Андерсон, Бенедикт

Андерсон, Бенедикт.jpg

А́ндерсон, Бенедикт Річард О’Горман (Benedict Richard O'Gorman Anderson; 26.08.1936, Куньмінь, Китай ― 13.12.2015, Бату, Східна Ява, Індонезія) ― політолог, синолог, антрополог, історик, соціолог, професор Корнелльського університету. Спеціаліст із Південно-Східної Азії (зокрема, Індонезії), автор відомої праці «Уявлені спільноти» (Imagined Communities, 1983).

Андерсон, Бенедикт

(Benedict Richard O'Gorman Anderson)

Рік народження 26 .08 1936
Місце народження Куньмінь, Китай
Рік смерті 13 .12 2015
Місце смерті Бату, Східна Ява, Індонезія
Місце поховання Прах розвіяли над Яванським морем
Alma mater Кембридж (Великобританія)
Місце діяльності Корнелльський університет (Нью-Йорк, США)
Напрями діяльності політологія, синологія, антропологія, історія, соціологія

Життєпис

Андерсон народився в англійсько-ірландській родині Джеймса О’Гормана й Вероніки Беатріче Марі Андерсон. Молодший брат ― соціолог та історик Перрі Андерсон. Батько служив у колоніальному митному управлінні.

1941, рятуючись від японської окупації, родина переїздить до Каліфорнії; 1945 повертається в Ірландію, де бере активну участь у ірландському національному русі. З одинадцяти років Андерсон навчався в Ітонському коледжі, пізніше вивчав класичні мови в Кембриджі (Великобританія), де 1957 отримав звання бакалавра мистецтв з античної культури.

1957 Андерсон остаточно переїздить у США.

1961–1964 у Корнелльському університеті (Нью-Йорк, США) працював над дисертацією, яку присвятив боротьбі яванців із голландським колоніалізмом («Ява часів революції: окупація та опір, 1944–1946»).

1967 отримав ступінь доктора філософії в Корнелльському університеті за програмою вивчення Індонезії. У кінці 1960-х ― 1971 працював у Індонезії, пізніше ― в Таїланді. Почав викладати в Корнелльському університеті, де працював до виходу на пенсію в 2002.

Помер на острові Ява 13.12.2015, його прах розвіяли над Яванським морем.

Наукові погляди

Досліджував проблеми політичного розвитку Південно-Східної Азії (зокрема, Індонезії, Таїланду, Філіппін). Національність, національну належність і націоналізм розумів як культурні артефакти особливого роду. Увів у науковий ужиток поняття «уявлені спільноти», «друкарський капіталізм» і «офіційний державний націоналізм». Запропонував концепцію «натуралізації» європейських правлячих монархій.

Теорія націогенезу

Автор концепції націогенезу як процесу виникнення, формування й розвитку комплексу уявлень, згідно з якими певний соціум об’єднується в націю. Концепція є розвитком психологічної конструктивістської теорії націй, у якій серед ознак національної ідентичності пріоритет має почуття солідарності, історична свідомість тощо.

Згідно з теорією Андерсона, нація як уявлена спільнота виникає внаслідок занепаду культурних і релігійних основ соціуму, його монархічної організації та розриву історичної безперервності, коли зростає роль інших видів комунікації всередині спільноти. Серед глобальних чинників, які були передумовами для появи нового типу «уявлених спільнот» – націй: розвиток друкарства («друкарська революція»); зміна суспільних уявлень про природу влади (твердження, що джерелом влади може бути не монарх, а громадянська спільнота); перетворення місцевих діалектів у національні мови під впливом Реформації та друкарства. У результаті всіх цих змін відбувся розпад двох найбільших у домодерні часи «культурних систем» ― загальноєвропейської релігійної спільноти та «династичної монархії».

Тлумачив появу нових спільнот як результат вибухоподібної взаємодії виробничої системи (капіталізму), технології комунікації (друкарства) і лінгвістичного різноманіття.

Аналізував феномен «битви мов», назвавши його «лінгвістичним націоналізмом». Це явище виникло на початку 19 ст. у династичних імперіях Європи, його філософськими джерелами були теорії Й. Гердера й Ж.-Ж. Руссо. Його суть ― кожна нація має власну мову та літературну культуру, які є засобами вираження історичного духу народу. Таку лінгвістичну самобутність використовували для боротьби з панівними великими мовами династичних імперій (османської, верхньонімецької, французької, королівської англійської й російської).

Наголошував, що націоналізм зародився не в Європі, а в Америці під час американської революції та боротьби за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці. Вирішальним чинником при цьому було поширення преси, яка сприяла інтеграції аудиторії читачів як уявної спільноти. Аналогічним був процес націотворення і в Європі, де розвиток комунікаційної мережі забезпечив пропаганду націооб’єднувальних політичних та економічних ідей. Це створило фундамент для «офіційного націоналізму», який став відповіддю влади на загрозу маргіналізації власних народів і держав та засобом утвердження їхньої ідентичності. Характерною особливістю офіційного націоналізму стала очікувальна стратегія, узята на озброєння панівними колами, яким національно-уявлена спільнота загрожувала маргіналізацією й усуненням. Офіційний націоналізм приховував невідповідність між нацією й династичною державою. Андерсон відзначав, що це зумовлювало загальносвітове протиріччя: словаки мадяризувалися, індійці англізувалися, корейці японізувалися, але їм не давали можливості керувати мадярами, англійцями чи японцями.

