Адлер, Герман Петер

А́длер, Ге́рман Пе́тер
Адлер, Герман Петер 

А́длер, Ге́рман Пе́тер (нім. Adler, Herman Peter; Герман Бертольдович; 02.12.1899, містечко Яблонець-над-Нисою, тепер Чехія — 02.10.1990, м. Ріджфілд, шт. Коннектикут, США) — диригент, педагог.

Адлер, Герман Петер

(Adler, Herman Peter)

Рік народження 1899
Місце народження Яблонець-над-Нисою, Чехія
Рік смерті 1990
Місце смерті Ріджфілд, Коннектикут, Сполучені Штати Америки
Alma mater Німецька академія музики і театру в Празі
Напрями діяльності музичне мистецтво

Життєпис

Після закінчення 1924 Німецької академії музики і виконавського мистецтва у Празі удосконалював свою майстерність під керівництвом професора В. Новака, диригента і композитора О. фон Землінського та Ф. Фінке.

Творчість

1923–1929 був оперним диригентом в м. Брно (Чехія), де оперні вистави проходили у приміщенні Німецького театру. 1929–1932 Г. Адлер — диригент Державного театру в м. Бремені (Німеччина); 1932–1935 — головний диригент симфонічного оркестру Української державної філармонії в м. Харкові. За сумісництвом 1932–1934 — викладач вищих диригентських курсів в Музично-драматичному інституті (тепер — Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського). Г. Адлер працював з групами по 2–3 студенти за зразком школи майстерності (нім. Meisterschule), приділяючи значну увагу поглибленню теоретичної підготовки молодих музикантів.

Серед харківських вихованців Адлера — П. Баленко, М. Будянський, І. Вимер, Ф. Долгова, К. Дорошенко, Д. Клебанов, Б. Кожевніков, В. Нахабін, Н. Рахлін, В. Тольба та ін.

1935–1937 Г. Адлер — головний диригент симфонічного оркестру Укррадіо в м. Києві. На думку В. Тольби, він був «чудовим музикантом і справжнім вихователем оркестру».

Поряд із творами світової класики Г. Адлер виконував музичні твори українських авторів: 1935 — «Українську симфонію» М. Калачевського, 1936 вперше — Другу симфонію Б. Лятошинського та Другий фортепіанний концерт Л. Ревуцького.

19.06.1937 на базі оркестру був створений Державний симфонічний оркестр УРСР (тепер — Національний симфонічний оркестр України), підпорядкований Управлінню у справах мистецтв Ради Народних Комісарів УРСР. До кінця сезону музичний колектив очолював Г. Адлер. Влітку 1937 він повернувся до Праги, не побажавши прийняти радянське громадянство.

Восени 1939 Г. Адлер емігрував до США. 25.01.1940 він вперше виступив у м. Нью-Йорку у благодійному концерті на користь окупованій Чехії. В 1940-ві роки Г. Адлер виступав з кількома американськими оркестрами. 1950–1964 він був музичним і художнім керівником Оперного театру американської Національної телерадіомовної компанії («Ен-бі-сі») та Національного освітнього телебачення. Г. Адлер — один із перших диригентів, що брали участь у проектах телетрансляції оперних вистав.

Серед його праць у цьому жанрі — «Амаль і нічні гості» («Amahl and the Night Visitors») і «Марія Головіна» («Maria Golovin») Дж.-К. Менотті, «Тріумф Святого Іоанна» («The Triumph of St. Joan») Н. дель Джойо, «Одруження» («The Marriage») Б. Мартіну, «Моє серце — в горах» («My Heart’s in the Highlands») Дж. Бісона, «Суд над Мері Лінкольн» («The Trial of Mary Lincoln») Т. Пасатьєрі, «Кубинка, або Життя для мистецтва» («La Cubana oder Ein Leben für die Kunst») Х. В. Хенце та ін.

За роботу над звуковою доріжкою в художньому фільмі «Великий Карузо» («The Great Caruso»,1952) Г. Адлер був номінований на премію «Оскар».

1959–1968 Адлер — диригент Балтиморського симфонічного оркестру.

З 1972 виступав у Метрополітен-опера; у травні 1973 диригував прем’єрною виставою «Макбет» («Macbeth») Е. Блоха в Джульярдській школі (м. Нью-Йорк). З вересня 1973 по 1981 Г. Адлер — директор Американського оперного центру Джульярдської школи. Він у значній мірі сприяв успіху Л. Прайс — першої афроамериканки, яка стала однією з провідних солісток Метрополітен-опера, Маріо Ланца, Джорджа Лондона та інших співаків.

Література

  1. Тольба В. С. Статьи. Воспоминания. Киев, 1986.
  2. Barnes J . Television opera. Woodbridge, 2003.

Автор ВУЕ