Безоар

Безоа́р (пізньогрец. лат. bezoar, від араб. بَازَهْر‎, з перс. پادزهر — протиотрута) — тверде або ущільнене утворення в шлунково-кишковому тракті, конгломерат, сформований внаслідок накопичення неперетравлених твердих часток, які потрапляють з їжею. Рідкісна форма патології шлунково-кишкового тракту.

Безоар буває одиничним або множинним, діаметром від 2–3 мм до 20 см, вагою до 1 кг. У важких випадках повністю заповнює шлунок, утворюючи його зліпок. Консистенція буває від м’якої до дуже щільної (кам’янистої). Формування займає від кількох днів до 15–20 років. Безоари можуть утворюватися в шлунку, його дивертикулі, стравоході, тонкому кишківнику.

Епідеміологія

Частота виявлення безоарів у різних країнах варіює: за світовими даними методом гастроскопії встановлюють 0,5–0,7 % випадків. Вважається, що безоари є причиною 0,4–4,8 % випадків гострої непрохідності тонкого кишківника.

Етіологія і патогенез

Чинники, які сприяють утворенню безоарів:

порушення евакуаторної функції шлунку;
ковтання субстанцій, які можуть бути неперетравлені (волосся, грубі харчові рослинні волокна, лушпиння насіння тощо);
зниження секреції шлункового соку;
погане пережовування їжі;
перенесена ваготомія (хірургічна операція розтину основного стовбура або гілок блукаючого нерва) з пілоропластикою (розширення прохідного отвору між шлунком і кишкою дванадцятипалою за допомогою оперативного втручання) або резекцією шлунку.

Класифікація

Виділяють такі види безоарів: фітобезоари, трихобезоари, шелак-безоари, гемобезоари, антракобезоари, себобезоари, лактобезоари.

Фітобезоари мають округлу форму та неприємний запах, коричневі або зелені. Формуються у людей, чий харчовий раціон здебільшого складають фрукти й овочі. Найчастіше (70–75 % випадків) фітобезоари утворюються зі спресованих соняшникового лушпиння, твердих шкірок чи клітковини плодів хурми, слив, інжиру, фініків, винограду, горіхів.

Трихобезоари формуються з волосся або шерсті, які потрапляють у шлунок, із домішками слизу і часток їжі. Посідають друге місце за частотою виникнення. Здебільшого утворюються: у людей із порушеннями психіки, шизофренією, трихотіломанією (нав’язливий стан, розлад виривання волосся); у людей пов’язаних професійно з обробкою волосся чи шерсті; у домашніх тварин (зокрема котів і собак довгошерстих порід). Шелак-безоари виникають із залишків токсичних речовин (спиртового лаку, нітролаку, політури) внаслідок їх систематичного вживання. Утворені конгломерати плавають на поверхні вмісту шлунку і майже ніколи не потрапляють у дванадцятипалу кишку. Бурі з білим зовні, чорно-коричневі в розрізі, з гладкою або шорсткуватою поверхнею, шаруватої будови.

Гемобезоари — тверді згустки крові. У шлунку виникають зрідка, утворюються після тривалого ковтання крові у хворих на портальну гіпертензію та системний вовчак червоний.

Антракобезоари формуються внаслідок накопичення активованого вугілля та інших медикаментів.

Себобезоари — жирові камені. Утворюються з ущільнених тваринних жирів: оскільки температура плавлення козячого, баранячого, яловичого сала вища за внутрішньошлункову — відбувається кристалізація тригліцеридів з формуванням жирових каменів.

Лактобезоари виникають у недоношених дітей, які перебувають на висококалорійній штучній дієті, що включає лактозу і казеїн. Утворюються впродовж перших двох тижнів життя.

Клінічна картина

Прояви залежать від типу й розмірів безоарів. За наявності утворень невеликого діаметру симптоми не спостерігаються або ж виникає відчуття важкості у верхній половині живота. Безоари середнього розміру викликають тупий біль в надчеревній ділянці, який посилюється після вживання їжі; швидке насичення; нудоту, блювання; відрижку з неприємним запахом; відчуття «перекочування м’яча» у шлунку. Крім болю і диспепсичних явищ, великі безоари викликають зниження маси тіла, стомлюваність, загальну слабкість. Можливими ускладненнями є ушкодження стінок шлунку краями безоару, що спричинює виразки, зрідка — пролежні та перфорацію або малігнізацію; вклинювання безоара у вихідний відділ шлунку; переміщення безоара у дванадцятипалу кишку, що може спровокувати кишкову непрохідність; розвиток алергічних реакцій (у дітей).

Діагностика

Безоари значних розмірів у людини виявляють за допомогою пальпації передньої стінки живота. До основних методів діагностики належать:

гастроскопія (дозволяє встановити точні розміри безоарів, їхній тип);
рентгенографія шлунку.

Лікування і прогноз

Лікування безоарів шлунку залежить від їхніх розмірів і супутніх симптомів. Невеликі безоари можуть вийти самостійно з блювотними або каловими масами. Гемо- і лактобезоари розпадаються після промивання шлунку та відповідної корекції харчового раціону. За виявлення фітобезоару призначають прийом 10 %-го розчину харчової соди (див. Бікарбонати) і масаж живота. Здебільшого після декількох процедур вони руйнуються і виводяться природним шляхом. Для прискорення виведення призначають прокінетики. Трихобезоари, що не підлягають консервативному лікуванню, а також себо- і шелак-безоари усувають хірургічно. Нещільні безоари спершу подрібнюють, а потім видаляють із застосуванням гастроскопії, тверді й великі — за допомогою гастротомії. Прогноз сприятливий.

Профілактика

Запобігання уворенню безоарів: дотримання принципів здорового харчування, зменшення або виключення з раціону продуктів зі складниками, що важко перетравлюються, лікування психічних розладів і хвороб, забезпечення належного догляду психічнохворим пацієнтам.

Література

Tebar C., Campos R., Paricio P. et al. Gastric Surgery and Bezoars // Digestive Diseases and Sciences. 1992. № 37 (11). P. 1694–1696.
Sanders M. Bezoars: from Mystical Charms to Medical and Nutritional Management // Practical Gastroenterology. 2004. № 28 (1). P. 37–50.
Мосийчук Л. Н., Бондаренко Т. В., Васильева И. А. Клинический случай безоара желудка и тонкой кишки // Сучасна гастроентерологія. 2012. № 1 (63). С. 133–136.
Mihai C., Mihai B., Drug V. et al. Gastric Bezoars — Diagnostic and Therapeutic Challenges // Journal of Gastrointestinal and Liver Diseases. 2013. № 22 (1). P. 111.
Iwamuro M., Okada H., Matsueda K. et al. Review of the Diagnosis and Management of Gastrointestinal Bezoars // World Journal of Gastrointestinal Endoscopy. 2015. № 7 (4). P. 336–345.
Похилько В. І., Гриценко Є. М., Адамчук Н. М. та ін. Трихобезоари у дітей на прикладі клінічних випадків // Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. 2021. № 2 (40). С. 60–63.

Автор

В. Д. Шейко {{Цитування_автор}

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.11.2023