Балканський союз 1866–1868

Балка́нський сою́з 1866–1868 — військово-політичний союз Сербії, Чорногорії, Греції й Румунії, який мав на меті визволення європейських територій Османської імперії з-під її влади.

Передумови створення

Першу невдалу спробу організації союзу балканських народів проти Туреччини на поч. 1860-х здійснили сербський князь Михаїл Обренович (1823–1868, Сербія) і прем’єр-міністр та міністр закордонних справ його уряду І. Гарашанін (1812–1874, Сербія). І. Гарашанін також відомий як автор зовнішньополітичної програми «Накреслення» (серб. «Начертаниjе», суч. серб. «Нацрт»), прихильник ідеї «Великої Сербії» як єдиної південнослов’янської держави.

У 07.1866 уряд Сербського князівства скористався тимчасовим послабленням Австрії внаслідок її поразки в Австро-прусській війні 1866 й ухвалив рішення про початок перемовин про створення широкої антитурецької коаліції — Балканського союзу. До останнього мали увійти сербськомовна Чорногорія (напівнезалежне від Османської імперії князівство, утворене 1852), Греція (єдина міжнародно визнана незалежна держава на Балканському півострові), за можливості — Румунія (для налагодження зв’язку з Російською імперією) й інші балканські землі.

Основу союзу заклав сербсько-чорногорський союзний договір 05.10.1866. Попри суперництво за домінування у визвольній боротьбі й недовіру між династіями Петровичів-Негошів (Чорногорія) і Обреновичів (Сербія), сторони мали на меті підготувати повстання проти Османської імперії, звільнити сербський народ і об’єднати його в єдину сербську державу.

Умови договору

Сербсько-грецький договір 26.08.1867 зобов’язував сторони вести війну проти Османської імперії до повного визволення її європейської частини і грецьких островів в Егейському морі. Сторони також домовилися про приєднання Епіру й Фессалії до Греції, а Боснії та Герцеговини до Сербії.

28.02.1868 договір був доповнений військовою конвенцією. Результативним союзним відносинам Сербії і Греції заважали власні великодержавні зовнішньополітичні програми — великосербська й панеллінська. Договір мав компромісний характер і не надавав переваги жодній із сторін.

Румунсько-сербський договір про дружбу 01.02.1868 не був спрямований проти Османської імперії. Він декларував сприяння прогресу обох країн і розвиток між ними торговельних відносин. Сербія була зацікавлена в його укладенні для налагодження зв’язку з Російською імперією.

Сербський уряд провадив перемовини про співпрацю з представниками недержавних на той час балканських народів: болгарами, хорватами й албанцями. Переговори про створення єдиної сербсько-болгарської держави на чолі з князем Михаїлом Обреновичем велися з представниками болгарської еміграції. Була також досягнута домовленість із хорватською Народною партією про підтримку нею приєднання Боснії до Сербії. Водночас 1867 сербська й хорватська сторони планували розпочати у Боснії та Герцеговині повстання. Селянське населення цього регіону передусім турбували соціальні проблеми, зокрема економічний гніт із боку османської влади. Цей фактор не завжди враховувався сербськими політиками. Успіхом сербського уряду в рамках Балканського союзу 1866–1868 стало виведення османських гарнізонів із фортець на території Сербського князівства (1867).

Учасники Балканського союзу 1866–1868 запланували повстання на підвладних Османській імперії балканських землях на 01.10.1868. Проте звільнення в 11.1867 І. Гарашаніна зі всіх посад і вбивство князя Михаїла Обреновича 29.05.1868 дестабілізувало процес оформлення союзу й підготовку до повстання. Військова й економічна слабкість союзників і територіальні суперечки між ними стали внутрішнім чинником поразки ідеї цього об’єднання.

Російська дипломатія підтримувала ідею створення Балканського союзу 1866–1868. Однак послаблена поразкою у Кримській війні 1853–1856 Російська імперія ухилялася від активної політики на Балканах і радила Сербії провадити стриману політику щодо Османської імперії. Російська імперія надала Сербії 100 тис. рушниць і позику в 300 тис. дукатів. Ці ресурси князівство використало для підготовки до війни. З іншого боку Англія і Франція не підтримували Сербію, оскільки були зацікавлені у збереженні статусу-кво на Балканах. Австрія (з 1867 — Австро-Угорщина) була суперником Росії в боротьбі за вплив на окремі південнослов’янські землі. Зіткнення протилежних інтересів великих держав на Балканах стало зовнішнім чинником поразки задуму утворення Балканського союзу 1866–1868.

У 1875 Сербією і Чорногорією також висловлювалися (потрібно вказати, якими сторонами) наміри створення Балканського союзу. Однак ініціатива сербського уряду про відновлення союзу 1867 з Грецією і Румунією не досягла успіху. Країни Балкан уклали реальні союзні договори про звільнення європейських територій від османського панування і зробили кроки до їхнього виконання лише 1912 (див. Балканські війни 1912–1913).

Джерела

1. Jакшић Г., Вучковић В. Спољна политика Србиjе за владе кнеза Михаила : први балкански савез. Jугословенске земље у ХІХ веку. Т. 2. Београд : Историjски институт, 1963. 576 цм.

Література

1. Piroćanca M. S. Knez Mihailo i zajednička radnja balkanskih naroda. 1895. Beograd: Državna štamparija Kraljevine Srbije. 93 str.
2. Krestić V. Srpsko-hrvatski odnosi i jugoslovenska ideja 1860–1873: studije i članci. Narodna knjiga, 1983. Croatia. 278 p.
3. Война Сербии и Черногории против Турции // Международные отношения на Балканах. 1856–1878 гг., М., 1986. С. 275–290.
4. Терзић С. Србиjа и Грчка (1856–1903). Борба за Балкан. Београд, 1992. 341 цм.
5. Єлавич Б. Історія Балкан. Т. І: XVIII і XIX століття. Київ : Свенас, 2003. 512 с.
6. Ћирковић Сима М. Срби међу европским народима. Београд : Equilibrium, 2004. 337 р.
7. Чорній В. Історія Болгарії. Львів, 2007.
8. Стецюк А. «Слов’янське питання» в 1866–1868 рр. у дзеркалі російської періодики: політичні аспекти // Історико-політичні проблеми сучасного світу. 2011. Т. 23–24. С. 95–100.
9. Леовац Д. Србија и Русија за време друге владавине кнеза Михаила (1860–1868). Докторска дисертација Београд, 2014.
10. Узун Ю. В. Геополітичний проект «Велика Сербія»: формування та сучасне використання // Наукові праці. Політологія. Вип. 236. Т. 248. 2014. С. 105–109.
11. Bataković D. T. The Foreign Policy of Serbia (1844–1867). Ilija Garašanin’s Načertanije. Belgrade, 2014. 307 р.

Автор ВУЕ

О. В. Сухушина

Покликання на цю статтю: Сухушина О. В. Балканський союз 1866–1868 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балканський союз 1866–1868 (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.09.2024