Володимира IV (1885), III (1886) і II (1896) ступенів.
• Орден Святого Станіслава I ступеня (1888).
• Орден Святої Анни I ступеня (1893).
• Орден Білого Орла (1901).
• Орден Святого Олександра Невського (1905).
• Відзначений орденом князя Даниїла I (Чорногорія), Командорським хрестом Ордена Почесного Легіону (Франція).

Додатково

За політичними поглядами належав до монархістів (див. Монархізм). У III Державній думі та Державній раді був заступником голови фракції правих. Формально був членом Всеросійського національного союзу з часу її заснування (1908), однак не брав участі в житті цієї політичної групи.

Попри праві переконання, виступав проти антисемітизму, зокрема погромів єврейських. Після хвилі погромів 1905 поблизу м. Сміли керував створеним Комітетом для допомоги постраждалим, вніс значну пожертву.

Праці

1. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы : [в 3 т.]. Санкт-Петербург : Типография Главного управления уделов, 1887. Т. 1. 156 с.; 1894. Т. 2. 194 с.; 1901. Т. 3. 167 с.
2. Родословная графов Бобринских. 3-е испр. изд. Смела : Типография наследников Г. М. Гроссмана, 1901. 58 с.; 4-е изд., доп. Смела : Типография наследников Г. М. Гроссмана, 1910. 64 с.
3. Киевские миниатюры XI века и портрет князя Ярополка Изяславича в Псалтыре Егберга, архиепископа Трирского. Санкт-Петербург : Типография Главного управления уделов, 1902. 15 с.
4. Херсонес Таврический : исторический очерк. Санкт-Петербург : Типография Главного управления уделов, 1905. 107 с.
5. Записки графа Алексея Александровича Бобринского // Русская летопись. Париж, 1921. Кн. 1. С. 35–42.
6. Из записок графа А. А. Бобринского // Наше наследие. Москва, 2001. № 59–60.
7. Дневник графа А. А. Бобринского (1910–1911) // Архив русской истории. Москва, 2002. Вып. 7. С. 235–288.

Література

1. Антонович В. Б. Труды гр. А. А. Бобринского по археологии Киевской губернии и вообще Южного края // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. Киев : Типография Императорского Университета св. Владимира, 1896. Кн. 10. Отд. 2. С. 13–19.
2. Рудаков В. Е. Археологическая деятельность гр. А. А. Бобринского : (по поводу 25-летия его председательствования в Императорской Археологической комиссии) // Исторический вестник. Санкт-Петербург : Типография А. С. Суворина, 1911. Т. 123. № 3. С. 1045–1059.
3. Тихонов И. Л. Предводитель дворянства, сенатор, депутат, министр, археолог, граф А. А. Бобринской // Знаменитые универсанты : очерки о питомцах Санкт-Петербургского университета : [в 3 т.] / [Отв. ред. Н. Я. Олесич]. Санкт-Петербург : Изд-во Санкт-Петербур. ун-та, 2002. Т. 1. С. 72–88.
4. Болтрик Ю. В. Олексій Бобринський — дослідник курганів Смілянщини // Смілянщина в контексті історії України : зб. наук. пр. Черкаси : Ваш дім, 2005. С. 12–24.
5. Скорий С. А., Отрощенко В. В. Скіфські старожитності Криму : (матеріали з розкопок О. О. Бобринського у 1885–1886 рр.). Київ : Ін-т археології НАН України, 2011. 176 с. (Серія : Археологічні пам’ятки України).
6. Куштан Д. П. Археологічні дослідження О. О. Бобринського на Черкащині (до 160-річчя від дня народження) // Археологія. 2012. № 2. С. 138–142.
7. Ластовський В. Олексій Бобринський та розвиток цукрової промисловості в Україні : господарчий аспект // Гілея : науковий вісник. 2016. Вип. 108. С. 42–46.
8. Приймак В. В. О. О. Бобринський і вивчення ранньослов’янських старожитностей Середнього Подніпров’я // Феномен Більського городища : зб. наук. пр. Полтава : Центр охорони та досліджень пам’яток археології, 2017. С. 204–211.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бобринський, Олексій Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бобринський, Олексій Олександрович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.04.2026