Александр Гельський

Портрет Александра Гельського у Нюрнберзькій хроніці, бл. 1493

Алекса́ндр Ге́льський (лат. Halensis, Alensis, Halesius, Alesius; бл. 1185, с. Гельс, тепер містечко Гейлісовін, графство Вест Мідленд, Велика Британія — 1245, м. Париж, Франція) — середньовічний теолог, філософ, представник високої схоластики.

Александр Гельський

(Halensis, Alensis, Halesius, Alesius)

Народження бл. 1185
Місце народження Гельс
Смерть 1245
Місце смерті Париж
Alma mater Паризький університет
Місце діяльності Англія, Франція
Напрями діяльності богослов'я, філософія
Традиція/школа християнство, католицизм


Життєпис

Початкову освіту отримав у Гельському абатстві. Навчався у Паризькому університеті, де отримав ступені магістра вільних мистецтв і магістра теології. Близько 1212 приступив до викладання теології в університеті.

Як представник англійського короля Генріха ІІІ домовлявся з французьким монархом Людовіком ІХ Святим про замирення між Англією та Францією (1235).

Близько 1236 вступив до францисканського ордену, посприяв його популяризації. Став першим францисканцем, який викладав у Паризькому університеті, та засновником орденської школи при ньому (серед учнів теолога був і Бонавентура). Взяв участь у Першому Ліонському соборі (1245).

Погляди

У своїх поглядах дотримувався установок т. з. «францисканського августинізму». Стверджував, що теологія походить від авторитету Святого Письма і від розуму, що пізнає створений світ, символіка якого вказує на Творця. Бога трактував як неподільну єдність формальної, продукуючої та цільової причин світоустрою. Відповідно, пропоновані ним докази буття Бога ґрунтувались на аргументах як Аврелія Августина, так і Аристотеля. Загалом для його творчості було характерним зближення августинізму з деякими філософськими концепціями аристотелізму.

У питанні про універсалії дотримувався позиції поміркованого реалізму. Вважав, що універсалії містяться як прототипи речей у Божественному розумі й водночас перебувають у речах реального світу у вигляді їхніх множинних форм (притому у всіх — помітно замисел Творця). Щодо характеристик речей стверджував, що все, сотворене Богом, складається з того, «що є» річ (сутність) і «якою є» річ (буття). Підкреслював непорівнянність буття Творця і буття сотвореного.

У Христі вбачав особистість, індивіда і суб’єкт. Ісуса Христа як особистість тлумачив з погляду порядку морального, як індивіда — порядку раціонального, як суб’єкта — природного. Ці три рівні вивчення співвідносив з трьома модусами буття. Моральне вчення Александра Гельського зазнало впливу «Етики» Аристотеля. Одним із перших схоластів послуговувався арабськими коментаріями текстів Аристотеля.

У своїх лекціях серед перших почав застосовувати «Сентенції» Петра Ломбардського як базовий навчальний текст.

Основні праці

Написав «Глосси до чотирьох книг "Сентенцій" Петра Ломбардського», «Спірні питання», «Кводлібети» (букв. всячина), словник трудних термінів «Екзотикон». Уславився як автор незавершеної «Сумми усієї теології» (розпочато 1235), в якій вперше серед схоластиків повністю виклав філософію Аристотеля та подав упорядкований начерк системи католицької теології.

З ім’ям Александра Гельського пов’язують також новацію стосовно форми викладу філософських і теологічних питань у схоластичних трактатах. У праці «Сумма усієї теології» вперше застосував метод «за і проти», який став еталоном для середньовічних праць. Наполягав на дотриманні стрункої системи вимог: 1) формулювання й постановка питання; 2) заперечення імовірної відповіді; 3) авторитетні судження на користь ствердження (власна відповідь автора); 4) доведення даного ствердження; 5) спростування заперечень.

Ймовірно, остаточний варіант «Сумми» був укладений до 1257 вже учнями теолога.

Визнання

Засновник францисканської богословської школи при Паризькому університеті. Серед схоластів уславився як «доктор неспростовний» (лат. Doctor irrefragabilis). На Ліонському соборі 1245 визнаний «монархом теологів». Ініціатор стилю філософського мислення, характерного для високої схоластики.

Література

  1. Boehner Ph. The system of metaphysics of Alexander of Hales // Franciscan Studies. 1945. Vol. 5. P. 366–414.
  2. Wood R. Distinct Ideas and Perfect Solicitude: Alexander of Hales, Richard Rufus, and Odo Rigaldus // Franciscan Studies. 1993.
    Vol. 53. Р. 8–13.
  3. Шишков А. Александр Гэльский // Католическая энциклопедия : в 5 т. Москва : Издательство францисканцев, 2002–2013.
    Т. 1. А – З: С. 156–158.
  4. Шишков А. М. Средневековая интеллектуальная культура. М: Савин С. А., 2003. 592 с.
  5. Coolman B. T. Alexander of Hales // The Spiritual Senses: Perceiving God in Western Christianity / Еd. by P. L. Gavrilyuk and S. Coakley. New York : Cambridge University Press, 2011. Р. 121–139.
  6. Поло де Бонье М.-А. Средневековая Франция. Москва : Вече, 2014. 384 с.
  7. The Cambridge History of Medieval Philosophy / Ed. by R. Pasnau, C. van Dyke. 2nd ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2014. 1232 р.

Автор ВУЕ

О. В. Сарапін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Александр Гельський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Александр Гельський (дата звернення: 27.11.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
07.12.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