Берлін, Ірвінг

Бе́рлін, І́рвінг [ англ. Berlin, Irving; справжні прізвище та ім’я — Бейлін, Ізраїль Ісідор (англ. Baline, Israel Isidore; їдиш ישראל ביילין ; рос. Бейлин, Израиль Моисеевич); 11.05.1888, точне місце народження невідоме, тепер Білорусь або РФ — 22.09.1989, м. Нью-Йорк, США] — композитор і автор слів пісень, провідний представник сучасної популярної американської пісні.

Берлін, Ірвінг (Berlin, Irving)
Справжнє ім’я	Ізраїль Ісідор
Справжнє прізвище	Бейлін
Народження	11.05.1888
Місце народження
Смерть	22.09.1989
Місце смерті	Нью-Йорк
Місце діяльності	США
Напрями діяльності	музичне мистецтво

Відзнаки
Медалі	За заслуги, спеціальна золота медаль Конгресу США, Президентська медаль Свободи, медаль Свободи під час святкування сторіччя Статуї Свободи
Премії	Оскар, Тоні, Греммі

Життєпис

Народився в багатодітній сім’ї кантора синагоги, був наймолодшою дитиною. Сім’я мешкала у Толочині (тепер місто у Білорусі), згодом у м. Тобольську (тепер РФ). Через єврейські погроми родина 1893 емігрувала до м. Нью-Йорка. Батько помер, коли хлопчикові було 13 років. Берлін не мав музичної освіти та не знав нотної грамоти, натомість вивчав музику на слух. Самостійно освоїв гру на фортепіано. Був вуличним співаком, співав також у хорі, кафе і барах, розносив газети, працював офіціантом.

Невдовзі почав писати тексти пісень. Перша опублікована пісня «Marie from Sunny Italy» («Марі з сонячної Італії»; 1907) написана на музику піаніста М. Ніколсона. На обкладинці нот його прізвище було зазначене як Берлін, надалі він став ним підписуватися. Ім’я змінив на Ірвінг, щоб звучало на американський лад.

Згодом став писати не лише слова, а й власну музику пісень. Один із перших його хітів — пісня «Alexander’s Ragtime Band» («Регтайм-бенд Александра»; 1911) попри свою назву була маршем, а не регтаймом. Пісня була виконана як номер у водевілі, запис її на фонографі став бестселером у США. Опублікована у музичному видавництві «Тін Пен Еллі» (англ. «Tin Pan Alley»), в якому він працював як штатний автор текстів. Ноти були продані тиражем у мільйон примірників у 1911, потім ще один мільйон у 1912 і продовжували продаватися ще багато років. Американська періодика називала мелодію Берліна музичною сенсацією десятиліття. Міжнародна преса згодом рекламувала його як «короля регтайму».

Перша балада «When I Lost You» («Коли я втратив тебе»; 1912) написана після смерті дружини і була єдиною піснею, тісно пов’язаною з його особистим життям.

Отримав американське громадянство (1918), під час Першої світової війни з травня 1918 служив в армії, де також писав пісні.

Протягом наступних десятиліть Берлін створив низку балад, танцювальних номерів, нових мелодій і пісень про кохання, які визначали американську популярну пісню упродовж більшої частини століття.

Брав участь у численних ревю та шоу на Бродвеї, зокрема «Безумства Зігфельда» (англ. «Ziegfeld Follies»; 1907–1931) бродвейського імпресаріо Ф. Зігфельда (1867–1932; США).

Заснував видавництво «Ірвінг Берлінг Музік» («Irving Berlin Music»; 1917) для публікації видань власної музики та управління сценічними гонорарами.

Був співзасновником Американського товариства композиторів, авторів і видавців.

Після 1966 припинив писати.

Концерт з нагоди 100-річчя композитора відбувся в Карнегі-Холі (1988).

Помер уві сні. Похований на цвинтарі Вудлон (м. Нью-Йорк).

