Асад, Хафез

Hafez al Assad portrait.jpg

А́сад, Хафе́з аль (араб. араб.‎ حافظ الأسد‎; 06.10.1930, м. Кардаха, Сирія — 10.06.2000, м. Дамаск, Сирія) — сирійський військовий і політичний діяч, генерал; лідер сирійського регіонального відділення Партії арабського соціалістичного відродження (Баас; 1970–2000); міністр оборони Сирії (1966–1972), прем’єр-міністр Сирії (1970–1971), президент Сирії (1971–2000).

Асад, Хафез

(حافظ الأسد)

Народження 06.10.1930
Місце народження Кардаха
Смерть 10.06.2000
Місце смерті Дамаск
Alma mater військове училище в м. Хомсі, військове-повітряне училище в м. Алеппо
Напрями діяльності політика

Життєпис

Походив із багатодітної сім’ї селянина-алавіта Алі Сулеймана Вахіша. Вступивши до лав партії Баас (1947), узяв прізвище Асад (араб. — «лев»).

Навчався у військовому училищі в м. Хомсі й військово-повітряному училищі в м. Алеппо (обидва — Сирія, 1950–1955), пройшов курси підвищення кваліфікації в СРСР (1958).

Прихід до влади та партійна діяльність

Унаслідок перемоги у внутрішньопартійному протистоянні 22.12.1971 Асад отримав президентські повноваження. 12.03 того ж року після референдуму обраний президентом на термін 7 р.

Узяв курс на збільшення чисельності Партії арабського соціалістичного відродження (Баас); приймав до її лав представників найрізноманітніших верств населення (включно з селянами та членами ісламістського угруповання «Брати-мусульмани»). Завдяки цьому 1971–1992 партія зросла зі 163 тисяч до майже 1 млн членів.

У зовнішній політиці орієнтувався насамперед на СРСР. Проголосив Сирійську Арабську Республіку «суверенною народно-демократичною державою». Обстоював ідею об’єднання арабських країн (незалежно від форми та природи правлячих режимів) в єдину державу. У рамках здійснення цієї політики у квітні 1971 Сирія, Єгипет таЛівія уклали угоду щодо створення Федерації Арабських Республік.

Військова діяльність

Одним із провідних зовнішньополітичних пріоритетів Асада було обстоювання інтересів Палестини та продовження протистояння з Ізраїлем. Певне зміцнення збройних сили Сирії та Єгипту підштовхнуло їх до розв’язання спільних військових дій проти Ізраїлю з метою повернути втрачені 1967 території. Наступ почався 06.10.1973, але вже 20.10 сили обох держав опинилися на вихідних позиціях. Бойові дії припинено лише після втручання ООН.

На початку червня 1976 під час громадських заворушень у сусідньому Лівані Асад направив туди війська, які під приводом необхідності захисту шиїтів узяли під контроль головні стратегічні об’єкти країни. 1976–2005 Ліван зайняли сирійські війська.

Суспільно-економічна діяльність

Продовжував загальну партійну лінію партії Баас, поєднуючи планову економіку з авторитарною політичною системою. Більшість промислових підприємств були націоналізовані ще до його приходу до влади. Доля державного сектора у ВВП держави на 1971 складала не більш ніж 30 %, незважаючи на охоплення понад 70 % провідних капіталомістких галузей.

Уряд Асада офіційно декларував головною метою побудову соціалізму. Водночас він намагався частково лібералізувати економічні відносини, зокрема було пом’якшено умови видачі експортно-імпортних ліцензій, скасовано валютні обмеження, дозволено запозичення з закордону. Певні зрушення від такої політики почалися після війни 1973 у зв’язку зі значним зростанням допомоги з боку інших арабських країн. Однак Сирія залишалася країною економічно слабкою.

