Антистрофа

Антистрофа́ (від анти… та строфа) — парна строфа в античній хоровій ліриці, яка метричною структурою відповідала непарній.

Історична довідка

Систему ліричних тріад, що складалися зі строф, антистроф та еподів (пісенні фінали або приспіви), ввів у хорову лірику поет Стесіхор на межі 7–6 ст. до н. е., узявши за основу поетичну традицію Алкмана.

Характеристика

Антистрофа — частина композиції античної драми, що із попередньою частиною — строфою — утворює пару (діалог), без якої неможлива сценічна дія. Актори співали пісні, здійснюючи постійні рухи або імітуючи їх нахилом тіла справа наліво (строфа) та у зворотний бік (антистрофа). Кожна пара мала свій ритм, який міг змінюватися відповідно до зображуваних емоцій, почуттів, поведінки тощо. Строфи і антистрофи зазвичай складалися з однакової кількості віршів одного розміру, тобто були симетричними.

Антистрофи активно використовували Есхіл — драма «Прометей закутий» («Προμηθεύς Δεσμώτης»; 444–443 до н. е.), Софокл — драми «Цар Едіп» («Οιδίπους Τύραννος»), «Електра» («Ηλέκτρα»; обидві — 5 ст. до н. е.) та ін. Поділ на строфи та антистрофи в українській літературі застосували Леся Українка в драматичній поемі «Іфігенія в Тавріді» (1898), П. Тичина у збірці «Замість сонетів і октав» (1920).

Література

  1. Пащенко Вадим Еллінський театр і його уславлені трагічні поети / Давньогрецька трагедія / Пер. зі старогрецьк. Б.Тен. Київ : Дніпро, 1981. С. 5–24.
  2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. 2-ге вид., виправ., допов. Київ : Академія, 2007. 752 с.
  3. Sutton J., Mifsud M. A Revolution in Tropes: Alloiostrophic Rhetoric. Lanham : Lexington Books, 2015. 156 p.

Автор ВУЕ

В. П. Маслюк


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Маслюк В. П. Антистрофа // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антистрофа (дата звернення: 25.02.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено:
09.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