Бар Ебрей

Монастир Мар-Маттай поблизу м. Мосула, Ірак (місце поховання мафріана Григорія бар Ебрея)

Бар Е́брей [Бар Гебрей, Бар Ебройо; сир. BarʿEbrāyā; справжнє ім’я — Абуль-Фарадж бін Гарун аль-Малаті (сир. Аbū'l-Faraj bin Hārūn al-Malaṭī); ім’я, отримане при хрещенні — Іоанн, при висвяченні на єпископа — Григорій; бл. 1226, м. Мелітена (за ін. версією — с. Ебра поблизу цього міста), тепер Малатья, Туреччина — 30.06.1286, м. Марага, тепер Мераге, Іран; похований у монастирі Мар-Маттай поблизу м. Мосула, тепер Ірак] — релігійний діяч, учений-енциклопедист, історик, філософ, богослов-екзегет, письменник, перекладач. Писав сирійською та арабською мовами.

Бар Ебрей (BarʿEbrāyā, Аbū'l-Faraj bin Hārūn al-Malaṭī)
Справжнє ім’я	Абуль-Фарадж бін Гарун аль-Малаті
Народження	бл. 1226«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.1226.
Місце народження	Малатья
Смерть	20.06.1286
Місце смерті	Мераге
Місце поховання	монастир Мар-Маттай
Напрями діяльності	церковне управління, богослов'я, наука, література, історія, переклад
Традиція/школа	Сирійська православна церква

Життєпис

Народився у сім’ї лікаря Гаруна (Аарона) аль-Малаті, батько і родина навернулися у християнство. Прізвисько «Бар Ебрей» юнак отримав, за традиційною версією, як вказівку на своє етнічне походження (з сирійської — син єврея), за альтернативною версією — на згадку про місце свого народження (виходець з Ебри).

Здобув хорошу й різнобічну освіту. За традицією, опановував професію батька, також вивчав мову, філософію та богослов’я. Володів сирійською та арабською, можливо й івритом, пізніше опанував грецьку й перську мови, ймовірно вірменську та діалекти монгольської.

1244, після монгольського завоювання регіону, родина перебралася в м. Антіохію. Тут Бар Ебрей продовжив освіту, невдовзі відмовився від світського життя і прийняв чернечий постриг у сиро-яковитському монастирі в м. Триполі (тепер Ліван). У 19- або 20-річному віці (1246) висвячений патріархом Ігнатієм ІІ на єпископа єпархії Губос (при хіротонії обрав ім’я Григорій). Наступного року переведений на єпископську кафедру Лакабени, 1253 — Халеба (Алеппо).

Внаслідок розколу в Сирійській православній церкві та поразки групи кліриків, яку він підтримував, був тимчасово позбавлений сану. Згодом відновлений в сані єпископа, 1258 знову посів Халебський престол.

1264 обраний мафріаном Сходу (главою Сирійської церкви в Месопотамії) й затверджений патріархом Ігнатієм ІІІ, обіймав цю посаду до кінця життя.

Як перший клірик після патріарха багато мандрував, відвідував єпархії та монастирі в різних регіонах Близького і Середнього Сходу (Сирії, Ірані, Закавказзі тощо). Його зусиллями були засновані кілька монастирів, споруджені церкви, висвячені нові єпископи. Неодноразово відвідував міста Марагу й Табріз, виступав посередником між паствою і монгольськими правителями, намагався захистити інтереси всіх християн, що опинилися під владою монголів.

Останні роки провів у м. Марага.

Діяльність

Суміщав обов’язки мафріана з дослідницькою, науковою, богословською, літературною діяльністю. Працював у Маразькій обсерваторії, що була крупним центром середньовічних наукових досліджень, мала велику бібліотеку.

Цікавився практично усіма відомими на той час галузями знань — астрономією, математикою, фізикою, медициною, історією, філософією, граматикою, риторикою, поезією тощо. Прагнув поширити серед сирійських християн здобутки мусульманської вченості. Перекладав з арабської та грецької. Для арабомовної пастви чимало писав і арабською.

Зібрав, систематизував і підсумував накопичені в сирійській (а також античній, перській, арабській) культурі знання в кожній царині науки й літератури; залишив, по суті, енциклопедію надбань своєї епохи. Цим, зокрема, пояснюють компілятивний характер багатьох його праць. За деякими свідченнями, перевершив лікарське мистецтво батька, 1263 був призначений лікарем великого монгольського хана.

Як церковний і громадський діяч користувався авторитетом серед різних християнських конфесій — яковитів, несторіан, вірян греко-візантійської та вірмено-апостольської традиції.

