Альтаїр

Aquila constellation map.svg

Альтаї́р (від араб. النسرالطائر‎ ― орел, що летить) ― зоря α в сузір’ї Орла.

Назва й позначення

Назву офіційно схвалено 30 червня 2016 робочою групою з імен зір Міжнародного астрономічного союзу. Українська народна назва Альтаїра ― Пастух. Наші предки вважали, що в ніч на Івана Купала Альтаїр зустрічається з Вегою ― Ткалею. Інші позначення зорі в каталогах: α Aquilae, α Aql, AlphaAquilae, AlphaAql, 53 Aquilae, 53 Aql, BD+08°4236, FK5 745, GCTP 4665.00, GJ 768, HD 187642, HIP 97649, HR 7557, LFT 1499, LHS 3490, LTT 15795, NLTT 48314, SAO 125122, WDS 19508+0852A.

Астрометричні та астрофізичні характеристики

Екваторіальні координати зорі на епоху J2000,0: пряме сходження 19h 50m 47s, схилення астрономічне +08° 52′ 06″, видима зоряна величина (V) 0,77m.

Астрометричні характеристики: променева швидкість (Rv) ― (−26,1) км/c; власний рух (μ): за прямим сходженням ― 536,82 мілісекунд дуги/рік, за схиленням ― 385,54 мілісекунд дуги/рік; паралакс (π) ― (194,97 ± 0,86) мілісекунд дуги, відстаньдо зорі 17 світлових років (5,15 парсека).

Абсолютна зоряна величина (MV) = 2,22m.

Спектральні характеристики: спектральний клас A7 IV–V; показник кольору (B−V) = 0,22m; показник кольору (U−B) = 0,08m.

Фізичні характеристики: маса 1,7 M, радіус 1,7 R. Болометрична (див. Болометр) світність 10,7 L, ефективна температура 8 000 К, металічність 200 % від сонячної. Диференціальний мінімальний період осьового обертання ― (6,5–10,4) години, що відповідає максимальній швидкості осьового обертання 240 км/с. Вік Альтаїру оцінюють у 109 років.

На території України Альтаїр видимий навесні, улітку та восени.

Альтаїр ― вершина одного з астеризмів― так званого літньо-осіннього трикутника разом із Вегою й Денебом.

Особливості осьового обертання

Наприкінці 20 та на початку 21 століття завдяки застосуванню новітньої астрономічної апаратури, зокрема використанню Паламарськогозоряного інтерферометра, технології синтезованої апертури й численних оптичних телескопів установлено, що Альтаїр не сферичне тіло, а приплюснуте на полюсах через свою високу швидкість обертання. Відцентрові ефекти, які виникають унаслідок неінерційності системи, яка обертається, приводять до того, що Альтаїр сплющений біля полюсів обертання: його екваторіальний діаметр приблизно на 22 % більший, ніж полярний. Після вимірювання уширення спектральних ліній Альтаїра встановлено, що екваторіальні області зорі роблять повне обертання впродовж 6 годин. Відомо, що відповідний показник для Сонця становить понад 25 діб, тобто в 100 разів менший.

Теорія теплового випромінювання передбачає, що через швидке обертання Альтаїра його сила тяжіння на поверхні, ефективна температура, яскравість мають зменшуватися від полюсів до екватора. Це явище, відоме як гравітаційне потемніння, підтверджено в 2001.

Альтаїр є однією з небагатьох зір, для яких отримано прямі зображення їхніх дисків (рис.). У 2005 встановлено, що Альтаїр є змінною зорею (див. Зірки змінні) типу δ Щита.

Література

  1. Malagnini M., Morossi C. Accurate absolute luminosities, effective temperatures, radii, masses and surface gravities for a selected sample of field stars // Astronomy and Astrophysics. Supplement Series. 1990. Vol. 85. Iss. 3. P. 1015–1019.
  2. Belle G. T. van, Ciardi D. R., Thompson R. R. et al. Altair's Oblateness and Rotation Velocity from Long-Baseline Interferometry // The Astrophysical Journal. 2001. Vol. 559. Iss. 2. P. 1155–1164.
  3. Астрономічний енциклопедичний словник / За заг. ред. І. А. Климишина, А. О. Корсунь. Львів : Головна астрономічна обсерваторія НАН України ; Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2003. С. 26.
  4. Ohishi N., Nordgren T., Donald H. Asymmetric Surface Brightness Distribution of Altair Observed with the Navy Prototype Optical Interferometer // The Astrophysical Journal. 2004. Vol. 612. Iss. 1. P. 463–471.
  5. Domiciano de Souza A., Kervella P., Jankov S. et al. Gravitational-darkening of Altair from interferometry // Astronomy and Astrophysics. 2005. Vol. 442. Iss. 2. P. 567–578.
  6. Peterson D. M., Hummel C. A., Pauls T. A. ey al. Resolving the Effects of Rotation in Altair with Long-Baseline Interferometry // The Astrophysical Journal. 2006. Vol. 636. Iss. 2. P. 1087–1097.
  7. Monnier J., Zhao M, Pedretti E. et al. Imaging the surface of Altair // Science. 2007. Vol. 317. Iss. 5836. P. 342–345.
  8. Shaaf F. The Brightest Stars: Discovering the Universe Through the Sky's Most Brilliant Stars. Hoboken : Wiley, 2008. P. 194.
  9. Jansen A. Star maps for southern Africa: an easy guide to the night skies. Century City : Struik Nature, 2017. 136 p.
  10. IAU Catalog of Star Names (IAU-CSN) // International Astronomical Union. URL: http://www.pas.rochester.edu/~emamajek/WGSN/IAU-CSN.txt

Автор ВУЕ

О. Г. Шевчук

Покликання на цю статтю:
Шевчук О. Г. Альтаїр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альтаїр (дата звернення: 19.11.2019).
Оприлюднено

Оприлюднено: 08.11.2019