Антимілітаризм

Антимілітари́зм (від анти… та мілітаризм) ― ідеологія і політичний рух соціально різнорідних сил, об’єднаних ідеєю боротьби проти використання збройного насильства при розв’язанні внутрішніх і міждержавних протиріч у національному, регіональному та глобальному масштабах, гонки озброєнь.

Історична довідка

Джерела сучасного антимілітаризму необхідно шукати у філософії Просвітництва. Важливою його ідеєю був вічний мир, за якого Європа перетворювалася на федерацію держав, що не мали власних армій, де забезпечувалася свобода пересування тощо. На межі 18 ст. виникли оригінальні й глибокі проекти вічного миру Дж. Бентама та І. Канта. Важливим етапом розвитку антимілітаризму була межа 19–20 ст., коли напередодні Першої світової війни багато європейських урядів вели активну мілітаристську пропаганду й гонку озброєнь. Проти неї виступили соціалісти К. Лібкнехт, Ж. Жорес, Ц. Хеглунд (1884–1956; Швеція). Популярності набули маніфест Ц. Хеглунда «Геть зброю! — Мир з Норвегією» («Ned med vapnen! — Fred med Norge!»; 1905) і брошура К. Лібкнехта «Мілітаризм і антимілітаризм» («Militarism and Anti-Militarism»; 1907).

Традиції антимілітаризму розвивалися в документах 1-го, 2-го і 3-го Інтернаціоналів, у діяльності багатьох політичних партій, антивоєнних, пацифістських, молодіжних організацій та установ, особливо у зв’язку з підготовкою та наслідками двох світових воєн.

У другій половині 20 ст. кількісні параметри та якісні характеристики антимілітаризму значно змінилися. Він набув рис глобального процесу, спрямованого насамперед на запобігання нової світової війни із застосуванням зброї масового ураження.

Ідеї антимілітаризму залишаються актуальними у 21 ст.

Характеристика

Серед принципів антимілітаризму — єдність національно-державних, регіональних і міжнародних форм; безпека через роззброєння; розумна достатність оборони держав; повсюдне припинення насильства; боротьба з тероризмом у всіх його виявах; демократизація, демілітаризація та гуманізація міжнародних відносин; єдність політичного, правового й морального виховання людей.

Додатково

Дж. Бентам вбачав засіб порятунку від безперервних воєн у постійному конгресі депутатів європейських держав; конгрес повинен був мати своє військо. Для попередження воєн Дж. Бентам пропонував скорочення військ і звільнення [[Колонія (у географії)}колоній]] від влади метрополії.

Головне положення І. Канта: вічний мир не є порожньою мрією — це мета, до якої людство стрімко наближається через своє вдосконалення. Розум нам не обіцяє, що вічний мир буде досягнутий, але каже, що ми зобов’язані діяти так, ніби він коли-небудь буде можливий.

Література

  1. Исаев А. А. Войско. Флот. Антимилитаризм. Санкт-Петербург : Типо-литография Шредера, 1908. 42 с.
  2. Миголатьев А. А. Эскалация милитаризма. Москва : Воениздат, 1970. 222 с.
  3. Денисов В. В. Социология насилия. Москва : Политиздат, 1975. 218 с.
  4. Миголатьев А. А. Альтернативы века: что впереди? Москва : Луч, 1992. 271 с.
  5. Miller P. B. From Revolutionaries to Citizens: Antimilitarism in France, 1870–1914. Durham : Duke University Press, 2002. 296 р.
  6. Пархомчук О. С. Мілітаризм та проблема конверсії в глобальному світі. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. 247 с.
  7. Cockburn C. Antimilitarism: Political and Gender Dynamics of Peace Movements. Basingstoke : Palgrave Macmillan, 2012. 304 р.
  8. Mundey L. American Militarism and Anti-Militarism in Popular Media, 1945–1970. Jefferson : McFarland, 2012. 256 р.
  9. Routledge Handbook of Radical Politics / Ed. by R. Kinna, U. Gordon. New York: Routledge, 2019. 546 p.

Автор ВУЕ

М. П. Требін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Требін М. П. Антимілітаризм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антимілітаризм (дата звернення: 2.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