Інвестиції у приватний сектор до 1980 порівняно з 1970 зросли у 14 разів. Лише незначну частину цих коштів вкладали у виробництво. Основний потік інвестицій спрямовували у сферу послуг і торгівлю. Одночасно швидке зростання імпорту призвело до різкого збільшення дефіциту торговельного балансу (при чому 60 % дефіциту припадало на приватний сектор), а чистий державний борг у квітні 1976 склав 3,2 млрд сирійських фунтів (бл. 830 млн 600 тисяч доларів США). Зниження доходів від торгівлі нафтою, стагнація в галузях промислового виробництва та сільського господарства, відсутність зовнішньої фінансової допомоги зумовили формування хронічного дефіциту державного бюджету. Фінансова криза спонукала до розвитку тіньової економіки, чорного ринку, контрабанди тощо. Через масштабну корупцію зростала інфляція. Одночасно зі зростанням рівня життя привілейованих прошарків знижувався загальний рівень життя населення. Певне пожвавлення економіки на початку правління Асада досить швидко змінилося перманентною кризою.

Внутрішня політика

Унаслідок економічних негараздів та авторитарного стилю управління державою під час правління Асада в Сирії сформувалася низка опозиційно налаштованих груп. Вони виникли одразу в кількох верствах суспільства (профспілки, представники середнього класу, робітники, інтелігенція тощо) й виступали проти партії Баас загалом та Асада зокрема.

Активно протистояла партії влади ісламістська організація «Брати-мусульмани», що зумовлено релігійним чинником (більшість населення країни є мусульманами-суннітами, а верхівка держави складалася з представників іншої ісламської течії — алавітів). Реакцією Асада були певні демонстративні кроки назустріч суннітській більшості: відвідування відомих суннітських мечетей.

Асад часто наголошував на важливості ролі й місця ісламу в житті сирійського суспільства. Проте більшість ключових посад у державі та особливо у збройних силах країни обіймали алавіти (значна частина суннітів вважає їх єретиками та іншовірцями).

Деякі представники організації «Брати-мусульмани» відкрито виступали проти правлячого режиму. Лідер братства Ісам аль-Аттар, який на той час мешкав у Німеччині, заявляв, що скоро повернеться до Сирії та зруйнує режим Асада. Після сирійської інтервенції до Лівану (1976), під час якої Асад підтримав християнську громаду сусідньої країни, протистояння з ісламістськими організаціями загострилося, а 1979–1980 переросло в масштабні збройні зіткнення. «Брати-мусульмани» в цей період також організовували терористичні акти.

Асад використовував у боротьбі проти членів організації силові інструменти держави. 02.02.1982 спалахнув заколот у м. Хама, на придушення якого уряд кинув армійські частини. Заколот придушено, тисячі людей загинули, а місто зазнало значних руйнувань. Великі антиурядові виступи відбулися й в інших містах на півночі Сирії.

Пошук наступника

З середини 1980-х серйозні проблеми зі здоров’ям змусили Асада до пошуку наступника. Потенційним претендентом на владу в Сирії був його брат — Ріфат аль-Асад, який до середини 1980-х обіймав високу посаду в армії й мав значний вплив у державі. Однак після невдалої спроби захопити владу в країні 1986 його усунено від командування військами та вислано з країни (повернувся 1992).

План передати владу старшому синові Асада Басілю аль-Асаду не вдалося реалізувати через загибель останнього 1994 в автокатастрофі. Після цього Асад відкликав із навчання в Європі молодшого сина Б. аль-Асада, який і очолив країну після смерті батька.


Література

  1. Hourani A. H. Syria and Lebanon. A Political Essay. London : Oxford University Press, 1946. 416 p.
  2. Freedman R. O. The Middle East Enters the Twenty-first Century. Gainesville : University Press of Florida, 2002. 384 p.
  3. Юрченко В. П. Сирия: проблемы национальной безопасности (Военная политика и военное строительство в период правления ПАСВ 1963–2004 гг.). Москва : Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2004. 246 с.
  4. Alianak S. Middle Eastern Leaders and Islam: A Precarious Equilibrium. New York; Bern; Frankfurt am Main : Peter Lang, 2007. 241 p.
  5. Пир-Будагова Э. П. История Сирии. ХХ век. Москва : Институт востоковедения РАН, 2015. 392 с.
  6. Вєтринський І. М. Особливості політичних та соціально-економічних процесів у Сирії в ХХ столітті // Гілея: науковий вісник. 2018. Вип. 137. С. 371–380.

Автор ВУЕ

І. М. Вєтринський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вєтринський І. М. Асад, Хафез // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Асад, Хафез (дата звернення: 24.09.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
12.11.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