Банделло, Маттео

Бандéлло, Маттéо (італ. Bandello, Matteo; 1480, за іншими даними 1485, Кастельнуово-Скривія, тепер Італія — 1561, м. Базан, тепер регіон Нова Аквітанія, Франція, за іншими даними 1565, м. Ажен, там само) — католицький єпископ, письменник. Писав італійською мовою.

Банделло, Маттео (Bandello, Matteo)
Народження	1480 (1485)«(1485)» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1480.
Місце народження	Базан
Смерть	1561 (1565)
Місце смерті	Ажен
Напрями діяльності	дипломатія, література

Життєпис

Походив, імовірно, з дворянського роду. Батько жив при дворі Людовіко Сфорца (1452; тепер Італія ― 1508; Франція).

1497 перебував у м. Мілані, де вступив до домініканського ордену (див. Домініканці), яким керував його дядько Вінченцо (1435–1507; тепер Італія). У домініканському монастирі побачив за роботою Леонардо да Вінчі, який створював на стіні трапезної «Таємну вечерю». 1500 взяв постриг. Щоб завершити навчання, переїхав до університету в м. Павії. У м. Генуї закінчив навчання в монастирі Санта-Марія-дель-Кастелло. Був учнем і другом Дж. Б. Каттанео (дата й місце народження невідомі ― 1504; тепер Італія), на передчасну смерть якого відгукнувся 1504 своїм першим твором «Блаженнішому Джованні Баттіста Каттанео…» (італ. «Religiosissimi Beati Fratis Joannis Baptistae Cattanei Genuensis, Ordinis Praedicatoris novitii Vita»).

1505 з метою здобути досвід, потрібний для кар’єри дипломата або юриста, подорожував разом із дядьком Вінченцо. Під час поїздки оглянув монастирі домініканців в Італії. У Флоренції закохався в юну Віоланте Борромео, яку під іменем Віола, уже після смерті дівчини (1506), увічнив у «Пісні XI» (італ. «Canti XI»).

У м. Неаполі познайомився з роботами ренесансного гуманіста Дж. Понтано «Про розсудливість» (лат. «De prudentia») і «Про долю» (лат. «De fortuna»), з яких запозичив ідею першості розуму в людських учинках і намірах.

У Калабрії, в монастирі Альтомонте, 27.08.1506 В. Банделло раптово помер, племінник перевіз його тіло для поховання в Сан-Доменіко-Маджоре в м. Неаполі. Банделло, також пригнічений новиною про смерть Віоланте, захворів. Одужавши, в перші місяці 1507 повернувся до монастиря Санта-Марія-делле-Граціє в м. Мілані, де перебував до 1526.

У м. Мілані протягом 1506–1512 вивчав літературу та латину, брав участь у диспутах у придворних колах гуманістів, у салонах аристократичних і буржуазних родин міста. Втік із м. Мілана 1515 після битви біля Мариньяно.

Із 1538 до 1541 перебував при дворі маркіза А. Гонзага (1494–1549; тепер Італія), секретарем якого став. Банделло листувався з королевою Маргаритою Наваррською. Зокрема, в одному з листів (від 20.07.1538) присвятив їй переклад трагедії «Гекуба» (грец. «Ἑκάβη») Евріпіда.

Попрацював дипломатом і скористався знайомством із французьким королем Генріхом II (при дворі якого прожив два роки), щоб 1550 стати єпископом м. Ажена. Пішов у відставку 1555. За однією з версій, помер у м. Базані, був похований у сусідньому домініканському монастирі Порт-Сент-Марі (зруйновано 1562 під час релігійних війн).

Творчість

Творчість Банделло мала значний вплив на європейських письменників Ренесансу та інших культурно-історичних періодів.

У художніх творах релігійні мотиви мали незначний вияв. Найвідоміша збірка ― «Новели (італ. «Novelle»), що налічує 214 новел (типологічно близька до «Декамерона» Дж. Боккаччо). Перші три частини опубліковано 1554, четверта ― 1573. Найповніше видання (у 9 томах) вийшло друком у м. Мілані 1813–1814. Деякі з новел опубліковано в другому томі «Скарби італійських новелістів» (італ. «Tesoro dei Novellieri Italiani», Париж, 1847).

У книжці, призначеній для придворної аудиторії, Банделло кожну новелу присвятив видатній людині того часу. Присвяти містили опис того, за яких умов Банделло почув про ту чи ту історію. Читачі мали сприймати оповіді як реальну хроніку тогочасного життя. Збірка продемонструвала оригінальність сюжетів і письменницьку майстерність автора. У творах найчастіше репрезентовано описи різних драматичних подій у житті героїв (убивство одного купця іншим; поховання коханця живцем і його порятунок; самогубство жінки, яка боялася, що її щаслива доля перетвориться на нещасливу тощо).

Багато з новел перекладено англійською мовою, вони стали джерелом тем і сюжетів для англійських драматургів єлизаветинського періоду епохи Ренесансу. Наприклад, В. Шекспір на основі сюжетів Банделло, створив власні твори. Зокрема, трагедію «Ромео і Джульєтта» (англ. «Romeo and Juliet») ― з новели 6, частина 2; Банделло запозичив сюжет з твору Луїджі да Порто (1485–1529; тепер Італія) «Свіжознайдена історія двох благородних закоханих» (італ. «Historia nuovamente ritrovata di due nobili amanti», 1530); комедію «Багато галасу з нічого» (англ. «Much Ado About Nothing») ― з новели 22, частина 1, трагікомедію «Цимбелін» (англ. «Cymbeline») ― новели 19, частина 1; «Дванадцята ніч, або Як собі хочете» (англ. «Twelfth Night, or What You Will») ― новели 28, частина 2. Дж. Вебстер написав пʼєсу «Герцогиня Мальфі» (англ. «The Duchess of Malfi») на основі сюжету з новели Банделло. Новели мали вплив також на творчість Лопе де Вега, Сервантеса, Дж. Байрона.

Інші твори Банделло: «Пісні на пошану пані Лукреції Гонзага» (італ. «Canti delle lodi della S. Lucrezia Gonzaga»; 1545), «Три Парки» (італ. «Le tre Parche», 1531), «Деякі фрагменти віршів» («Alcuni fragmenti delle Rime», 1544), присвячені королеві Маргариті Наваррській (знайдено 1816).

Твори

Novelle Di Matteo Bandello : in 9 v. Milano : G. Silvestri, 1813–1814.
Tutte le opere di Matteo Bandello : in 2v. Milano : A. Mondadori, 1934–1935.

Література

Masi E. Matteo Bandello o Vita italiana in un novelliere del Cinquecento. Bologna : Nicola Zanichelli, 1900. 256 p.
Fiorato A. Ch. Bandello entre l’histoire et l’écriture. La vie, l’expérience sociale, l’évolution culturelle d’un conteur de la Renaissance. Florence : L. S. Olschki, 1979. 685 p.
Matthaei Bandelli Opera latina inedita vel rara / Ed. C. Godi. Padua : Antenore, 1983. 380 p.
Pirotta G. Bandello narratore. Florence : Polistampa, 1997. 343 p.
Ferguson G. Queer (Re)readings in the French Renaissance: Homosexuality, Gender, Culture. Aldershot : Ashgate Publishing, 2008. P. 82–88.
Canova A. Matteo Bandello, letterato e testimone del Rinascimento // I Domenicani e la letteratura. Pisa; Rome : Fabrizio Serra, 2016. P. 81–96.

Автор ВУЕ

Д. І. Дроздовський

Покликання на цю статтю: Дроздовський Д. І. Банделло, Маттео // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Банделло, Маттео (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.11.2022