Творчість

Пісенна творчість

Берліна вважають найвидатнішим автором пісень «золотого віку» американської популярної пісні. Написав 1500 пісень. Створював пісні, які звучали як щире вираження емоцій звичайних людей.

Багато його пісень стали класичними, зокрема: «Oh, How I Hate to Get Up in the Morning» («Ой, як я ненавиджу вставати вранці»; 1918), «A Pretty Girl Is like a Melody» («Красива дівчина, як мелодія»; 1919), «Always» («Завжди»; 1925, написана як весільний подарунок для його другої дружини), «Remember» («Пам’ятай»; 1925), «Cheek to Cheek» («Щока до щоки»; 1934–1935), «How Deep Is the Ocean?» («Яка глибина океану?»; 1932), «Blue Skies» («Блакитні небеса»; 1926) та ін.

Берлін писав у різноманітних стилях: болеро — «The Piccolino» («Пікколіно»; 1932–1936), марші — «For Your Country and My Country» («За твою і мою країну»; 1917), свінг «That's What the Well-Dressed Man in Harlem Will Wear» («Ось у що одягнеться добре одягнений чоловік у Гарлемі»; 1942–1946), кантрі — «The Washington Square Dance» («Вашингтонська площа танцює»; 1947–1951) і навіть рок-н-рол — «The Washington Twist» («Вашингтонський твіст»; 1962–1966).

Джазова пісня «Puttin' on the Ritz» («Одягатися як для “Ріца”»; опубл. 1929) вважається неофіційним гімном Голлівуду. У першому варіанті тексту іронічно описувалося прагнення бідних жителів Гарлема (кварталу Нью-Йорка, населеного переважно афроамериканцями) наслідувати одяг багатих білих американців. У 1946 автор змінив текст пісні та згадує в ній Г. Купера — одного з найвідоміших на той час голлівудських акторів та Дж. Рокфеллера — першого доларового мільйонера. Оновлена версія знову була виконана Ф. Астером у фільмі «Блакитні небеса» (1946, режисер С. Гейслер).

Автор низки патріотичних пісень, зокрема неофіційного гімну США «God Bless America» («Боже, благослови Америку»). 1918 написав пісню у формі урочистої молитви. Рукопис пролежав 20 років. Нову версію пісні створив 1938, слова її досі захищені авторським правом. Пісню вперше виконали 11.11.1938 у День перемир’я у Першій світовій війні. Усі гонорари від пісні перераховувалися асоціації бойскаутів Нью-Йорка.

Зі вступом Сполучених Штатів у Другу світову війну, Берлін відразу почав складати патріотичні пісні. Його сценічне шоу під назвою «Це армія» показали на Бродвеї (04.07.1942–26.091942) упродовж 113 вистав, у м. Вашингтоні (за присутності президента Ф. Д. Рузвельта), містах Філадельфії, Балтіморі, Бостоні, Клівленді, Детройті, Чикаго, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско тощо, а згодом — на військових базах по всьому світу, включаючи Лондон, Північну Африку, Італію, Близький Схід і країни Тихого океану, іноді в безпосередній близькості від зон бойових дій. Берлін написав майже три десятки пісень для шоу, в якому брали участь 300 осіб. Прибуток передавав до Фонду надзвичайної допомоги армії.

Музика для мюзиклів і кіно

Загалом Берлін написав музику для 19 бродвейських вистав і 18 кінофільмів.

Писав музику і слова пісень до мюзиклів, один із найпопулярніших — «Енні отримує вашу зброю» (прем’єра в театрі «Імперіал», 16.05.1946; 1147 вистав). За мюзиклом знято однойменний фільм (1950, режисери Дж. Сідні, Б. Берклі, Ч. Волтерс).

Серед шоу, в яких звучала лише його музика: «Кокоси» («The Cocoanuts»; 1925), «Як тисячі ура» («As Thousands Cheer»; 1933), «Покупка Луїзіани» («Louisiana Purchase»; 1940), «Міс Ліберті» («Miss Liberty»; 1949), «Називайте мене мадам» («Call Me Madam»; 1950), «Містер президент» («Mr. President»; 1962).

