Банк крові
Банк кро́ві — медична установа, яка займається збором, обробкою та зберіганням крові у вигляді препаратів для подальшого переливання. Після забору, кров перевіряють на відповідність критеріям безпечності (особливо наявність інфекційних хвороб), визначають групу й резус-фактор, потім обробляють і зберігають. Сучасні банки крові проводять забір крові, розділяють її на окремі компоненти (кріопреципітат, плазма крові, еритроцитарна маса та ін.), які в подальшому можуть бути використані під конкретні клінічні потреби пацієнтів.
Зміст
Історична довідка
Заснування і розвиток банків крові тісно пов’язано з переливанням крові. Перша вдала спроба переливання крові задокументована 1667 у Франції: 15-річному пацієнту чоловічої статті переливали кров вівці. Уперше переливання крові від людини до людини зафіксовано 1818: лікар-гінеколог Дж. Блондел (1790–1878; Велика Британія) увів пацієнту з внутрішньою кровотечею (виникла внаслідок ускладнень раку шлунку) кров від декількох донорів. Одним із перших він визначив головний показ до переливання — крововтрату, хоча на той час гемотрансфузії (переливання крові) застосовували для омолодження організму і лікування майже всіх хвороб.
Відкриття 1901–1902 груп крові сприяло успіху процедури переливання крові для порятунку життя пацієнтів із крововтратами. Завдяки винайденню способу запобігання згортанню, 1914 розроблено непрямий метод переливання крові (процедура стала безпечнішою для реципієнтів). 1922 у м. Лондоні організовано перший у світі сервіс донорів крові. Зокрема, волонтери, зареєстровані у даній організації, які пройшли медичний скринінг, за потреби виїжджали до лікарень для донації крові відповідної групи й резус-фактора. Згодом аналогічні організації створено у багатьох країнах, здебільшого на базі лікарняних лабораторій.
У 1936 в м. Барселоні створено Службу переливання крові, яка проводила її забір, аналіз, скринінг, сортування за групами, зберігання у спеціальній тарі в умовах охолодження. За потреби (за допомогою транспортних засобів, оснащених холодильниками), транспортувала її до передових госпіталів під час Громадянської війни в Іспанії 1936–1939.
1937 лікар Б. Фантус (1874; Угорщина — 1940; США) заснував у м. Чикаго першу лікарню — банк крові, визначив його як установу, що мала відповідну комплектацію і персонал для зберігання матеріалів донорської крові; офіційно увів термін «банк крові».
Подальший розвиток і організація закладів банків крові пов’язаний з відкриттям резус-фактора й резус-конфлікту (1939–1940), фіксацією перших клінічних випадків гепатитів після трансфузій (1943), розробкою спеціальних пластикових контейнерів для зберігання і переливання крові (1948), відкриттям кріопреципітату (замороженого продукту крові, виготовленого із плазми) для пацієнтів з гемофілією (1965). 1981–1985 виникла проблема зі скринінгом крові на СНІД. У результаті вивчення патофізіологічних процесів розвитку імунодефіцитних станів, спричинених ВІЛ-інфекцією, було розроблено й упроваджено імуноферментний аналіз у лабораторіях банків крові (уперше проведено 1985) та мініпул-NAT-скринінг донорської крові (з 1999).
Організація зберігання
Оснащення залежить від об’ємів і потреб закладу чи закладів охорони здоров’я, з якими співпрацює банк крові. Здебільшого воно поділяється на матеріали для забору крові, зберігання крові, опрацювання і скринінгу крові, охолодження препаратів крові, а також комп’ютерне оснащення для зберігання та обліку інформації. Лікарняний банк крові в закладі охорони здоров’я повинен бути оснащений спеціальним обладнанням:
- спеціалізований холодильник для зберігання компонентів крові (2–10°С);
- низькотемпературний холодильник для зберігання компонентів крові;
- кліматична камера з шейкером для зберігання тромбоцитів;
- розморожувач плазми;
- лабораторна центрифуга;
- апарат для підігріву еритроцитів;
- система гелевої серології груп крові;
- термоконтейнер для транспортування компонентів крові;
- кліматична камера з шейкером для постійного помішування тромбоцитів;
- планшет для визначення групи крові й постановки проб на сумісність;
- термостат, реагенти й витратні матеріали для проведення імуногематологічних досліджень.
