Антей (у міфології)

Антей, спускає Данте та Вергілія до останнього кола Пекла. Художник Вільям Блейк, між 1824 та 1827

Анте́й (грец. Ἀνταίος) — у давньогрецькій міфології — велетень, син бога води, моря й мореплавства Посейдона та богині землі Геї. Володар Лівії. Жив у печері під скелею, харчувався лев'ячим м'ясом, щоб відновлювати й примножувати свою неабияку силу. Був найвродливішим і наймогутнішим із велетнів.

Антей викликав на двобій усіх мандрівників-чужинців, що з’являлися в його володіннях і, здолавши, вбивав. Черепами переможених прикрашав дах храму Посейдона. За переказом, завжди перемагав і був нездоланним доти, доки торкався до матері-землі, яка відновлювала його міць і додавала нових сил.

Вчинки Антея суперечили закону гостинності верховного бога Зевса, тому син Зевса Геракл мав його покарати. Антей та Геракл зійшлися в двобої. Перед поєдинком супротивники скинули з себе левові шкури. Геракл, за олімпійським звичаєм, натер тіло олією. Антей посипав ноги гарячим піском задля тісного контакту з матірʼю-землею. Геракл прагнув виснажити супротивника, тому кинув його на землю, однак із подивом побачив, як наливаються силою мʼязи Антея. Кілька разів той сам навмисно падав на землю, тому Геракл зрештою розгадав таємницю велетня й переміг його. Він підняв Антея високо над землею, зламав йому ребра й міцно тримав у руках до останнього подиху.

За однією з версій, Антей обернувся на морську піну, що засвідчує його спорідненість із Посейдоном. За іншою, його поховано у м. Ліксі (тепер зруйноване), поблизу заснованого Антеєм м. Танжера (тепер Марокко), де й відбувся двобій. Могилою велетня вважається пагорб неподалік від моря, що перегукується з міфологічними традиціями різних народів світу споруджувати гори-могили як ритуальні моделі світобудови (єгипетські піраміди, скіфські кургани тощо). Міф про Антея відображає боротьбу героїв зі світом земних чудовиськ. Перемогу Геракла над Антеєм зображено на фронтоні храму Геракла у м. Фівах.

Переносно — символ людини, яка бере силу від народу й рідної землі (див. Антеїзм). В українській поезії — людина, що любить свій край, землю-матір (зокрема, у віршах Л. Костенко, Б. Олійника). Образ використала Леся Українка у драматичній поемі «Оргія» (1913). П’єса драматурга М. Зарудного має назву «Антеї» (1961). На честь міфологічного героя названо військово-транспортний літак «Антей».

Література

  1. Міфи давньої Греції. Київ : Веселка, 1980. 265 с.
  2. Словник античної міфології. Київ : Наукова думка, 1989. 240 с.
  3. Легенди і міфи стародавньої Греції / Пер. з рос. О. М. Іванченко. Київ : Мистецтво, 1996. 472 с.
  4. Міфи давньої Греції. Київ : Країна мрій, 2009. 382 с.
  5. Большой мифологический словарь. Москва : Aegitas, 2015. 3199 с.
  6. Кондрашов А. Кто есть кто в мифологии Древней Греции и Рима. 1738 героев и мифов. Москва : РИПОЛ класик, 2016. 704 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Антей (у міфології) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антей (у міфології) (дата звернення: 14.05.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