Азрікан, Арнольд Григорович

Азрікан, Арнольд Григорович
Азрікан, Арнольд Григорович

Азріка́н, Арно́льд Григо́рович (23.02.1906, м. Одеса, тепер Україна — 19.07.1976, м. Москва, тепер Російська Федерація, 1992 перепохований на Меморіальному кладовищі у с. Скокі, шт. Іллінойс, США) — оперний співак (драматичний тенор), режисер-постановник, педагог, заслужений артист УРСР (з 1940), заслужений діяч мистецтв Молдови (з 1970).

Азрікан, Арнольд Григорович

Рік народження 1906
Місце народження Одеса, Україна
Рік смерті 1976
Місце смерті Москва, СРСР
Alma mater Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової, Одеса
Напрями діяльності музичне мистецтво, мистецтвознавство

Життєпис

Азрікан народився у родині столяра-червонодеревця, що виготовляв художні меблі. Вокальні здібності виявив уже в дитинстві. Співав у хорі хлопчиків церковної недільної школи, а з 1925 — у хорі Одеського оперного театру (тепер Одеський національний академічний театр опери і балету) і водночас брав уроки вокалу у Є. Меннер-Каневської, педагога Одеської консерваторії (тепер Одеська національна музична академія ім. А. Нежданової).

1924 брав участь у виставах Одеського робітничого театру «Синя блуза», виявивши яскраве акторське обдарування. 1929 закінчив Одеську консерваторію, де навчався у класі завідувачки кафедри сольного співу професора Ю. Рейдер.

1928 дебютував як соліст на сцені Одеського оперного театру, виконавши партію Натанаеля в опері Ж. Оффенбаха «Казки Гоффманна». По закінченні консерваторії розширив свій репертуар, до якого входили партії лірико-драматичного тенора, зокрема Калафа («Турандот» Дж. Пуччіні), Андрія і Петра («Тарас Бульба» і «Наталка Полтавка» М. Лисенка), Хлопуші («Орлиний бунт» А. Пащенка), Годуна («Розлом» В. Фемеліді), Рауля («Гугеноти» Дж. Мейєрбера), Йонтека («Галька» С. Монюшка), Володимира («Дубровський» Е. Направника), Манріко («Трубадур» Дж. Верді).

В образі Отелло

1931 співака запросили виступати в Українській державній столичній опері (тепер Харківський національний академічний театр опери і балету ім. М. Лисенка), водночас він продовжував брати участь у спектаклях Одеського оперного театру.

1933 за контрактом виступав у Хабаровському міському музичному театрі (тепер Хабаровський крайовий музичний театр, м. Хабаровськ, РФ), допомагав створити там професійну театральну трупу. Під час одного зі спектаклів (постановки опери В. Феміліді «Розлом»), що мав відбуватися на неопалюваній сцені за низької температури, відмовився виступати. Слідом за ним усі учасники спектаклю на знак протесту залишили сцену. Наслідком цих подій став арешт Азрікана (за статтею «антирадянська пропаганда»), але невдовзі звільнено за недоведеністю й браком доказів. Цей епізод було занесено до його особистої справи, відповідний документ направлено керівництву Одеського оперного театру. Реабілітовано Азрікана в 2001. Його імʼя внесено до списку жертв політичних репресій товариства «Меморіал».

1934, у зв’язку з перенесенням столиці з м. Харкова до м. Києва, групу провідних солістів, серед яких був і Азрікан, переведено до Київського театру опери і балету (тепер Національна опера України імені Т. Г. Шевченка). На той час голос співака набув глибокого драматичного тембру, він став виконувати також і партії драматичного тенора. У період роботи в київському театрі виконував партії:

  • Володимир Ігорович («Князь Ігор» О. Бородіна);
  • Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського);
  • Собінін («Іван Сусанін» М. Глинки);
  • Самозванець («Борис Годунов» М. Мусоргського);
  • Андрій, Вакула, Германн («Мазепа», «Черевички» і «Пікова дама» П. Чайковського);
  • Садко (однойменна опера М. Римського-Корсакова);
  • Каніо («Паяци» Р. Леонкавалло);
  • Радамес, Отелло («Аїда» і «Отелло» Дж. Верді);
  • Хозе («Кармен» Ж. Бізе);
  • Каварадоссі та Пінкертон («Тоска» і «Чіо-Чіо-сан» Дж. Пуччіні);
  • Турідду (П. Масканьї) та ін.

