Архівна справа (журнал)

«Архівна справа» (журнал)

«Архі́вна спра́ва» — журнал, присвячений історії архівів та архівної справи, практичним аспектам діяльності архівних установ; друкований орган Центрального архівного управління УСРР. Виходив у м. Харкові впродовж 1925–1931. Видавався українською мовою. Усього побачило світ 21 число
(в 17 книгах); числа мали різний наклад — від 750 до 1400 примірників.

Історична довідка

Задум створення наукового галузевого журналу в сфері архівної справи належав академіку Д. Багалію.

06–10.12.1924, Харків — на Всеукраїнській архівній нараді схвалено план науково-видавничої діяльності та склад редколегії Укрцентрархіву. Передбачалося видавати журнал «Червоний архів України» як друкований орган Укрцентрархіву та його установ на місцях — оприлюднювати закони та розпорядження центральної влади з питань архівної справи, друкувати архівознавчі праці, матеріали й розвідки з історії України, насамперед новітньої доби. Метою журналу проголошувалося розроблення теоретичних і практичних питань архівознавства, інформування про його стан у центральному та місцевих архівах, архівну реформу, публікація архівних документів, критико-бібліографічних оглядів літератури з архівознавства.

Квітень 1925 — відповідно до ухвали редколегії Укрцентрархіву, заплановано видавати два видання накладом по 3000 примірників: «Архівна справа на Україні» — для публікації статей з питань архівознавства; «Червоний архів» — для публікації документів і джерелознавчих розвідок. У подальшому ці плани реалізовано не повністю.

Осінь 1925, Харків — вийшло перше число спеціального наукового видання «Архівна справа» (обрано таку остаточну назву); наклад — 750 примірників. Редколегія орієнтувалася на високий науковий рівень матеріалів та можливість дискусій. Однак очікуваного резонансу перший випуск не мав через такі чинники: а) пріоритет практичних, злободенних проблем над теоретичними, перспективними для архівного будівництва; б) різке розмежування наукових сил серед співробітників центральних і місцевих архівних установ; в) відчутно низький рівень архівної освіти більшості працівників архівів; г) неприйнятна вартість примірників журналу. Під час обговорення першого числа «Архівної справи» висловлено пропозицію розширити тематику (додати статті загальноісторичного, економічного змісту тощо), змінити структуру (створити два відділи: «суто архівний і дослідно-літературний»).

У ході підготовки до I Всеукраїнського з’їзду архівних робітників редколегія Укрцентрархіву неодноразово обговорювала плани науково-видавничої роботи. Ухвалено рішення про необхідність перетворити «Архівну справу» з наукового неперіодичного видання на науково-популярне періодичне. Рішення про реорганізацію журналу закріпила постанова Колегії Укрцентрархіву від 27.02.1926 (протокол № 6): визнано недоцільним видавати журнал таким, як перша книжка (через надмірну академічність), натомість ухвалено зробити його популярним, пристосованим до інтересів широких кіл архівних робітників. «Науково-академічну» частину пропонувалося перенести до запланованого видання «Червоний архів».

Від 1927 (кн. 2–3) журнал «Архівна справа» — періодичне науково-популярне видання. Висвітлював роль архівів в історичних дослідженнях, тісний взаємозв’язок архівних і наукових установ тощо, адресувався широким читацьким колам. 1931 видання виходило під назвою «Радянський архів», упроваджуючи «марксо-ленінську» методологію в архівну справу.

Характеристика

Зміст і структура

Публікації журналу «Архівна справа» присвячувалися питанням теорії та методики архівної науки, архівному життю в СРСР і за кордоном; систематично подавалися відомості про діяльність центрального та місцевих архівних управлінь, бібліографічна інформація та інформація консультативного характеру. Постійні рубрики видання:

• З архівної техніки;
• З діяльності центрального й округових архівних управлінь;
• Постанови, інструкції та важливіші розпорядження в архівній справі;
• По Союзу;
• За кордоном;
• Критика та бібліографія.

