Аналітичні мови
Аналіти́чні мо́ви — відповідно до морфологічної типології — різновид мов, яким властиве окреме вираження лексичних і граматичних значень, коли перше представлено повнозначними словами, друге — службовими, допоміжними, а також зв’язками, порядком слів, інтонацією тощо.
Аналітичні мови протиставлено мовам синтетичним, які передають лексичне і граматичне значення в одному графічному слові. До аналітичних мов належать англійська, німецька, французька, італійська, іспанська, болгарська, данська тощо.
Аналітичних мов у чистому вигляді не існує. У мовах синтетичних виявляється тенденція до аналітизму й навпаки. Диференціацію флективних мов на синтетичні й аналітичні вперше запропонував А. В. Шлегель, що згодом використав В. фон Гумбольдт у типологічній класифікації, побудованій на підставі напрацювань братів А. В. і Ф. Шлегелів.
А. Шлейхер поширив поділ флективних мов на синтетичні й аналітичні також на мови аглютинативні. Дещо інше розуміння аналітичних мов запропонував Ш. Баллі (1865–1947, Швейцарія). Дослідник приписував аналітичним мовам взаємне однозначне співвідношення між формою морфеми та її змістом. З огляду на це, найбільш аналітичними є аглютинативні мови, де афікси є однозначними. За такого підходу синтаксичні конструкції вважаються виявом синтетизму мови.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Селіванова О. О. Аналітичні мови // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аналітичні мови (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.03.2021
