Балканський союз 1912

Літографія, присвячена створенню Балканського союзу 1912. На мапі Балканського півострова позначено країни-засновниці союзу (Болгарія, Греція, Сербія і Чорногорія), над мапою — портрети монархів, прапори країн-засновниць із символічним рукостисканням між ними та гасло болгарською мовою «Съединението прави силата» («У єдності сила»).

Балка́нський сою́з 1912 — військово-політичний союз Болгарії, Греції, Сербії та Чорногорії проти Туреччини з подальшим поділом македонських земель між ними. На відміну від Балканського союзу 1866–1868, Балканський союз 1912 передбачав деталізовані плани визволення балканських територій від османського панування. Ці плани втілювалися в життя під час Балканських війн 1912–1913.

Причини і передумови

Дипломатична поразка Росії у Боснійській кризі 1908–1909 призвела до згортання співпраці Австро-Угорщини й Російської імперії на Балканах та загострення відносин між ними. Після невдачі оборудки О. П. Ізвольського (1856–1919, Росія–Франція) й А. Еренталя (див. Боснійська криза 1908–1909) проблема Чорноморських проток залишалася одним із центральних питань російської зовнішньої політики в регіоні.

Новий російський міністр закордонних справ С. Д. Сазонов (1860–1927, Росія–Франція) зосередив зусилля на створенні антиавстрійської коаліції, сподіваючись залучити до неї Болгарію, Сербію, Чорногорію, Румунію, Грецію й Османську імперію. Включення останньої до коаліції було нереалістичним. Сербія після анексії Боснії й Герцеговини Австро-Угорщиною була зацікавленою в такому союзі. Болгарія і Греція вважали за необхідне передусім визволити балканські землі від османського панування, однак не погоджувалися брати участь у союзі проти Австро-Угорщини.

Перешкодою до створення союзу балканських держав стала македонська проблема. Сербія прагнула вийти до моря через македонські землі й запропонувала Болгарії укласти договір про поділ Македонії за лінією Велес – Охрид. Болгарія відмовила, оскільки сподівалася захопити Македонію шляхом надання їй автономії з подальшим приєднанням регіону до Болгарії. Боротьба Болгарії проти Османської імперії без залучення сил союзників була неможливою. 1910 Болгарія почала з’ясовувати варіант угоди з Грецією щодо Македонії.

На перспективи створення союзу також впливала албанська проблема. Албанці не мали власної державності (сподівалися створити власну державу або принаймні досягти створення автономії в межах Османської імперії у разі розпаду Туреччини). Албанці-мусульмани відзначалися лояльністю до османської влади й займали сильні позиції в османській армії. Албанців-католиків підтримували Австро-Угорщина й Італія. Сербія планувала захопити північні райони Албанії, щоб здобути вихід до моря. Австро-Угорщина прагнула запобігти передачі Албанії сербам. У цьому її підтримувала Італія. Як Австро-Угорщина, так і Італія прагнули посилити свій вплив в адріатичному регіоні. Греція претендувала на південну частину Албанії. Крім того, територіальні інтереси Греції поширювалися на острови Егейського моря, Епір і Західну Фракію, а Болгарії — на Адріанопільську Фракію.

Успішне повстання албанського визвольного руху (1912) актуалізувало питання політико-адміністративних реформ у Албанії. Балканські союзники вбачали в розвитку албанського національного руху загрозу своїм інтересам. Російські дипломати також вважали, що надання Албанії автономії зашкодить слов’янським елементам. Початок італійсько-турецької війни 1911–1912 дав поштовх початку перемовин про об’єднані дії балканських держав.

Оформлення союзу

Ініціатором початку перемовин була Сербія. Восени 1911 міністри закордонних справ Сербії та Болгарії почали переговори, у яких також узяли участь російські і французькі дипломати. Представники Росії прагнули уникнути підпорядкування майбутнього союзу австрійсько-німецькому військовому блоку, покласти край політиці лавірування болгарського царя Фердинанда між Австро-Угорщиною й Росією і вплинути на можливий виступ союзників проти Османської імперії.

Під час болгарсько-сербських перемовин представники Болгарії виступали за надання в разі успіху війни проти Османської імперії автономії Македонії. Представники Сербії (як і представники Греції пізніше) вимагали лише поділу османських володінь. Їхню позицію зумовило усвідомлення того, що автономну Македонію (переважну частину населення якої складало населення з близькою до болгарської мовою) було б легко приєднати до Болгарії.

Болгарсько-сербський договір про взаємодопомогу й таємний додаток до нього (13.03.1912) доповнила військова конвенція (12.05.1912). Сторони гарантували одна одній незалежність і цілісність державної території. Договір і конвенція мали рішучу антиосманську спрямованість: вони передбачали спільні дії на випадок захоплення будь-якою великою державою, зокрема Австро-Угорщиною, балканських територій Османської імперії, спільний збройний виступ проти Османської імперії й майбутній поділ Македонії. Ст. 2. додатку передбачала розмежування сфер впливу в Македонії: Сербія визнавала територіальні права Болгарії у Фракії на схід від Родопських гір і р. Струми. Болгарія натомість визнавала права Сербії на території на північ і захід від гірського хребта Шар-Планини (Новіпазарський санджак, Косово, Метохія та ін. землі).

