Австразійські мови

Австразі́йські мо́ви, австроазійські мови — сім’я мов, поширених у південно-східній і південній Азії.

Виокремлюють від 3 до 13 мовних груп, деякі з яких об’єднують у надгрупи.

Склад мовної сім'ї

Загальноприйнятої класифікації австразійських мов не існує через недостатній рівень дослідження багатьох із них. Найпоширеніші в сучасній лінгвістиці класифікації П. Сідвелла й Ж. Діффліта.

Згідно з першою, австразійські мови поділяють на 12 груп:

  • мунда
  • кхасі-палаунг, яку іноді розділяють на групи кхасі і палаунг
  • кхмуйська паканська
  • в’єтська
  • катуйська
  • бахнарська
  • кхмерська
  • пеарська
  • монська,
  • аслійська
  • нікобарська
  • шомпенська (гіпотетично).

Згідно з другою, у складі австразійських мов є три групи:

  • мунда
  • кхасі-кхмуйська
  • мон-кхмерська (основна).

Інші класифікації близькі до згаданих, але об’єднують окремі з названих груп у надгрупи чи вважають групи надгрупами. Загалом до австразійських мов зараховують близько 170 мов; точної кількості не встановлено, оскільки більшість із них не має писемності, мало представлена в етнографічних записах, ними володіють небагато мовців. Найбільшими за кількістю носіїв є:

Кількість носіїв жодної іншої австразійської мови не перевищує 1 млн.

Характеристика

Більшості австразійських мов властивий багатий вокалізм і порівняно бідний консонантизм, протиставлення голосних за тонами, змісторозрізнювальна роль коротких і довгих голосних. Граматичні категорії у більшості австразійських мов виражено за допомогою префіксів і інфіксів, а також редуплікації початкових складів; суфіксальний спосіб словотворення поширений лише в мовах групи мунда. У всіх австразійських мовах, окрім кхасі, немає категорії роду. Важливе значення в багатьох мовах цієї сім’ї має категорія істоти/неістоти. Австразійським мовам не властивий вільний порядок слів у реченні.

Писемність

Найдавніші писемні пам’ятки австразійських мов на основі індійської графіки — зразки монської (6 ст.) і кхмерської (7 ст.) мов, на основі китайських ієрогліфів — в’єтнамської мови (14 ст.).

Більшість писемних австразійських мов послуговується алфавітами, що ґрунтуються на латинській графіці. Винятками є: в’єтнамська мова на території Китаю (писемність на основі китайських ієрогліфів), кхмерська мова (модифіковане письмо брахмі), монська мова (писемність на основі брахмі), санталі (оригінальна фонетична писемність ол-чикі, винайдена 1925), соранська мова (оригінальна силабічна писемність соранг сомпенг, запроваджена місіонерами 1936), хо (оригінальне консонантно-складове письмо варанг-кшиті, створене у 20 ст., функціонує паралельно із деванагарі). На початку 20 ст. для мов кількох народів сім’ї австразійських мов у Лаосі також використовували письмо хом, створене як тайнопис.

Література

  1. Zide N., Barker M. Studies in Comparative Austro­asiatic Linguistics. Mouton, 1966 (Indo-Iranian monographs, vol. 5.).
  2. Peiros I. Comparative Linguistics in Southeast Asia / Pacific Linguistics Series C, No. 142. Canberra, 1998.
  3. Diffloth G. The contribution of linguistic palaeontology and Austro-Asiatic // The Peopling of East Asia: Putting Together Archaeology, Linguistics and Genetics. London, 2005.

Автор ВУЕ