Архівні кореспонденти

Архі́вні кореспонде́нти — форма громадського сприяння збереженню архівної спадщини та волонтерської допомоги архівам у 1920–1930-х.

Історична довідка

Запроваджена з ініціативи директора Харківського історичного архіву Є. Іванова згідно з рішенням Першого всеукраїнського з’їзду архівних робітників (08–13.05.1926).

Потреба в інституті архівних кореспондентів (архкорів) зумовлювалася браком повноцінного кадрового забезпечення державних архівних установ, плинністю кадрів в архівах, відсутністю матеріального забезпечення для відряджень із метою виявлення залишених без догляду архівних документів. Виявити і зберегти їх можливо було лише спільними зусиллями державних установ і громадськості.

В умовах повної ідеологізації інститут архівних кореспондентів припинив існування.

Характеристика

Особливості

Мережа архкорів організовувалася на засадах добровільності й безоплатності роботи відповідно до «Інструкції архівним кореспондентам» (1927). Координував діяльність Укрцентрархів, який забезпечував архкорів виданнями та іншою науково-методичною літературою з архівознавства. Центрами роботи з архівними кореспондентами були окружні архівні управління (окрархи).

Розрізняли дві групи архкорів — тимчасову й постійну — з відповідними правами і повноваженнями. На перших покладалася розвідувальна та інформаційна робота, постійним кореспондентам надавалося право охорони архівних документів у районі їхньої діяльності.

До архкорівської роботи залучали вчителів сільських шкіл, бібліотекарів, працівників музеїв, краєзнавців, студентів вищих шкіл, робкорів і сількорів, а також усіх, хто цікавився архівною справою або джерелознавчими дослідженнями.

Повноваження архівних кореспондентів засвідчували посвідки, видані окрархами. Списки архкорів друкувалися в «Бюлетені Укрцентрархіву», а їхні звіти вміщувалися в журналі «Архівна справа» й оплачувалися відповідним гонораром. Такі публікації демонстрували значення архкорівського руху, сприяли обміну досвідом архівних кореспондентів, виявленню найактивніших осередків.

Набуваючи практичних навичок архівної роботи, архівні кореспонденти створювали потенційний кадровий резерв для архівних установ УСРР, мали рівні права з працівниками архівів на отримання вищої спеціальної освіти та вступу до аспірантури.

Опис функцій

Архівні кореспонденти виконували такі основні завдання:

  • інформували відповідні окрархи про відомі їм занедбані архівні фонди; архівні документи, яким загрожує загибель; документи, яких немає на обліку в окрархах;
  • займалися популяризацією науково-історичного та практичного значення архівів.

Редакція документа «Настанови до організації мережі архівних кореспондентів і їхньої роботи» (1931) висувала вимогу наближення архівних установ до найширших пролетарських мас, надання конкретної допомоги в організації архівів колгоспів, радгоспів, заводів, гуртків сприяння архівній справі; використання архівної інформації в пресі, через екскурсії та виставки; здобуття архівної освіти. Такі зміни значно політизували діяльність архівних кореспондентів, визначали метою їхньою діяльності цілеспрямоване виявлення наказів, протоколів, вироків, документів про стачки, угод із капіталістами й поміщиками, листи з фронтів імперіалістичної війни, газети, брошури.

Архкори залучалися до виконання проектів 1930-х: реконструкції історії фабрик і заводів, громадянської війни. Їх діяльність мала сприяти широкому впровадженню нових форм використання архівної інформації, виконувати роль громадського контролю за утилізацією архівних документів.

Архівні кореспонденти мали право проводити усне опитування й письмове анкетування працівників архівних підрозділів підприємств, установ, організацій щодо виконання вимог архівного законодавства; брати участь у засіданнях експертних комісій; роз’яснювати науково-історичне і практичне значення архівів.

Загалом функції архкорів були широкими, але водночас заідеологізованими, підпорядкованими завданням марксистсько-ленінської методології.

Значення

Завдяки діяльності архівних кореспондентів відомості про роботу окремих архівів з’являлися в місцевій періодиці, зокрема в газетах: «Робітник» (Волинь), «Червоний степ» (м. Одеса), «Червоний край» (м. Вінниця), «Красный горняк» (м. Кривий Ріг), «Більшовик Полтавщини» (м. Полтава), «Червона Лубенщина» (м. Лубни), «Зоря» (м. Дніпропетровськ, тепер м. Дніпро), «Правда Прилуччини» (м. Прилуки); журналах: «Шквал» (м. Одеса), «Безбожник» (м. Прилуки») та інших.

Література

  • Матяш І. Б. Архівна наука і освіта в Україні 1920–1930-х років. Київ : [б. в.], 2000. 592 с.

Автор ВУЕ

І. Б. Матяш


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Матяш І. Б. Архівні кореспонденти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Архівні кореспонденти (дата звернення: 27.01.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
05.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