Баштанництво

Башта́нництво — галузь рослинництва, що займається вирощуванням продукції баштанних культур; науковий напрям, що на основі сучасних методiв генетики, бiотехнологiї, молекулярної бiологiї, селекції займається створенням конкурентоздатних сортiв і гiбридiв баштанних рослин для використання в умовах вiдкритого i закритого ґрунтiв, а також розробленням i вдосконаленням технологiй їх вирощування та насiнництва.

Історична довідка

Культивували баштанні рослини здавна. Щонайменше 4 тис. років тому кавуни вирощували в Єгипті, ще до 7 ст. н.е. — в Індії, до 10 ст. н.е. — в Китаї. У 13 ст. кавуни потрапили на Піренейський півострів, звідки були розповсюджені спершу в Південній Європі, а потім і по всій території Європи, де до 17 ст. набули значного поширення як садова культура.

Дикі родичі баштанних рослин походять з піщаних і кам’янистих пустель субтропічних областей Землі.

Батьківщиною кавунів є регіон пустелі Калахарі (Південна Африка), гарбузів — Південна Америка, дині — Мала Азія та Середня Азія. До Північного Причорномор’я кавуни й дині потрапляли з Поволжя, зокрема Астраханщини, територія якої історично входила до складу кочових (див. Кочівництво) імперій євразійських степів, а також через грецькі колонії. Гарбуз в Україні з’явився у 19 ст. і набув поширення як городня культура на присадибних ділянках.

Характеристика

Баштанництво є відносно молодою, але важливою галуззю сільського господарства. Продукція баштанництва є сировиною для переробної харчової промисловості, виробництва продуктів спеціального призначення, користується значним попитом у населення для вживання у свіжому вигляді. Кормові сорти кавунів і гарбузів є цінною соковитою їжею для сільськогосподарських тварин. Головним завданням баштанництва є реалізація високого потенціалу продуктивності баштанних культур за рахунок раціонального використання природних ресурсів, агротехнічних і генетичних ресурсів; підвищення якості продукції; зменшення витрат ручної праці, енергії та інших виробничих засобів. Загальна площа посівів баштанних культур в Україні до 2015 становила близько 100 тис. га, на 2019 — 64,7 тис. га, а на 2021 — 46,2 тис. га. Середня врожайність кавуна в світі становить 29,3 т/га, в Україні — втричі менше. У світі за останні 20 років посівні площі гарбузів і динь зросли вдвічі.

В умовах України гарбузи вирощують в усіх кліматичних зонах. Основною промисловою зоною для вирощування кавунів і динь є Степ, менше — південні райони Лісостепу, роль яких зростає за зміни клімату. Ультраскоростиглі сорти кавунів і динь для місцевого споживання вирощують також у центральних і північних регіонах України. Істотно змінилися площі під баштанними культурами в Київській, Сумській, Полтавській і Черкаській областях, що призвело до зменшення обсягів виробництва на півдні країни. У зв’язку з цим відбувається чіткіша зональна спеціалізація. Баштанництво в зоні ризикованого землеробства залишається прибутковою галуззю. Це стало можливим внаслідок удосконалення прийомів обробітку ґрунту: застосування стимуляторів росту (див. Біогенні стимулятори), різних способів передпосівної підготовки насіння, нових форм добрив, крапельного зрошення, захисних укриттів тощо.

Відбулося істотне розширення сортименту столового кавуна, пропонованого до виробництва в зоні товарного баштанництва. Впровадження у виробництво нових високоврожайних сортів і гібридів баштанних культур дозволяє без додаткових витрат збільшити врожайність на 15–20% і раціональніше використовувати природні ресурси і техногенні чинники.

Основним районом товарного баштанництва до повномасштабної російської агресії у 2022 (див. Російсько-українська війна) був південь України, зокрема Херсонська область, де ґрунтово-кліматичні умови для вирощування баштанних культур найсприятливіші. Частка південних областей у загальному виробництві становила понад 50 %, де збирали понад 270 тис. т плодів із площі 32,7 тис. га. До 2014 товарне баштанництво також розвивалося у Миколаївській, Запорізькій, Донецькій, Одеській областях, Автономній Республіці Крим. Найбільшим постачальником продукції баштанництва була Херсонська обл. із показником 190 тис. т (або майже 70% від валового виробництва південного регіону). Запорізька область вирощувала 35 тис. т, найнижчі показники у Одеської (30 тис. т) та Миколаївської (27,5 тис. т) областей. Валове виробництво до 2022 було стабільним і знаходилося на рівні 550–570 тис. т.

