Апофіти
Апофі́ти (від грец. άπο… — префікс, що означає віддалення, відокремлення, і грец. φυτόν — рослина) — антропофільні, антропотолерантні види аборигенних рослин (див. Аборигенний вид) спонтанної флори, які освоюють антропогенно трансформовані території, частково або повністю пристосувалися до порушених біотопів і самостійно відновлюють у них свої популяції.
Термін «апофіти» уперше запропонував 1903 М. Ріклі (Швеція) для позначення групи видів рослин, які оселяються у перетворених людиною місцезростаннях. За ступенем натуралізації в умовах трансформованих біотопів апофіти поділяють на три групи:
- евапофіти (види, що віддають перевагу антропогенним місцезростанням);
- геміапофіти (види, звичайні як для природних, так і для антропогенних біотопів);
- евентапофіти (види, які зазвичай поширені в природних біотопах і лише іноді випадково трапляються в частково або повністю трансформованих місцезростаннях).
Апофіти складають однойменну фракцію, яка може розглядатися у складі природної чи синантропної флор. Кількісний склад фракції апофітів — показник, що варіює у різних регіонах. Співвідношення його значення з кількісними показниками інших фракцій та усієї флори використовують для визначення індексу апофітизації. Найбільшим він є в урбано- та інших флорах, що зазнали значної антропогенної трансформації.
Апофіти першими заселяють трансформовані ділянки території, беруть участь у формуванні угруповань рудеральної та сегетальної рослинності, демутаційних процесах під час відновлення природного рослинного покриву. На території України серед апофітів налічують близько 1400 видів судинних рослин. Апофітами є гикавка сіра, кропива дводомна, лопух справжній, подорожник великий, спориш звичайний та ін. Деякі апофіти — поширені злісні бур’яни (березка польова, осот польовий, пирій повзучий та ін.), що успішно конкурують за ресурси середовища з культурними та сільськогосподарськими рослинами й засмічують посіви, знижують урожай тощо.
Література
- Jackowiak B. Antropogeniczne przemiany flory roslin naczyniowych Poznania. Poznan : Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza, 1990. 232 p.
- Протопопова В. В. Синантропная флора Украины и пути её развития. Киев : Наукова думка, 1991. 204 с.
- Протопопова В. В., Шевера М. В. Особливості структури апофітної фракції урбанофлор України // Ботаніка і мікологія: сучасні горизонти / Відпов. ред. Н. В. Заіменко. Київ : Наш формат, 2016. С. 216–229.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шевера М. В., Зав’ялова Л. В., Протопопова В. В. Апофіти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апофіти (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.06.2020
