Агорафобія

Агорафо́бія (від грец. ἀγορά — збори, майдан і фобія) — різновид нав’язливих страхів, що охоплює сукупність фобій різних типів: хворі відчувають страх перед натовпом, бояться перебувати без супроводу на відкритій місцевості, у громадських місцях, транспорті.

У фобійній ситуації в організмі людини відбувається стрімкий викид адреналіну, який спричиняє низку вегетативних симптомів: пришвидшене серцебиття, спітніння, тремор, сухість у роті, утруднене дихання, відчуття задухи, біль у грудях, нудоту, слабкість, втрату відчуття матеріальності сприйманих об’єктів, страх божевілля або смерті. Хворі, маючи такий негативний досвід переживання фобійних ситуацій, активно уникають їх, у тяжких випадках обмежують територію свого перебування власною домівкою. Депресія та алкоголізм ускладнюють клінічну картину агорафобії.

Дебютом агорафобії зазвичай стає напад паніки, пережитий у громадському місці (в магазині, на зупинці транспорту). Далі хвороба розвивається шляхом класичного обумовлювання (механізм умовного рефлексу за І. Павловим). Специфічна біологічна основа агорафобії наразі не встановлена, проте можна стверджувати її близькість до панічного розладу, що доведено ефективністю спільного алгоритму лікування для хворих обох нозологій.

Певну роль в етіології агорафобії відіграє спадковість: близько 20 % родичів хворих також страждають на агорафобію. Протягом життя 10–20 % населення переживають досвід одного чи кількох панічних нападів, при цьому хворі власне на агорафобію становлять близько 0,6 % населення, близько 2/3 із них страждають від поєднання агорафобії із панічним розладом.

Початок захворювання може відбутися вже в пубертатному віці, проте найчастіше в 25–30 років із подальшим швидким розвитком. Жінки хворіють майже вдвічі частіше за чоловіків. Не встановлено відмінностей перебігу агорафобії за етнічною ознакою або рівнем освіти. Основне фармакологічне лікування хворих на агорафобію передбачає прийом селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, трициклічних антидепресантів, інгібіторів моноамінооксидази. Поведінкова терапія агорафобії полягає у використанні методів систематичної десенсибілізації, когнітивного тренінгу та релаксації. Оскільки агорафобія руйнівним чином впливає на безпосереднє оточення хворого та його соціальну адаптацію, показана сімейна психотерапія. Щоб виробити критичне ставлення хворого до свого стану, використовують раціональну психотерапію.

Література

  1. Каплан Г. И. Клиническая психиатрия: т.1. Москва: Медицина, 1994. 672 с.
  2. Барбато А. Нации за психическое здоровье: шизофрения и здравоохранение / Пер. с англ. Киев: Сфера, 1998. 58 с.
  3. Карманное руководство к МКБ-10: Классификация психических и поведенческих расстройств (с глоссарием и исследовательскими диагностическими кри­териями) / Сост. Дж. Э. Купер. Киев, 2000.
  4. Гавенко В. Л. та ін. Психіатрія і наркологія. Київ : ВСВ "Медицина", 2015. 512 с.

Автор ВУЕ

Е. В. Крайніков

Покликання на цю статтю:
Крайніков Е. В. Агорафобія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Агорафобія (дата звернення: 18.11.2019).