Арнонкур, Ніколаус

Арнонкур Ніколаус.jpg

Арно́нкур, Ні́колаус (нім. Harnoncourt, Nicolaus; повне ім’я — Арнонкур-Унферцаґт де ла Фонтен, Йоганн Ніколаус д’ (нім. Harnoncourt-Unverzagt de la Fontaine, Johann Nikolaus d’); 06.12.1929, м. Берлін, Німеччина — 05.03.2016, м. Санкт-Георген-ім-Аттерґау, Австрія) — диригент, хормейстер, віолончеліст, гамбіст, представник руху автентичного виконавства, почесний доктор Зальцбурзького «Моцартеуму» (з 2008), Кельнської вищої школи музики (з 2011).

Арнонкур, Ніколаус

(Harnoncourt, Nicolaus)

Справжнє ім’я Йоганн Ніколаус д’
Справжнє прізвище Арнонкур-Унферцаґт де ла Фонтен
Рік народження 06.12.1929
Місце народження Берлін, Німеччина
Рік смерті 05.03.2016
Місце смерті Санкт-Георген-ім-Аттерґау, Австрія
Alma mater Віденська музична академія
Напрями діяльності музичне мистецтво, музичне виконавство


Відзнаки

Премії Ернста Сіменса (2002), «Греммі» (2001), Премія Еразма (1980), Премії Роберта Шумана (1997), Премія Кіото (2005).


Життєпис і діяльність

Народився в аристократичній сім’ї, мав графський титул. У роду були лицарі, політики, дипломати, що відігравали роль в історії Європи з 14 ст. Зростав у м. Граці (Австрія). З дитинства навчався гри на віолончелі й фортепіано.

1944 сім’я мешкала у м. Зальцкаммергуті (Австрія), де Ніколаус брав уроки гри на віолончелі в П. Грюммера (1879–1965; Австрія). Під впливом музики Л. ван Бетховена у виконанні оркестру під управлінням В. Фуртвенглера (1886–1954; Німеччина) обрав музичну кар’єру. 1949 був одним із засновників Віденського квартету віолончелістів. Закінчив Віденську музичну академію (1952).

Упродовж 1952–1969 — віолончеліст Віденського симфонічного оркестру під управлінням Г. фон Караяна.

1953 разом із дружиною, скрипалькою А. Хоффельнер, створив ансамбль старовинних інструментів — бароковий оркестр «Concentus Musicus». Ансамбль почав публічні виступи 1957. Окрім диригування, Анонкур грав на бароковій віолончелі та віолі да гамба. 1966 ансамбль здійснив перший тур Америкою, 1968 — Німеччиною. Диригував ансамблем до 1987.

Як віолончеліст брав участь у «Бароковому ансамблі Леонгардта», з яким 1954 записав у автентичній манері кантати № 54 і № 170 Й. С. Баха.

У 1973–1993 викладав в Університеті «Моцартеум» у м. Зальцбурзі.

Дебют Анонкура як оперного диригента відбувся 1972 у театрі «Піккола Скала» у м. Мілані («Повернення Улісса на батьківщину» К. Монтеверді). Заснував 1985 щорічний літній фестиваль класичної музики в м. Граці.

Завершив концертну діяльність 05.12.2015.

Творчість

Завдяки новатор. підходу й практиці історичної інтерпретації Анонкур намагався відродити музику епохи Відродження та бароко. Його підхід до виконання музики ґрунтувався на ретельному вивченні історичних джерел. Як запрошений диригент працював у театрах і керував провідними оркестрами, серед яких Гамбурзька державна опера, Віденська державна опера, Оперний театр м. Цюриха, Камерний оркестр Європи, оркестри Віденської та Берлінської філармоній, Королівський оркестр «Консертгебау» (Нідерланди) та ін.

У репертуарі музиканта були твори Л. ван Бетховена, Дж. Верді, А. Вівальді, Г. Ф. Генделя, А. Дворжака, К. Монтеверді, В. А. Моцарта, Г. Перселла, Ж.-Ф. Рамо, Ф. Шуберта, Р. Шумана та ін. Разом із клавесиністом, органістом Г. Леонгардтом (1928–2012; Нідерланди) записав усі 193 церковні кантати Й. С. Баха (1971–1989).

Автор низки музикознавчих праць.

Зіграв роль кн. Ангальт-Кетенського у фільмі реж. Ж.-М. Штрауба та Д. Юйє «Хроніка Анни Магдалени Бах» (1967).

Нагороди і визнання

Лауреат музичної премії Ернста Сіменса (2002), премії «Греммі» (2001), Премії Еразма (1980; Нідерланди), Премії Леоні Соннінг (1993; Данія), Премії Роберта Шумана (1997; Німеччина), Премії Кіото (2005; Японія).

Нагороджений Медаллю Ганса фон Бюлова (1999; Німеччина), Лейпцизькою Бахівською медаллю (2007; Німеччина).

Згідно з опитуванням (2010) музичного журналу «Бі-Бі-Сі Мюзік Мегезін» («BBC Music Magazine»), Анонкур посів п’яте місце серед ста найкращих диригентів світу.

Твори

  • Über Musik: Mozart und die Werkzeuge des Affen. Salzburg; Wien : Residenz Verlag, 2020. 176 р.
  • Р о с. п е р е к л. — Мои современники: Бах, Моцарт, Монтеверди. Москва : Классика-ХХІ, 2015. 278 с.
  • Музыка барокко. Путь к новому пониманию. Москва : Рипол Классик ; Санкт-Петербург : Пальмира, 2019. 245 с.

Література

  1. Mertl M. Vom Denken des Herzens. Alice und Nikolaus Harnoncourt. Salzburg : Residenz, 1999. 304 p.
  2. Ereignis Klangrede. Nikolaus Harnoncourt als Dirigent und Musikdenker / Hrsg. von W. Gratzer. Freiburg : Rombach, 2009. 445 p.
  3. Mertl M. Nikolaus Harnoncourt: Vom Denken des Herzens Eine Biographie. Salzburg : Residenz, 2019. 430 p.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арнонкур, Ніколаус // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арнонкур, Ніколаус (дата звернення: 1.03.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
06.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