В Україні науково-дослідну роботу з питань розробки й упровадження у виробництво технологій вирощування високих урожаїв баштанних культур, їх селекції та насінництва, а також зберігання овочевої продукції з 1947 здійснює Інститут овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України — головна наукова установа, яка очолює і координує наукові дослідження з овочівництва й баштанництва. Установі підпорядковані 5 дослідних станцій (Донецька, Дніпропетровська, Сімферопольська овоче-баштанні дослідні станції, Київська овоче-картоплярська дослідна станція, Сквирська селекційно-дослідна станція). На Півдні України роботу з питань баштанництва веде Херсонська селекційно-дослідна станція баштанництва. Оцінкою та районуванням нових сортів і гібридів займаються державні сортовипробувальні дільниці.

Додатково

На початку 16 ст. вирощування кавунів і динь було розповсюджено на південному сході Росії, особливо біля м. Астрахані. Уперше кавуни із м. Астрахані почали доставляти в м. Москву до царського двору в 16 ст. У 1660 вийшов указ про розведення кавунів і динь для царського столу в м. Чугуєво Харківської губернії (тепер м. Чугуїв, Харківської обл., Україна), куди запрошували фахівців з вирощування кавунів і динь, завозили насіння, а також навіть землю з кавунових і динних садів Астраханщини.

В Україні кавуни і дині у 18 ст. вирощували в м. Крюкові на Дніпрі (тепер увійшло до складу м. Кременчука) у кавуновому й динному саду, а найкращі з вирощених відсилали до царського двору. З вирощуванням кавунів в Україні пов’язані і певні традиції. Так, спраглій людині ніколи не можна було відмовити у кавуні. За стародавнім українським етикетом на баштані на прохання «води напитися» завжди дають кавун. Найбільші площі під столовим кавуном — у Китаї, Росії, Туреччині, Ірані, Бразилії, Україні, США та Єгипті. Україна перебувала на восьмому місці за розміром посівних площ під кавуном в 2018 після Узбекистану і Єгипту - 51,7 тис. га або 1,4% від світових площ, на одинадцятому за валовим збором плодів кавуна і на десятому - по врожайності цієї культури. Батьківщиною і центром різноманіття дині є Мала Азія і Середня Азія, де і досі вирощують найкращі на увесь світ дині. Плоди дині містять багато цукрів (переважає сахароза), у кращих сортів їхній вміст досягає 13 %. У країнах Середньої Азії культура дині нараховує більше 2 тисячоліть. Історія землеробства узбеків, таджиків, туркменів тісно пов’язана з культивуванням динь, які для них були і «хлібом», і ласощами, і ліками. На Русі диня з’явилась на початку 13 ст. і, на думку академіка М.І. Вавилова, на Південний Схід ця баштанна культура як і кавун, потрапила з татарами.

Література

Фролов В. В., Холодняк О. Г. Підсумки селекційної роботи Інституту південного овочівництва і баштанництва НААН з баштанними культурами за період 2005–2011рр. // Таврійський науковий вісник. 2012. № 81. С. 208–214.
Гончаренко В. Ю., Парамонова Т. В., Могильна О. М. та ін. Система удобрення овочевих і баштанних культур. Київ : Аграрна наука, 2019. 152 с.
Аверчев О., Шабля О., Аверчева Н. Особливості виробництва та збуту баштанних культур у світі та Україні // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету ім. Дмитра Моторного. Серія: Економічні науки. 2020. № 2 (42). С. 164–172.
Самовол О. П., Кондратенко С. І., Сергієнко О. В. та ін. Овочеві пасльонові та баштанні види рослин: цитогенетичні основи селекції. Київ : Аграрна наука, 2022. 320 с.
Державний реєстр сортів придатних для поширення в Україні // Міністерство аграрної політики та продовольства України. 2023. URL: https://minagro.gov.ua/file-storage/reyestr-sortiv-roslin
Miceli A., Vetrano F., Torta L. et al. Effect of Mycorrhizal Inoculation on Melon Plants under Deficit Irrigation Regimes // Agronomy. 2023. № 13 (2). P. 1–22. URL: https://www.mdpi.com/2073-4395/13/2/440