Залишив по собі багату й різноманітну писемну спадщину — філософську, богословську, наукову, історичну, літературну тощо. Автор низки поем (що вирізняються живою, образною мовою) та епіграм; трактатів з медицини, коментарів на твори Гіппократа, Галена; праць з астрономії та космографії («Сходження розуму», «Астрономічні таблиці для початківців»); філософської праці «Вершки премудрості» (з розлогим викладом учення Аристотеля), логіко-філософських трактатів «Книга про мову мудрості», «Книга зіниць»; тлумачень до текстів Старого і Нового Завітів; богословських компендіумів «Світильник святилища» (у 12 т.) і «Книга променів» (у 10 ч.); правил і духовних напучувань для монахів-відлюдників («Книга етики», «Книга про голубку»); «Путівника, чи Номоканону» — правового керівництва у духовних і світських справах тощо. Здійснював переклади сирійською та арабською (зокрема книги про лікарське мистецтво Діоскорида, філософських і медичних праць Ібн-Сіни). Укладач низки граматик сирійської мови (від стислого курсу до найповнішого), а також обширної «Загальної історії» («Книга хронографії») в 2-х основних частинах — «Світської історії» (у кінці життя уклав арабомовну версію під назвою «Стисла історія династій») та «Церковної історії», виклад подій довів до 1285–1286. Над збіркою повчальних афоризмів, мудрих і дотепних висловів та історій, фольклору «Смішні оповідки» працював роками, завершив у 1286.

Чимало сирійських праць Бар Ебрея популярно виклав арабською його молодший сучасник Данило бар-Гаттаб.

Визнання

Твори Бар Ебрея були пошановані як християнськими, так і мусульманськими письменниками, істориками; його постать і праці зажили широкої слави на Близькому й Середньому Сході у 13–14 ст.

Праця «Загальна історія» є цінним джерелом відомостей з історії, етнографії, культури середньовічного Близького і Середнього Сходу. Його твори перекладені європейськими мовами та мовами народів Сходу.

Канонізований Сирійською православною церквою. День пам’яті святого – 30 липня.

Додатково

Після поширення звістки про смерть Бар Ебрея несторіанський католікос Мар Ябалаха ІІІ звернувся до християн м. Мараги з проханням не відкривати крамниці й не займатися торгівлею. Містяни, незалежно від віросповідання, виконали це прохання з поваги до пам’яті Бар Ебрея. У похованні діяча взяло участь духовенство яковитів, несторіан, греко-візантійців, вірмен; заупокійну церковну службу здійснювали бл. 200 священиків.
Завдяки латинським перекладам праць став відомим на Заході під ім’ям Абульфарадж (лат. Abulpharagius).
Агатангел Кримський називав Бар Ебрея «талановитим енциклопедистом», «вінцем» усіх яковитських письменників, «світилом усієї сирійської літератури».

Праці

А н г л. п е р е к л. — The Ecclesiastical Chronicle / Trans. from syrian By D. Wilmshurst. Piscataway : Gorgias Press, 2016. 554 p.
Р о с . п е р е к л. — Книга занимательных историй / Пер. с сир. А. Белова, Л. Вильскера. Москва; Ленинград : Гослитиздат, 1961. 296 с.
Всеобщая история / Пер. с сир. Р. А. Гусейнов. Москва : Директ-Медиа, 2010. 89 с.

Література

Райт В. Краткий очерк истории сирийской литературы / Пер. с англ. К. А. Тураевой; под ред. и с доп. П. К. Коковцова. Санкт-Петербург : Имперская академия наук, 1902. 294 с.
Крымский А. Семитские языки и народы Теодора Нельдеке в обработке А. Крымского (с участием академика П. К. Коковцова) : в 3 ч. Москва : Ю. Вернер, 1903–1912.
Budge E. A. W. The Chronography of Gregory Abû'l Faraj 1225–1286, the Son of Aaron, the Hebrew Physician, Commonly known as Bar Hebraeus : іn 2 vol. London : Oxford University Press, 1932.
Гусейнов Р. А. Бар-Эбрей и его «Всеобщая история» // Сирийские источники XII–XIII вв. об Азербайджане / Пер. с сир.
Р. А. Гусейнов. Баку : Академия наук АзССР, 1960. С. 53–63.
Conrad L. I. On the Arabic Chronicle of Bar Hebraeus: His Aims and Audience // Parole de l'Orient. 1994. № 19. Р. 319–378.
Teule H. G. B. Gregory Barhebraeus and his Time: The Syrian Renaissance // Journal of the Canadian Society for Syriac Studies. 2003. № 3. Р. 21–43.
Takahashі Н. Barhebraeus: A Bio-Bibliography. Piscataway : Gorgias Press, 2013. 580 р.
Mazzola M. From High Priest to Patriarch: History and Authority in the Ecclesiastical History of Bar Ebroyo. Louvain : Peeters Publishers, 2020. 158 p.