Зберігання і транспортування компонентів крові, а також внутрішній випуск та розподіл компонентів крові повинні здійснюватися із дотриманням вимог «холодового ланцюга»: за відповідної температури, в належних умовах від місця заготівлі до місця їх використання, що починається від моменту забору крові від донора і триває аж до трансфузії компонентів крові реципієнту.
Розвиток служби та банків крові в Україні
За даними МОЗ України, щорічно донорами крові стають близько 500 тис людей. В Україні служба крові включає Інститут гематології та трансфузіології НАМН України, регіональні обласні й міські станції переливання крові, банки крові, відділення переливання крові при лікарнях, кабінети й пункти переливання крові, налагоджено виробництво гемокоректорів-кровозамінників і плазмозамінників. Обласні й міські центри крові здійснюють медичний контроль, скринінг і заготівлю крові, отримують компоненти й препарати крові, здійснюють розподіл препаратів у відповідності до потреб та запитів лікувальних закладів. Лікарняний банк крові функціонує при закладі охорони здоров’я та забезпечує організацію надання трансфузіологічної допомоги пацієнтам закладу, замовляє та отримує з регіональної установи національної системи крові компоненти та препарати крові, зберігає, розподіляє їх, забезпечує контроль за проведенням імуногематологічних досліджень перед трансфузіями.
Додатково
Перед переливанням крові в умовах лабораторії проводять 5 проб на сумісність: проба на сумісність за системою АВ0, проба на індивідуальну сумісність, проба на Rh-належність хворого і донора, проба на індивідуальну сумісність за Rh-фактором, проба на біологічну сумісність. Існує низка компонентів, які виділяють з донорської крові для зберігання і подальшого використання у клініці: еритроцитарна маса (середовище, яке містить не менше 70% еритроцитів), відмиті еритроцити (отримують з крові після виділення плазми шляхом відмивання в ізотонічному розчині), тромбоцитарна маса (отримують шляхом центрифугування плазми крові), лейкоцитарна маса (концентрат лейкоцитів, де не менше 50% становлять гранулоцити), препарати плазми крові (нативна, ліофілізована, свіжозаморожена), альбумін, гамма-глобуліни (специфічні, неспецифічні), сироватка, протромбіновий комплекс, фібриноген. В Україні станом на 2023 функціонують кріобанк пуповинної крові «Гемафонд», ТОВ «Український банк стовбурових клітин», Державний аутобанк кордової крові, банк крові американської компанії ТОВ «Євразія Фінанс». Також діє ціла низка громадських організацій, асоціацій робітників і донорів системи служби крові.
Література
- Вороніна І. С. Правові засади створення та функціонування біологічних банків (біорепозитаріїв) в Україні // Право та інноваційне суспільство. 2014. № 2 (3). С. 59–66.
- Тимченко А. С., Сміянов В. А., Любчак В. П. та ін. Термінологія процедур забору крові та отримання її компонентів // Лікарська справа. 2015. № 5–6. С. 140–143.
- Grecuccio C., Ferraro M., Colafelice M. et al. Blood Transfusion Practice: State of the Art on Promoting Blood Donation in Italy // Biomedicine & Prevention Issues. 2017. Vol. 1 (89). P. 57–61.
- Guide to the Preparation, Use and Quality Assurance of Blood Components: Recommendation № R (95) 15. 19th ed. Strasbourg : European Directorate for the Quality of Medicines & HealthCare, 2017. 540 р.
- Yadav A., Swami A., Kher G. Blood Bank Supply Chain Inventory Model for Blood Collection Sites and Hospital Using Genetic Algorithm // Selforganizology. 2019. Vol. 6. № 3–4. P. 13–23.
- Ngo A., Masel D., Cahill C. et al. Blood Banking and Transfusion Medicine Challenges During the COVID-19 Pandemic // Clinics in Laboratory Medicine. 2020. Vol. 40. Is. 4. P. 587–601.
- Singh A., Saxena R., Saxena S. A Study on the Working of Blood Bank // Journal of Medicine and Health Research. 2022. Vol. 7. Is. 1. P. 1–5.
Автор
Покликання на цю статтю: Попова І. С. Банк крові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Банк крові (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.07.2023