В епоху великих кіномюзиклів Берлін переніс свій сценічний успіх на екран, написав музику до багатьох фільмів, серед яких: «Циліндр» (1935, режисер М. Сендріч), «Слідуй за флотом» (1936, режисер М. Сендріч), «Великодній парад» (1948, режисер Ч. П. Волтерс), «Називайте мене мадам» (1953, режисер В. Ленг), «Немає краще бізнесу, ніж шоу-бізнес» (1954, режисер В. Ленг).

До музичного фільму «Святковий готель “Голідей”» (1942; режисер М. Сендріч) Берлін написав 12 пісень, найвідомішою є балада «Світле Різдво» (англ. «White Christmas», буквально — «Біле Різдво»). Успіх пісні призвів до створення однойменного з піснею фільму, заснованого на ній (1954; режисер М. Кертіс). Пісня є одним із культових символів різдвяних свят в Америці. Версія у виконанні Б. Кросбі є найбільш продаваним синглом у світі (понад 30 млн платівок).

Серед виконавців пісень Берліна: Ф. Астер, Е. Фіцджеральд, Б. Гудмен, К. Сміт (1907–1986; США), Б. Кросбі, Дж. Келлі, Дж. Гарленд, Дж. Роджерс, А. Л. Франклін, К. Гейбл та ін.

Його пісні використовувались в десятках інших фільмів: «Співак джазу» (1927, режисер А. Кросленд), «Сам удома» (1991, режисер К. Коламбус), «Титанік» (1997, режисер Дж. Камерон), «Зелена миля» (1999, режисер Ф. Дарабонт), «Людина-павук 3» (2007, режисер С. Реймі) та ін.

Нагороди та визнання

Лауреат премії «Оскар» за найкращу оригінальну пісню (1943) за композицію «White Christmas», премії «Тоні» за найкращу музику (1951) за музику до мюзиклу «Називайте мене мадам», спеціальної премії «Тоні» (1963), премії «Греммі» за життєві досягнення (1968).

Нагороджений медаллю «За заслуги» на знак визнання його внеску в моральний дух військ, спеціальною золотою медаллю Конгресу США (1954) за патріотичні пісні, Президентською медаллю Свободи (1977), медаллю Свободи під час святкування сторіччя Статуї Свободи (1986).

Відкрито іменну зірку на Голлівудській алеї слави (01.02.1994).

Пісня «Cheek to Cheek» у виконанні Ф. Астера увійшла до списку 100 найкращих пісень усіх часів з моменту створення журналу «Тайм» (2011).

За мотивами життя Берліна знято мультфільм «Американський хвіст» (інша назва — «Дорога в Америку»; 1986, режисер Д. Блут, продюсер С. Спілберг).

На честь композитора видано поштову марку США (2002).

Додатково

Спеціально для Берліна компанія «Брати Везер» («Weser Brothers») виготовила піаніно, яке вміє переводити мелодії в інші тональності.

Берлін був членом масонського ордену (з 1910).

Література

1. Hamm Ch. Irving Berlin: Songs from the Melting Pot: The Formative Years, 1907–1914. New York : Oxford University Press, 1997. 304 p.
2. Jablonski E. Irving Berlin. American Troubadour. New York : Henry Holt, 1999. 406 p.
3. Furia Ph., Wood Gr. Irving Berlin: A Life in Song. New York; London : Schirmer ; Omnibus, 2001. 324 p.
4. Kaplan J. Irving Berlin: New York Genius. New Haven : Yale University Press, 2019. 398 p.
5. Propst A. The 100 Most Important People in Musical Theatre. Lanham : Rowman & Littlefield, 2019. 241 p.
6. Irving Berlin (офіційний сайт). URL: https://www.irvingberlin.com/

Автор ВУЕ

Чорна М. В.

Покликання на цю статтю: Чорна М. В. Берлін, Ірвінг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берлін, Ірвінг (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.29.2024