Іродіада

Іродіада з головою святого Івана Хрестителя, худ. Поль Деларош, 1843

Іродіа́да, Іродіяда, Геродіада (грец. Ἡρῳδιάς; дата народження невідома, ймовірно тепер Ізраїль — після 39 н. е., місце смерті невідомо, ймовірно тепер Франція) — принцеса, друга дружина Ірода Антипи — правителя (тетрарха) Галілеї; з її ім’ям синоптичні Євангелія пов’язують страту Івана Хрестителя.

Походження

За повідомленням Йосипа Флавія, була донькою юдейського принца Арістобула
(бл. 31–7 до н. е., останнього нащадка династії Хасмонеїв) та його дружини Береніки, онукою Ірода І Великого.

У євангельському сюжеті

Згідно з Євангеліями від Марка і Матвія (Мк. 6:17, Мт. 14:3), мала за першого чоловіка Ірода Пилипа (Ірод ІІ, Ірод Боет); у шлюбі народила доньку (Йосип Флавій згадував як Соломію). Вступила у гріховний за юдейськими законами зв’язок з єдинокровним братом чоловіка (і головним спадкоємцем Ірода Великого) Іродом Антипою. Той вигнав свою дружину-набатеянку та одружився з Іродіадою. Цей шлюб негативно сприйняло юдейське середовище.

Іван Хреститель, за євангельським переказом, відкрито дорікав Іроду Антипі за переступ Мойсеєвого закону й розлучення з дружиною. Ірод ув’язнив Івана, але не наважувався його стратити, з огляду на авторитет пророка в народі.

Євангелісти передають, що під час пишного бенкету на честь дня народження Ірода донька Іродіади танцювала перед ним і дуже догодила своїм танцем. Той у нагороду публічно пообіцяв виконати будь-яке її бажання. Підмовлена матір’ю, яка прагнула помсти за ганьбу, дівчина попросила піднести їй на таці голову Івана Хрестителя. Ірод неохоче дотримався обіцянки і наказав стратити в’язня (див. Мт. 14:1–12, Мк. 6:14–29). Принесену тацю (полумисок) із головою Івана Хрестителя Соломія передала матері.

За свідченням Йосипа Флавія, саме Іродіада стала причиною падіння Ірода Антипи, втягнувши того в інтриги за царський престол. Зрештою, римський імператор відправив Антипу (39 н. е.) у заслання в Галлію (за іншою версією — в Іспанію). Іродіада відбула у заслання за чоловіком, де, ймовірно, обоє й померли.

Пам’ять

У єврейській демонології Іродіаду ототожнили зі злим духом.

У християнстві спомин про мученицьку смерть Предтечі (див. Відсічення голови Івана Хрестителя) став одним із важливих елементів релігійного культу, набув літургійного шанування, широко представлений у релігійному мистецтві, іконографії.

До драматичного образу підступної красуні Іродіади зверталися митці, літератори: полотна П. Делароша (1797–1856; Франція), Е. Моро (1850–1913; Франція), повість «Іродіада» Г. Флобера (1877; українською переклав М. Грушевський, опубл. 1902), однойменні поезія С. Малларме, опера Ж. Массне (лібрето написано за твором Г. Флобера), балет П. Гіндеміта (прем’єра 1944).

На її честь названо астероїд головного поясу (546) Геродіада (відкрито 1904).