Останньою хвилею утворення уявлених спільнот Андерсон уважав деколонізацію, під час якої інтелектуали поліетнічних за складом населення колоній були змушені шукати засоби їх об’єднання в нації. Перша світова війна покінчила з епохою великих династій, відтоді легітимною міжнародною нормою стала національна держава. Загострення національно-мовних відносин стало нагальною проблемою для політичного життя багатьох європейських держав.

Визнання

Стипендіат стипендії Ґуґенгайма (Грант Меморіального фонду Джона Саймона Ґуґенгайма) у сфері суспільних наук для студентів США і Канади. Отримав Азійську премію культури Фукуока (2000). Член Американської академії мистецтв і наук (з 1994), Американського філософського товариства (з 2009).

Додатково

Після військового перевороту в Індонезії (вересень 1965), у результаті якого до влади прийшов Х. М. Сухарто, Андерсон разом із колегою Рут Маквей у т. з. «Корнелльскій доповіді» (1971) представив власні результати розслідування цих подій, які не збігалися з офіційною пропагандистською версією. Доповідь незабаром стала широковідомою і популярною серед експертів та індонезійських дисидентів. Для Андерсон ця доповідь стала причиною видворення його з країни і заборони відвідувати Індонезію (залишався нев’їзним із 1972 до 1998, до падіння режиму Х. М. Сухарто). У книзі «Уявлені спільноти» дослідник описав основні фактори, які вплинули на виникнення й розвиток націоналізму. На початку 1980-х, коли книгу було опубліковано вперше, багатьом соціальним ученим здавалося, що націоналізм зживає себе як політична ідеологія та культурний проект для сучасних суспільств, що глобалізуються, що все «національне» дуже швидко перетвориться на «транснаціональне», конструктивістська просвіта остаточно переможе націоналістичну обмеженість. Ця робота стала своєрідним застереженням відносно невиправданого космополітичного оптимізму й універсалістського ентузіазму.

Праці

  • Imagined communities: reflections on the origin and spread of nationalism. New York : Verso, 1991. 224 p.
  • Forestillede Faellesskaber: refleksioner over nationalismens oprindelse og udbredelse. Frederiksberg : Roskilde Universitetsforlag, 2001. 294 p.
  • Southeast Asia over three generations. Ithaca : Cornell University, 2003. 398 p.
  • Language and power: exploring political cultures in Indonesia. Jakarta : Equinox, 2006. 305 p.
  • Under three flags: anarchism and the anti-colonial imagination. London : Verso, 2007. 255 p.
  • Some aspects of indonesian politics under the japanese occupation: 1944–1945. Sheffield : Equinox Publishing, 2009. 156 p.
  • Mapping the nation. New York : Verso ; London : New Left Review, 2012. 330 p. (у співавт.)
  • Buried city, unearthing Teufelsberg: Berlin and its geography of forgetting. New York : Routledge, 2017. 180 p.
  • A life beyond boundaries. London : Verso, 2018. 205 p.
  • Укр. перекл. — Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Пер. з англ. В. Морозова. Київ : Критика, 2001. 276 с.
  • Західний націоналізм і східний націоналізм: чи є між ними різниця? / Пер. з англ. О. Демківа // Ї. 2003. URL : http://www.ji.lviv.ua/n28texts/anderson.htm.
  • Рос. перекл. — Нации и национализм / Пер. с англ. и нем. Л. Переяславцевой, М. Панина, М. Гнедовского. Москва : Праксис, 2002. 416 с. (у співавт.)
  • Воображаемые сообщества: размышления об истоках и распространении национализма / Пер. с англ. В. Николаева. Москва : Кучково поле, 2016. 415 с.

Література

  1. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. Київ : Либідь, 1999. 352 с.
  2. Майборода О. Андерсон (Anderson) Бенедикт // Політична енциклопедія / Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 28–29.
  3. Карасевич А. О., Шачковська Л. С. Політологічна енциклопедія : у 9 т. Умань : ФОП Жовтий О. О., 2016. Т. 1: А...В. С. 98–100.
  4. Андрущенко Т. В., Бабкіна О. В., Горбатенко В. П. та ін. Політична думка XX — початку XXI століть: методологічний і доктринальний підходи : у 2 т. / За заг. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ–2000, 2017. Т. 2. С. 124–131.

Автор ВУЕ

Б. Л. Дем’яненко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Андерсон, Бенедикт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андерсон, Бенедикт
Дата звернення: 27.01.2020.


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
15.01.2020


Посилання на статтю

Посилання на статтю