Бетил

Омфал

«Цистерни», або «Брили джинів» у м. Петра (Йорданія). Фото А. Арістової

Бе́тил (Бетиль, Бейтил, Байтил, Бет-Ель; лат. Baetylus, грец. βαίτυλος, βαιτύλιον, від івр. בֵּית אֵל‎‎, букв. — божественна обитель, дім Бога) — в античному світі, зокрема у Давній Греції, термін на позначення священного каменю-фетиша, що наділений надприродною силою, є символом Божественної присутності.

Історична довідка

Культ бетилів був поширений у більшості регіонів Близького Сходу та Середземномор’я (Стародавні Греція, Рим, Карфаген, Фінікія, Сирія, Кіпр тощо), самий термін має семітське походження. Місто Бет-Ель (івр. בֵּית אֵל‎) неодноразово згадано в Біблії (напр., Суд. 21:19). Відомо, зокрема, про камені метеоритного походження, які були присвячені богам, або шанувалися як символи цих богів, засоби зв’язку з ними.

У давньогрецькій міфології бетилом названо омфал, що зберігався в Дельфах (камінь, який, за міфом, титан Кронос проковтнув замість свого сина Зевса). Дійшли відомості про священні камені Кібели, Аполлона, Зевса, Артеміди. Чорний камінь Кааби був об’єктом пошанування задовго до виникнення ісламу. Деякі бетили лишали в природному стані, часом їм надавали певної форми, наприклад конічний камінь-символ Аполлона Агіея, або так звані цистерни (брили) джинів у м. Петрі (Йорданія).

Бетили зберігали своє значення і після утвердження християнства, про що свідчать згадки у церковних письменників.

Література

Guénon R. Symboles fondamentaux de la science sacrée. Paris : Gallimard, 1962. 468 р.
Ливингстон Д. Дни древние. Очерки библейской истории и археологии / Пер. с англ. Симферополь : Диайпи, 2011. 368 с.