Основна робота в журналі покладалася на редакторів, які вели певні тематичні відділи: 1) організаційні питання, теорія і техніка архівного будівництва та його чергові практичні завдання на Україні (контролював М. Рубач, фактично редагував В. Веретенников);
2) огляди найважливіших фондів, серій матеріалів та окремих історичних пам'яток (редагував Є. Іванов);
3) діяльність архівних установ (їхня історія, сучасність, досягнення) і поточна архівна хроніка (редагував М. Рубач);
4) інструкції та правила для архівних органів Укрцентрархіву та архівних частин радянських установ (редагував Д. Багалій);
5) критика та бібліографія (редагував В. Веретенников).

Редактори відділів формували редакційний портфель, дбали про своєчасне отримання замовлених матеріалів, контролювали їх проходження на всіх етапах редакційного опрацювання. Редколегія працювала чітко й системно, великою мірою завдяки старанням відповідального секретаря Є. Іванова.

Важливе значення для розвитку української архівної періодики як «підручника з архівної справи» мало встановлення наукових і творчих контактів з архівістами інших республік і держав шляхом публікації матеріалів, обміну виданнями. Статті було замовлено В. Максакову (Росія), М. Мелешко (Білорусь), Ш. Чхетії (Грузія), запрошено як «постійного співробітника» Я. Ждановича.

Крім авторських публікацій, з РРФСР надходив «Бюлетень Центроархіву» («Бюллетень Центроархива»), журнал «Архівна справа» («Архивное дело»), з Грузії — «Грузинський архів»(«საქართველოს არქივი»). Згодом налагоджено обмін періодичними виданнями з Управлінням державних архівів Польської республіки: «Архівна справа» — «Археон» («Archeion»). Це уможливлювало повноцінну підготовку рецензій та оглядів літератури з питань архівної справи, сприяло ознайомленню з досвідом і досягненнями колег.

Для підвищення інтересу до журналу редколегія застосовувала різні прийоми:

• намагалася залучити до співпраці широке коло авторів, друкувала їхні дописи про події архівного будівництва в регіонах (як правило, вони публікувалися у відділі «Хроніка»);
• розгортала на сторінках журналу дискусії з наукових проблем чи обговорення питань архівістики, що потребували нагального вирішення, унаочнювала процес народження істини, включала в нього зацікавлених осіб, науковців і практиків;
• встановлювала зворотній зв’язок центру з місцями — наближувала журнал до пересічного архівіста;
• запроваджувала нові рубрики для консультативних повідомлень із питань архівних технологій.

Постаті

Редколегію очолював завідувач ЦАУ (політичний редактор) М. Рубач, науковим редактором був Д. Багалій, відповідальним секретарем — Є. Іванов, до складу редколегії за час існування журналу входили В. Веретенников, М.В.Гливенко, Ф. Герасименко, М. Рубач, С. Семко-Козачук, О. Сенченко, С. Тетін, Р. Шпунт.

Авторський колектив репрезентували: О. Барабашов, В. Барвінський, О. Водолажченко, Я. Жданович, В. Максаков, В. Міяковський, В. Нікітін, О. Оглоблин, В. Романовський, К. Харлампович, П. Федоренко, І. Шабатін, М. Яновський та ін.

Значення

Журнал «Архівна справа» посів важливе місце в системі навчально-методичного забезпечення підготовки кадрів для архівних установ України в умовах відсутності підручників та навчальних посібників.

Розгорнуті на сторінках науково-популярних видань дискусії з проблем тематичного описування архівних матеріалів, нормування праці архівістів, організації користування архівною інформацією мали велике значення для розвитку теорії і практики архівної справи в Україні.

Бібліографія

Українські архівісти (XIX—XX ст.): Біобібліографічний довідник / Упоряд. І. Б. Матяш. Київ, 2007. 752 с.

Література

1. Сергієнко Г.Я. Покажчик до журналу «Архівна Справа» // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління при Раді Міністрів УРСР «Архіви України». 1958. № 1 (31). С. 111–130.
2. Матяш І. Українська архівна періодика 1920–1930-х рр.: історія, бібліографія, бібліометрія. Київ, 1999. 480 с.

Автор ВУЕ

І. Б. Матяш

Покликання на цю статтю: Матяш І. Б. Архівна справа (журнал) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Архівна справа (журнал) (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.05.2022