Авторитаризм церковний

Авторитари́зм церко́вний — ієрархічна форма церковного управління, що затверджує певну субординацію, ґрунтується на принципі суворого підпорядкування нижчого духовенства вищому, мирян — клірові.

Установлюється в Старому Завіті, але ще більшою мірою стверджується в новозавітній традиції. У ній церковна влада розглядається як священна, бо йде від Ісуса Христа та апостолів, а церковні повноваження, спеціальні права й обов’язки зумовлюються тим, що спрямовані до однієї мети — служити спасінню. Церковний авторитаризм за своєю суттю спрямований не до зовнішнього примусу, а до внутрішнього переконання. На відміну від церковної автономії, церковний авторитаризм, або абсолютизм — «хвороба» вищої ієрархії церкви. Церковний авторитаризм певною мірою властивий усім церквам.

Література

  1. Адельгейм П. Догмат о Церкви в канонах и практике. Нижний Новгород, 2008. 206 с.
  2. Церковне (канонічне) право / В.І. Лубський, Є.А. Харьковщенко, М.В. Лубська, Т.Г. Горбаченко. Київ, 2014. 640 с.

.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Харьковщенко Є. А. Авторитаризм церковний // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Авторитаризм церковний (дата звернення: 22.11.2019).