Територію, розташовану між цими лініями (між Шар-Планиною, Родопами, Архіпелагом і Охридським озером) передбачалося включити до автономної Македонії. Проте якби обидві сторони переконалися в неможливості утворення такої автономної області, вони мали поділити її між собою. У такому разі Болгарія мала отримати землі на південь і південний захід від турецько-болгарського кордону до Охридського озера. Приналежність території на північ і північний схід від цієї лінії мав визначити російський імператор, якого запрошували стати верховним арбітром із цього питання. Таким чином, територію Македонії планувалося поділити на три зони: дві з яких мали бути поділені, а одна підлягала «арбітражеві».

Умови договору було ретельно засекречено. Він став успіхом сербської дипломатії, котра змусила болгарську сторону поступитися попередньою незгодою щодо поділу македонських територій. Копію сербсько-болгарського договору домовилися передати російському імператору для санкціонування. Микола II схвалив угоду й обіцяв союзникам військову допомогу та сприяння в отриманні позик у Франції.

Переговори Болгарії і Греції тривали від 1911 за участі британських дипломатів. Вони закінчилися підписанням союзного оборонного договору (29.05.1912) і військової конвенції (05.10.1912). Як і в попередньому випадку, перешкодою була македонська проблема. Болгарія наполягала на наданні Македонії автономії й реформах у цьому регіоні, а Греція вимагала її поділу. Сторони так і не подолали цих суперечностей.

09.1912 Болгарія і Чорногорія досягли усної домовленості про спільні воєнні дії проти Османської імперії, а 10.1912 розпочали війну. Таким чином сформувався союз балканських християнських народів.

Розбіжності у ставленні до македонської проблеми розсварили союзників і призвели після першої Балканської війни до фактичного розпаду Балканського союзу 1912

Джерела

Гешов И. Е. Балканският съюз. Спомени и документи. София, 1915.
Маджаров М. И. Дипломатическата подготовка на нашите войни. Спомени, частни писма, шифровани телеграми и поверителни доклади. София, 1932. 371 с.
Сазонов С.Д. Воспоминания. Мн.: Харвест, 2002. 368 с.
Троцкий Л.Д. Перед историческим рубежом. Балканы и Балканская война. СПб., 2011. 478 с.
Міжнародні відносини напередодні й у період Першої світової війни 1914–1918 рр. (у документах і спогадах сучасників ) / Авт.-уклад.: О І. Овчаренко, О. В. Сухушина: Вертикаль, 2016. 708 с.

Література

Киктев А. Из истории образования Балканского союза 1912 г. // Науч. тр. Киев. ун-та, 1940, вып. 1. С. 29–40.
Жебокрицький В. А. З історії виникнення Балканської війни 1912 р. (Утворення Балканського союзу). Т.4. Наукові записки Інституту історії України. Київ, 1952. С. 82–95.
Rossos A. Russia and the Balkans: Inter-Balkan Rivalries and Russia Foreign Policy 1908–1914. Toronto, 1981. 328 p. URL: https://www.amazon.com/Russia-Balkans-Inter-Balkan-rivalries-1908-1914/dp/1487581165
Марков Г. България в Балканския съюз срещу Османската империя 1912–1913. София. 1989.457 с.
Ћирковић Сима М. Срби међу европским народима. Београд, 1999.
Гіза А. Балканските държави и Македонският въпрос. Софія: Македонски научен інститут, 2001. 136 с.
Чорній В. Історія Болгарії. Львів, 2007. 463 с.
Гуринова О. Раздел Македонии в 1912–1913 гг. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Харків, 2007. Вип. 10. 5. С.67–75.
Перга Т. Ю. Роль балканських країн у формуванні нової системи міжнародних відносин напередодні Першої світової війни // Перша світова війна: історичні долі держав і народів : зб. наук. праць. Київ, 2015. С. 79–85.
Мошинська Д. Участь Болгарії у Першій Балканській війні 1912–1913 років // Емінак. 2012. № 1–4. С. 28–33. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eminak_2012_1-4_7
Овчаренко О. На шляху до Балканських війн 1912–1913 рр. // Овчаренко О., Сухушина О., Земзюліна Н. З історії війн першої половини ХХ століття: деякі питання міжнародних відносин. Черкаси: Вертикаль, 2018. С. 85–110. URL http://eprints.cdu.edu.ua/4271/1/kniga_ovcharenko_2019.pdf
Mashevskyi O. Russian imperialism in the Balkans during the First Balkan War of 1912–1913 // Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk. 2022. Is. 24. P.75–89.

Автор ВУЕ

О. В. Сухушина

Покликання на цю статтю: Сухушина О. В. Балканський союз 1912 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балканський союз 1912 (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.12.2025