Партнерами по сцені були вокалісти З. Гайдай, Б. Гмиря, М. Гришко, М. Донець, Ю. Кипоренко-Доманський, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський, О. Петрусенко, О. Ропська та ін., у театрі працювали диригенти В. Дранишников, А. Пазовський, В. Тольба, режисери Й. Лапицький, М. Смолич та ін.

В образі Хосе (Кармен)

1937 записав на грамплатівку два українські романси «Ой, у полі нивка» та «Ой, за гаєм, гаєм».

1939 Азрікана запрошено співати на одній з перших пробних передач Українського телебачення. 12.02.1939 газета «Правда» повідомляла: «Учора ввечері після технічних випробувань відбулася передача з Київського телецентру, будівництво якого було завершено днями. У студії телебачення виступали соліст київської опери тов. Азрікан і скрипаль київського радіокомітету тов. Басов».

13.06.1941 Азрікана запросили як провідного соліста до Московського музичного театру ім. К. Станіславського і В. Немировича-Данченка. Однак війна завадила переїзду. Трупу Київського оперного театру було евакуйовано до м. Уфи, а 1942 — до м. Іркутська. Азрікан разом із родиною вирушив в евакуацію до міст Куйбишева (тепер Самара), Ашхабада, Іркутська, Новосибірська. Під час війни А. Азрікан був активним учасником концертних фронтових бригад.

1943 в м. Алма-Аті (тепер м. Алмати, Казахстан), де тоді базувалася кіностудія «Ленфільм», озвучив вокальну партію ролі співака Ананія Світловидова (на екрані роль грав актор Г. Шпігель) у фільмі «Повітряний візник» (режисер Г. Раппопорт). У виконанні А. Азрікана у фільмі пролунали аріозо Каніо («Паяци» Р. Леонкавалло), фрагмент арії Вакули («Черевички» П. Чайковського) та пісня-романс «Ніченька».

В образі Андрія (Тарас Бульба)

1943–1951 працював у Свердловському театрі опери і балету (тепер Єкатеринбурзький державний академічний театр опери і балету), де виконував усі партії драматичного тенора російського і зарубіжного репертуару, гастролював на сценах провідних оперних театрів колишнього СРСР.

Згодом працював за контрактами у Бакинському (1951–1956; тепер Азербайджанський державний академічний театр опери і балету ім. М. Ф. Ахундова) і Одеському (1956–1959) оперному театрах. Після конфлікту з партійним керівництвом Одеського оперного театру, нагадавши про його справу 1933 та арешт, Азрікана в 1959 відсторонили від роботи в театрі й примусово відправили у «відрядження» до м. Ізмаїлу для створення народного театру при Будинку культури. Через два роки повернувся на сцену, виступав в оперних театрах міст Баку (1961–1962), Кишинева (1963–1964), гастролював, зокрема в оперних театрах міст Харкова і Пермі.

1964–1976 викладав вокал у Кишинівському інституті мистецтв (тепер Академія музики, театру і образотворчих мистецтв Молдови), а також вів заняття в оперній студії, де поставив оперу «Паяци» Р. Леонкавалло (сам був виконавцем партії Каніо).

Серед учнів Азрікана — народні артисти Молдови В. Закликовський, І. Кваснюк, народний артист РФ А. Березин, співачка Л. Чорнобривець.

Творчість

Відео

Головна партія Азрікана на оперній сцені — Отелло в однойменній опері Дж. Верді. Він співав її упродовж усієї кар'єри з неодмінним успіхом. Уперше виконав цю партію 1940 у Київському театрі опери і балету, де співав паралельно з іншим українським тенором — Ю. Кипоренко-Доманським. У 1945 став єдиним виконавцем цієї партії у постановці Свердловського театру опери та балету.

Виконував партії оперного репертуару, написані для драматичного тенора, а також виступав з концертами у філармоніях, у програмі яких були арії та дуети з опер, українські, російські романси, народні пісні, зокрема українські, італійські.

Також відомий як режисер-постановник низки спектаклів: «Отелло» Дж. Верді (1950, Куйбишевський театр опери та балету, тепер Самарський академічний театр опери та балету; 1951, Саратовський академічний театр опери та балету; 1952, Бакинський театр опери та балету; 1964, Кишинівський театр опери та балету), «Іоланта» П. Чайковського (1953, Бакинський театр опери та балету).

Уперше на теренах колишнього СРСР здійснив постановку опери Дж. Пуччіні «Манон Леско» (1956, Бакинський театр опери та балету), однак вона викликала негативну реакцію Міністерства культури Азербайджану через «аморальність сюжету». Незабаром після прем’єри оперу вилучено з репертуару, а Азрікан був змушений залишити Бакинський театр.

Нагороди

Лауреат Державної (Сталінської) премії (1946) за виконання партії Отелло в однойменній опері Дж. Верді на сцені Свердловського театру опери та балету.

Нагороджений медалями «За доблесну працю під час Великої Вітчизняної війни 1941–1945» (1946), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945» (1947).

Цитати

Прекрасно співає цю партію і інший виконавець — заслужений артист УРСР А. Азрікан. В його виконанні Отелло — більш молодий, ніж у Кіпаренко-Доманського, а звідси — більша рухливість, пружна настороженість Отелло, який завжди готовий зустріти ворога і зраду, але коли Яго вражає його в найбільш чутливе місце, втрачає рівновагу і поспішає назустріч загибелі. Виконання ролі Отелло — безперечний успіх артиста А. Азрікана.
— Белза І. «Отелло». У державному ордена Леніна академiчному театрi опери й балету iм. Т. Г. Шевченка // Комуніст. 1941. 3 сiчня.
Голос співака — драматичний тенор — якнайліпше відповідає цій партії, перед якою відступає багато співаків… Майстерність Азрікана виявилась і у виконанні вокальної партії, і у сценічному розкритті образу Отелло
— Бэлза И. «Отелло» в Свердловском оперном театре // Известия. 1946. 17 апреля.
Його гарний, багатий тембровими барвами хвилюючий голос органічно поєднувався з неабияким акторським обдаруванням і насправді тішив слухачів.
— Вутирас Я. О друзьях-товарищах // Урал. 1974. № 10. С. 159.

Література

  1. Лисенко І. Українські співаки в спогадах сучасників. / Авт.-упоряд. І. Лисенко. Київ, Львів, Нью-Йорк : Рада; Видавництво М. П. Коць, 2003. С. 531.
  2. Вертинская Л. Синяя птица любви. Москва : Вагриус, 2004. С. 168.
  3. Максименко В.С. Два віки одеського Міського театру. Одеса : Астропринт, 2005. С. 248.
  4. Мащенко І. Г. Хроніка Українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу. Київ : Україна, 2005. С. 109.
  5. Азрікан Арнольд Григорович // Українська музична енциклопедія. Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2006. Т. 1. C. 34.
  6. Азрикан Д., Азрикан Дм. Арнольд Азрикан: романс для драматического тенора. Хайленд Парк : [Б. и.], 2006. 254 с.
  7. Максименко В.С. Міський театр Одеси: 1809–2009. Одеса : Астропринт, 2010. С. 177–179.
  8. Азрикан Д. Арнольд Азрикан, часть II: возвращение на авансцену. Хайленд Парк : [Б. и.], 2012. 110 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Азрікан Діна Арнольдівна Азрікан, Арнольд Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Азрікан, Арнольд Григорович (дата звернення: 20.11.2019).