Альтерглобалізм (у політиці)

Альтерглобалі́зм у політиці (від лат. alter — інший та глобалізм), альтермондіалізм — теорія й ідеологія демократичної глобалізації, ідейно-політичного обґрунтування нового світового порядку з позицій широкої демократичної громадськості; сукупність соціальних рухів що об’єднує прихильників пошуку альтернатив ліберальній моделі глобалізації.

Альтерглобалізм, погоджуючись із неминучістю глобалізації, шукає шляхи актуалізації позитивних наслідків цього явища й нейтралізації негативних. Ідеологія альтерглобалізму є альтернативою глобалізму, але не глобалізації.

Критично осмислюючи глобалізм, західні філософи та вчені (З. Бауман, М. Грановеттер, А. Етціоні, М. Кастельс, А. Сен, Дж. Сорос, Дж. Стігліц, С. Стрендж, А. Г. Франк, Д. Хелд, Н. Хомський, Ф. Шміттер, В. Штрек та ін.) порушили питання про зв’язок економіки з іншими сферами суспільного життя, сформували образ ринку (зокрема глобального), відмінний від аналогу в неолібералізмі.

Соціально-політичну базу альтерглобалізму характеризують інтеркласовість, полідемографічність, екстериторіальність, соціальний та організаційний плюралізм. Інтеркласовість і соціальний плюралізм зумовлені участю в альтерглобалістському русі представників різних суспільних верств і класів, зокрема представників середнього класу, які зацікавлені в «глобалізації знизу» й протидії монополізму транснаціональних корпорацій та провідних міжнародних організацій (Світової організації торгівлі, Всесвітнього банку, Міжнародного валютного фонду).

Організаційний плюралізм (принцип, який ґрунтується на можливості різноманітних соціальних груп захищати інтереси за допомогою організованої сили, що перетворює їх на суб’єкти політичного процесу) зумовлює девертикалізацію та децентралізацію альтерглобалістського руху, відсутність керівних структур, ієрархії, обов’язковості, уніфікації. Замість ієрархічної пірамідальної структури з’являється децентралізована мережева структура руху — багато різнотипних рухів, не пов’язаних жодною дисципліною — ні ідеологічною, ні політичною, ні організаційною. Єдине, що їх об’єднує, — постійність, неприйняття нинішнього стану речей, принципи примату дії та внутрішньої демократії, мережа Інтернет як комунікативна платформа, спорадично — акції протесту, іноді — форуми.

Альтерглобалізм представляють три типи громадських утворень: політичні партії та рухи (правого, центристського та лівого спектрів); професійні та підприємницькі організації, неурядові громадські організації та рухи (жіночі, молодіжні, антивоєнні, екологічні тощо); альтерглобалістські організації та рухи (спеціально сформовані для протидії глобалізму та ліберальній і неоліберальній моделі глобалізації).

Ключові ідеї альтерглобалізму:

  • економічний плюралізм, плюралізм власності та підтримка інтересів немонополістичного капіталу;
  • звільнення з-під приватного контролю та передача в суспільне володіння природних ресурсів, соціальної інфраструктури, культурних благ, знань і засобів їх отримання;
  • зміцнення національних держав та розвиток інститутів самоврядування;
  • необхідність прив’язати вільний ринок як головний інструмент глобалізації до цінностей і норм колективного співіснування людей;
  • антиамериканізм;
  • антимілітаризм;
  • екологізм (переміщення в центр уваги суспільства проблеми взаємодії природи та людини);
  • соціально-політичний і культурний детермінізм;
  • культурний плюралізм.

Проблеми альтерглобалізму:

  • відсутність оформлених соціальних та історичних проектів, які можуть бути порівняні за масштабами з глобалізмом;
  • неоднорідність бачення перспектив глобалізації всередині самого альтерглобалізму (два принципово різні підходи до стратегічних цілей альтерглобалізму — реформування сучасного капіталізму зсередини, або зміна принципів організації міжнародних фінансових інституцій — МВФ, СОТ);
  • негативний імідж альтерглобалізму (зображується в західній ліберальній пресі як суміш троцькізму, анархізму, екологізму й ексцентричного антиамериканізму).

Література

  1. Бауман З. Глобалізація. Наслідки для людини і суспільства / Пер. з англ. І. Андрущенка; за наук. ред. М. Винницького. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 110 с.
  2. Єрмоленко В. А. Глобалізація і безпека розвитку. Черкаси : Вертикаль ; Кандич С. Г., 2012. 336 с.
  3. Albrecht E. Z. Alter-globalization in Southern Europe: Anatomy of a Social Movement. New York : Palgrave Macmillan, 2017. 166 p.
  4. Радченко Л. М. Альтерглобалізм та антиглобалізм: сутність і вплив на розвиток глобалізації // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 22: Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. 2018. Вип. 23. С. 80–84. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_022_2018_23_15
  5. Довгаль О. В., Андрусів У. Я., Ткаліч О. В. та ін. Глобальна економіка. Івано-Франківськ : Супрун В. П., 2019. 261 с.

Автор ВУЕ

Є. Б. Тихомирова

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Тихомирова Є. Б. Альтерглобалізм (у політиці) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альтерглобалізм (у політиці) (дата звернення: 1.12.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
23.07.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