Апострофа
Апострóфа (грец. ἀποστροφή, букв. — відхилення, тут — звертання, зворот) — безпосереднє часто патетичне звертання до певної особи, божества, персоніфікованої ідеї або предмета, найчастіше застосовуване в риторичному чи поетичному мовленні, у жанрах панегірика й оди.
Притаманна народній свідомості, зумовлена досвідом спілкування й порозуміння з довкіллям, що зафіксовано в міфах, фольклорі, ритуалах. Зазвичай використовується як фігура стилістична, персоніфікація — як у давній літературі (звертання Ярославни до Сонця, Вітра та Дніпра-Славутича), так і в новітній. Наприклад:
Сонце
Драстуй —
Шле тобі привіт бунтливий Семенко
Семенко М. В. Сонцекров // Поезії. Київ : Радянський письменник, 1985. С. 53.
Література
- Дядищева-Росовецька Ю. Б., Росовецький С. К. Апострофа в поезії Шевченка: На матеріалі поезії «На вічну пам’ять Котляревському» // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. 2003. Вип. 8. С. 57–63.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Апострофа // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апострофа (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.06.2020
