Антропологія політична

Антрополо́гія політи́чна — наукова дисципліна, що вивчає традиційні відносини влади, завдання, структуру, функціонування її інститутів та систем, процеси адаптації та / або інкорпорації традиційних структур влади новими політичними та адміністративними інститутами (насамперед у країнах, що розвиваються), неформальні політичні процеси в індустріальних (постіндустріальних) суспільствах.

Історична довідка

Антропологія політична сформувалася в 1940-х у межах африканістики. Мала прикладний характер як наука, що необхідна для організації ефективного управління «примітивними суспільствами» в колоніях, а також дослідження конкретних випадків архаїчних спільнот Тропічної Африки, позбавлених звичних для європейця атрибутів політики держави: спеціальних інститутів примусу, адміністративно-бюрократичної ієрархії тощо. Політичної сфери як спеціалізованої галузі людської діяльності в таких суспільствах або зовсім не було, або вона була представлена невиразно. Традиційні теоретичні підходи та методи дослідження, результативні під час вивчення європейських суспільств, у цих умовах виявилися неефективними, що й спричинило появу праць, які містили суто емпіричний аналіз політичних відносин. З 2-ї половини 1950-х відбулося розширення географічного ареалу досліджень політичної антропології [Південна Азія (народи півострова Індостан), Океанія, Латинська Америка].

Поступово політична антропологія вийшла за межі африканістики. Предметом її аналізу стали не тільки політичне управління в архаїчних спільнотах, повністю або частково ізольованих від світових соціально-економічних зв’язків, а й політична культура тих традиційних суспільств, які порівняно давно є частиною інтернаціональної системи відносин і зазнали модернізації.

Характеристика

Структура

Політична антропологія фокусує увагу, з одного боку, на соціальній та культурній диференціації різних груп людей, з іншого — на тих інтегративних рисах, які уможливлюють розгляд людства як єдиного цілого й дозволяють сформулювати універсальні закони. Проблемами аналізу стали співвідношення таких інститутів, як сім’я, плем’я, держава, питання відповідності соціально-політичної організації соціуму панівним формам економічної діяльності, формам власності.

Течії та школи

Антропологічні дослідження політики були об’єднані низкою загальних наукових принципів і методологічних підходів. Їхньою первинною основою стали функціоналізм та структурний функціоналізм, запропоновані Б. Малиновським та А. Р. Редкліфф-Брауном. Завдяки працям антропологів М. Глакмана (1911–1975; Велика Британія) та В. Тернера (1920–1983; Велика Британія — США), поняття «структура» та «функції» змінено на «процес», «конфлікт», «фракція», «боротьба».

З 1960-х базисом політичної антропології став неоеволюціонізм, який розглядав історію суспільства як розвиток, але відмовився від ідеї однолінійного розвитку на користь багатолінійності.

Сучасні українські політантропологи (Ф. Кирилюк, В. Мельник, А. Кравець) та інші діють саме в межах неоеволюціонізму. На цьому етапі розвитку політична антропологія переважно запозичує категорійно-понятійний апарат у політичних наук. Головними є поняття «влада», «політичне поле», «держава», одним із основних напрямів дослідження — антропологія влади.

Методологія

Аналіз політичних систем неєвропейських суспільств (особливо архаїчних), зумовив і зворотну дію. Це посутньо вплинуло на західноєвропейську політичну науку (суттєво антропологізовано її предмет і метод). Оприявнено обмеженість європоцентризму і пов’язаних із ним спекулятивно-філософських методів; особливого значення набули порівняльні методи.

Методи антропології збагатили сучасну політичну науку. Йдеться про неінституціоналізовані ситуативні форми політики, її символічні (див. Символ), ігрові (див. Гра) вияви, які особливо важливі на мікрополітичному рівні (в межах окремих груп і колективів). Протягом останніх десятиліть еволюція цієї дисципліни зумовила активізацію досліджень імперіалізму та постколоніалізму, масового інформаційного впливу, а також проміжних, додаткових і паралельних до «формальної влади» політичних структур, форм взаємодії окремих груп та неформальних спільнот із державною владою.

Додатково

На початку 21 ст. з’явилися праці, автори яких формують антропологічний погляд на сучасну політику (наприклад, Дж. Везефорд, США, досліджував з використанням антропологічного інструментарію відносини в Конгресі США). Провідна думка: сучасні індустріальні суспільства зберігають типи відносин, характерні для початкових етапів соціогенезу.

Спостерігається трансформація уявлень, що політична антропологія — це дисципліна, яка вивчає системи владно-управлінських відносин в «традиційних» суспільствах і ранні форми політичних інститутів (т. з. «потестарна етнографія»), застаріває також класифікація політичної антропології як сфери вивчення лише етнічних параметрів політичних процесів.

Література

  1. Weatherford J. M. Tribes on the Hill. New York : Rawson, Wade, 1981. 300 p.
  2. Anthropology of Policy. Critical Perspektives on Governance and Power. London : Routledge, 1997. 312 p.
  3. Баландье Ж. Политическая антропология / Пер. с фр. Москва : Научный мир, 2001. 203 с.
  4. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина XIX — початок XX століття). Kиїв : Стилос, 2001. 585 с.
  5. Лефорт К. Формы истории. Очерки политической антропологии / Пер. с фр. Санкт-Петербург : Наука, 2007. 340 с.
  6. Мельник В. М. Нариси з теорії соціокультурної антропології. Вінниця : Вінницька міська друкарня, 2015. 552 с.

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Пащенко В. І., Токовенко О. С. Антропологія політична // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антропологія політична (дата звернення: 4.07.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
26.06.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