Белфастська угода (О. А. Гавриленко)

Бе́лфастська уго́да, Угода Страсної п’ятниці — міжнародні договори, підписані 10.04.1998 з метою припинення етнонаціонального конфлікту в Північній Ірландії, що тривав від кінця 1960-х. Перший договір — багатостороння угода між більшістю політичних партій Північної Ірландії (націоналістами та юніоністами), другий — угода між урядами Республіки Ірландії та Великої Британії.

Історична довідка

Згідно з англо-ірландським договором від грудня 1921, на території о. Ірландія 1922 створено Ірландську Вільну Державу, а шість північних графств острова залишилися частиною Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. У наступні десятиліття в Північній Ірландії між юніоністами та націоналістами відбувалися суперечки та конфлікти, що іноді супроводжувалися насильством. Юніоністи виступали за те, щоб залишитися з Великою Британією, націоналісти прагнули об’єднання з Вільною Ірландською Державою (згодом Республіка Ірландія). З кінця 1960-х конфлікт загострився. Протягом подальших 30 років внаслідок сутичок (зокрема збройних), а також терористичних актів загинуло понад 3,5 тис. осіб.

Політичні зусилля, спрямовані на припинення конфлікту, розпочалися наприкінці 1980-х і тривали протягом 1990-х. Сторони дійшли згоди щодо встановлення режиму припинення вогню, хоч згодом його порушили. Після багаторічних складних переговорів, пропозицій і компромісів досягнуто угоди.

Учасники переговорного процесу: прем’єр-міністр Великої Британії Е. Блер, лідер ірландської опозиції Б. Агерн (1951; Ірландія) та ін.; голова — спеціальний посланник США Дж. Мітчелл (1933; США). Автори тексту угоди Дж. Г’юм та Д. Трімбл стали лауреатами Нобелівської премії миру (1998).

Характеристика

Белфастська угода визначила комплекс положень щодо статусу і державного устрою Північної Ірландії у складі Сполученого Королівства, відносин між Північною Ірландією та Республікою Ірландія, а також між Республікою Ірландія та Сполученим Королівством.

У статтях угоди констатовано, що більшість жителів Північної Ірландії бажає залишитися частиною Сполученого Королівства. Водночас значна частина народу Північної Ірландії та більшість жителів острова Ірландія висловлюють бажання створити єдину суверенну державу. Обидва погляди визнано правомірними. Уряд Ірландії вперше в міжнародній угоді визнав, що Північна Ірландія є частиною Сполученого Королівства. До Конституції Ірландії внесено поправки, щоб у майбутньому визнати Північну Ірландію частиною суверенної території Сполученого Королівства за умови згоди на об’єднану Ірландію від більшості населення в обох юрисдикціях на острові.

Нечітко визначені формулювання деяких положень надали сторонам можливість забезпечити прийняття угоди та відтермінували дебати щодо суперечливих питань (щодо ліквідації воєнізованих формувань, реформи поліції та нормалізації політичної та безпекової ситуації в Північній Ірландії).

Північна Ірландія визнавалась частиною Сполученого Королівства і мала залишатися такою, доки більшість населення як Північної Ірландії, так і Республіки Ірландія не захочуть інакшого. Якщо таке станеться, то британський та ірландський уряд зобов’язані реалізувати цей вибір. Уряди двох країн погодилися, що влада має бути суворою, але неупередженою, діяти від імені всіх людей у розмаїтті їхньої ідентичності та традицій, повинна ґрунтуватися на принципах повної поваги й рівності громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, свободи від дискримінації для всіх громадян, справедливого та рівного ставлення до ідентичності, етосу та прагнень обох спільнот. У межах угоди британський парламент скасував Акт про уряд Ірландії 1920, яким розділено Ірландію, засновано Північну Ірландію та оголошено територіальні претензії на всю Ірландію. Водночас Ірландська Республіка внесла зміни до статей 2 і 3 Конституції Ірландії, де заявлено про територіальні претензії на Північну Ірландію.

Угода заклала правове підґрунтя для створення нових демократичних органів Північної Ірландії: Асамблеї Північної Ірландії (англ. Northern Ireland Assembly) та її уряду — Виконавчого органу Північної Ірландії (англ. Northern Ireland Executive).

З метою налагодження співпраці між Північною Ірландією та Республікою Ірландія мали створити Раду міністрів «Північ / Південь» (англ. North/South Ministerial Council, NSMC), Міжпарламентську асоціацію «Північ / Південь» (англ. North/South Inter-Parliamentary Association), Консультативний форум «Північ/Південь» (англ. North/South Consultative Forum).

Для врегулювання відносин між Ірландією та Великою Британією передбачено створення Британсько-ірландської міжурядової конференції (англ. British-Irish Intergovernmental Conference, BIIGC), Британсько-Ірландської ради (англ. British-Irish Council, BIC) та розширеної Британсько-ірландської міжпарламентської асамблеї (англ. British-Irish Parliamentary Assembly, BIPA).

Набуття угодою чинності

Белфастську угоду схвалено на двох референдумах, що відбулися 22.05.1998. У Північній Ірландії громадян запитували, чи підтримують вони багатопартійну угоду. В Ірландії — чи уповноважують державу підписати угоду та чи дозволять проведення необхідних конституційних змін. Угода набула чинності 02.12.1999.

Додатково

Незалежно від конституційного статусу Північної Ірландії у складі Сполученого Королівства чи частини об’єднаної Ірландії, угода надала право «людям Північної Ірландії» «ідентифікувати себе та бути прийнятим як ірландець, або британець, або обидва», а також мати право на британське чи ірландське громадянство або обидва. Терміном «люди Північної Ірландії» в угоді означено «всіх осіб, які народилися в Північній Ірландії та мають, на момент їхнього народження, принаймні одного з батьків, який є громадянином Великої Британії, громадянином Ірландії або іншим чином має право проживати в Північній Ірландії без будь-яких обмежень щодо терміну проживання».

Джерела

1. British-Irish Agreement Act, 1999 // Electronic Irish Statute Book. URL: https://www.irishstatutebook.ie/eli/1999/act/1/enacted/en/html
2. The Belfast Agreement: An Agreement reached at the Multi-Party Talks on Nothern Ireland // GOV.UK. URL: https://assets.publishing.service.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/1034123/The_Belfast_Agreement_An_Agreement_Reached_at_the_Multi-Party_Talks_on_Northern_Ireland.pdf

Література

1. Morgan A. The Belfast Agreement: A Practical Legal Analysis. London : The Belfast Press, 2000. 601 p.
2. Hayes B., McAllister I. Who Voted for Peace? Public Support for the 1998 Northern Ireland Agreement // Irish Political Studies. 2001. Vol. 16. Is. 1. P. 73–93. URL: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/07907180108406633
3. Kelly B. Good Friday Agreement: The Peace Deal that Ended the Northern Ireland Troubles 20 Years Ago // The Independent. 2019. URL: https://web.archive.org/web/20190608152603/https:/www.independent.co.uk/news/uk/politics/good-friday-agreement-what-is-it-northern-ireland-belfast-1998-sinn-fein-the-troubles-a8278156.html
4. Irish-English Relations: A History in Documents / Ed. by K. Sonnelitter. Peterborough : Broadview Press, 2023. 264 p.

Автор ВУЕ

• О. А. Гавриленко

Покликання на цю статтю: Гавриленко О. А. Белфастська угода (О. А. Гавриленко) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Белфастська угода (О. А. Гавриленко) (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.10.2024