Барановський, Полікарп Павлович

Барано́вський, Поліка́рп Па́влович (15.04.1897, м. Немирів, тепер Вінницької області — 27.02.1963, м. Київ, тепер Україна) — акустик, музикознавець, інженер-винахідник, фізик.

Барановський, Полікарп Павлович
Народження	15.04.1897
Місце народження	Немирів (місто)
Смерть	27.02.1963
Місце смерті	Київ
Напрями діяльності	музикознавство, фізика

Життєпис

Брав участь у Першій світовій війні, був рентгенотехніком Чорноморського військового флоту. 1925 закінчив Київський рентгенівський інститут (тепер Національний інститут раку), 1938 — Київський енергетичний інститут (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»). 1932–до 1938 — завідувач акустичної лабораторії Київського музичного комбінату; старший радіотехнік тонолабораторії Київської кінофабрики (тепер Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка). 1938–1944 — науковий співробітник Інституту електрозварювання АН УРСР (евакуйований під час Другої світової війни до м. Нижнього Тагілу; тепер Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України). Паралельно працював на авіаційному і танковому заводах, у Бежецькому машино-будівному технікумі (тепер ДБПОУ «Бежецький промислово-економічний коледж», Російська Федерація).

1944–1963 — завідувач лабораторії звукозапису Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (тепер Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії імені М. Т. Рильського НАН України); старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту психології УРСР Міністерства освіти УРСР (тепер Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України).

Від 1945 — член Спілки композиторів України.

Діяльність

Працював у галузі вивчення якостей музичного звуку й акустики. Розробляв проблеми «дуалізму інтервалів», «еластичного звукоряду». На основі аналізу українських народних пісень у їхньому живому звучанні довів, що музична система української народної музики має в собі не 12 ступенів, близьких до темперації (від лат. temperatio — музичний стрій, який сформувався внаслідок розвитку звуковисотної системи у бік рівномірного розподілу інтервалів звукоряду), а 22 ступені. Доводив, що у живій народній мелодії, у логіці її інтонаційного розвитку значну роль відіграє її зміст, художній образ, експресія почуттів.

Дослідження Барановського заклали основу новим галузям науки — інтонометрії (науки про звуковисотні виміри в музиці) та аудіографії (науки, яка базується на методах дослідження якості слуху та інтонування мелодії шляхом графічної фіксації).

1947 винайшов і розробив інтонометр, пізніше — аудіограф та апарати, які з максимальною точністю налаштовували звук чи цілий комплекс звуків, визначали якість інтонування інструменту, музиканта-інструменталіста, співака тощо. Ці відкриття допомогли у вивченні проблем народного та професійного музичного мистецтва. Сам апарат і методи аналізу можна було застосовувати для вивчення музичного слуху та слухового апарату людини загалом, а також гармонії, поліфонії, ладових структур.

Удосконалив перший український магнітофон «Україна», методику сурдопедагогіки та акустичної мікросинхронізації.

Листувався з Д. Шостаковичем, співпрацював із П. Вороньком, М. Гордійчуком (1919–1995; Україна), М. Грінченко, І. Козловським, Б. Лятошинським, М. Микишем, Н. Рахліним, М. Рильським, В. Сосюрою, кобзарями Є. Адамцевичем, Є. Мовчаном, П. Носачем (1890–1966; Україна), лірниками А. Гребенем та В. Перепелюком (1910–2000; Україна). Записував їхні голоси та гру на музичних інструментах.

Додатково

Барановський (за дослідженнями групи вчених на чолі з професором В. Баранівським) походить із дворянського роду, перші згадки про який на теренах України (Житомирщини) існують від15 ст. Після польських бунтів середини 19 ст. втратили дворянство.

Вірогідно навчався у Немирівській гімназії (Україна).

Праці

Барановський П. Основи дуалізму інтервалів. Київ : Академія наук УРСР ; Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, 1947. 44 с.
Барановский П. П., Юцевич Е. Е. Звуковысотный анализ свободного мелодического строя. Киев : Академия наук УССР ; Институт искусствоведения, фольклора и этнографии, 1956. 83 с. (у співавт.)

Література

Луганська К. З епістолярної спадщини Д. Шостаковича. Листи Шостаковича до П. Барановського (1950–1962) // Музика. 1986. № 2. С. 28–29.
Луганська К. Барановський П. П. // Українська музична енциклопедія : в 5 т. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2006. Т. 1. С. 141–142.
Немкова О. Українська музикознавча наука Наддніпрянської України 1930-х років: (погляд крізь призму логіки її історії) // Українська художня культура в умовах інформаційного суспільства / Гол. ред. Г. Скрипник. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2019. С. 245.
Рід Баранівських (Барановських): історія, видатні постаті, сучасність / За заг. ред. В. Ф. Баранівського. Київ : ТОВ «Альфа-ПІК», 2020. С. 200–202.

Автор ВУЕ

Н. М. Кушка

Покликання на цю статтю: Кушка Н. М. Барановський, Полікарп Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барановський, Полікарп Павлович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.25.2022