Адаптація політична


Адапта́ція політи́чна — багатозначний термін:

1) Процес пристосування політичної системи до зовнішніх і внутрішніх викликів, а також пристосування індивідів та соціальних груп до відповідних змін політичної системи.

2) Результат змін індивідуальної та колективної політичної культури (моделей поведінки, цінностей, норм, стереотипів), а також закріплення нових форм і способів соціально-політичної взаємодії та розв’язання суспільних проблем.

Механізми

Адаптація політична передбачає освоєння явищ політичної культури, адаптацію законодавства, трансформації політичної системи та індивідуальних моделей поведінки тощо.

Перебіг політичної адаптації індивіда (соціальної групи) має такі основні етапи:

а) самопізнання, оцінювання власного місця і значущості в соціально-політичній реальності;

б) зіставлення власної системи оцінок тих чи тих політичних подій з офіційно визнаною системою оцінок;

в) формування напрямів власної політичної діяльності відповідно до наявних знань та оцінок. Здатність особистості до політичної адаптації залежить від наявного в неї політичного, соціального досвіду, здатності обґрунтувати свою поведінку в політиці, налагоджувати суспільно-політичні контакти з іншими суб’єктами політичної практики.

Адаптивні процеси динамічні; характер їхніх безперервних змін залежить як від дій конкретних індивідів, так і від суспільства в цілому. Тож політична адаптація відбувається на індивідуальному та колективному рівнях. На індивідуальному рівні адаптація політична — складник адаптації соціальної, що відбувається через політичну соціалізацію / ресоціалізацію особистості. На рівні політичної системи адаптація політична — одна з її ключових функцій, що забезпечує стабільний розвиток системи і відбувається шляхом її реформування / модернізації.

Класифікація

Адаптація політична має численні види, оскільки індивіди та соціальні групи залучаються в систему політики різноманітними шляхами і з відмінними результатами.

Адаптація політична індивідів має такі форми:

а) акомодація — пасивне підпорядкування вимогам середовища без їх критичного сприйняття;

б) конформізм — вимушене усвідомлене підпорядкування вимогам середовища;

в) асиміляція — свідоме й добровільне прийняття нових норм і цінностей.

Залежно від рівня активності, розрізняють три моделі політичної адаптації системи держави до зовнішніх впливів (Я. П’єтрась):

а) пасивна адаптація політична — підпорядкування внутрішньої політики зовнішнім вимогам, що відбувається в умовах слабкості держави або пріоритетності політичних реформ над стабілізацією суспільства (модернізація навздогін);

б) активна адаптація політична — перетворення міжнародної системи відповідно до інтересів держави, здійснення зовнішньополітичного впливу шляхом поширення зразків власної політичної культури, може здійснюватися найбільш розвиненими державами (піонерська модернізація);

в) креативна адаптація політична — фільтроване сприйняття впливів міжнародного середовища та поширення власного прогресивного досвіду реформування політичної системи, притаманна середньо розвиненим країнам, і тим, що досягли успіху в реформуванні окремої сфери (органічна модернізація). Цей тип адаптації є компромісом між збереженням національних цінностей та потребою вдосконалення політичної системи.

Література

  1. Easton D. The political system. An inquiry into the state of political science, New York, 1953.
  2. Almond G., Verba S. The civic culture revisited. Boston, 1980.
  3. Злобіна О. Г., Тихонович В. О. Особистість сьогодні: адаптація до соціальної нестабільності. Київ, 1996.
  4. Дубінін В. В. Пошуки механізму взаємодії адаптації інтересів народу й інтересів політичної системи // Наука. Релігія. Суспільство. 2003. № 3.
  5. Карпяк О. М. Політична адаптація: проблеми визначення в сучасній системі соціально-політичних знань // Грані. 2012. № 3 (83).

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Редакція ВУЕ Адаптація політична // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Адаптація політична (дата звернення: 25.08.2019).