Ізолінії

Ізолі́нії (від давньогрец. ἴσος — рівний та лінія) — лінії на географічних картах, планах, проєкціях або інших графіках, які з’єднують точки з однаковим значенням певної фізичної величини.

Ізобати на карті Тиверіадського озера.
Глибину вказано в метрах

Історична довідка

Найдавнішу з відомих ізоліній — ізобату (контурну лінію постійної глибини), датовану 1584, знайдено на карті р. Спарне (провінція Північна Голландія, Нідерланди).

1701 Е. Галлей використав ізолінії (ізогони) на карті магнітних змін.

1727 ізобатами позначено карту дельти Рейну і Маасу (Мерведе), 1752 — карту протоки Ла-Манш.

Ізолінії використовували для опису поверхні суші (контурні лінії) на карті герцогства Модени і Реджо (тепер регіон Емілія-Романья, 1746) і в експерименті для визначення середньої густини Землі (так званий Шигалліонський експеримент, проведений 1774 у Шотландії).

1791 на карті Франції інженера та географа Ж. Л. Дюпена-Тріеля (1722–1805; Франція) використано контурні лінії з 20-метровими інтервалами, штрихи, точки висоти та вертикальний розріз.

Військовий інженер Ф. Н. Бенуа (1774–1838; Франція) 1801 використовував контурні лінії у масштабі 1:500 на плані укріплення Рокка-д’Анфо (тепер регіон Ломбардія, Італія).

1843 Національна картографічна агенція Великої Британії (англ. Ordnance Survey) почала регулярно фіксувати ізолінії у Великій Британії та Ірландії. Однак до цього їх широко використовували в інших європейських країнах. Картографи шукали спільний термін для позначення «лінії рівної цінності». 1889 географ і антрополог Ф. Гальтон (1822–1911; Велика Британія) запропонував термін «ізограма» (від грец. ἴσος + грец. γράμμα — написання, малюнок) для ліній, що вказують на рівність певного фізичного стану чи кількості.

На початку 20 ст. у США використовували термін «ізоплета» (від грец. ἴσος + πλῆθος — кількість). Термін «ізарифм» (англ. isarithm, від грец. ἴσος + ἀριθμός — число) став поширеним у Європі. Також з’явилися додаткові альтернативи (гібридна ізолінія, ізометрична лінія). Усі вони частково збереглися дотепер.

Однією з останніх розробок є контурні карти якості повітря та шумового забруднення, які вперше з’явилися у США в 1970-х у результаті поправок до національного законодавства, що вимагають просторового окреслення цих параметрів.

Найпоширеніші ізолінії

Серед найпоширеніших ізоліній:

• ізоанемона (лінія середньорічної швидкості вітру);
• ізоаномала (лінія рівних відхилень аналізованої величини від її значень, прийнятих нормальними);
• ізобара (лінія однакового атмосферного тиску);
• ізобата (лінія однакових глибин океану, моря, озера);
• ізобронта (лінія однакової кількості днів із грозою);
• ізовола (лінія однакового вмісту летких речовин у вугіллі);
• ізоглибина (з’єднує точки з однаковими глибинами залягання корисних копалин);
• ізогаліна (лінія однакової солоності води);
• ізогама (лінія однакової величини напруженості гравітаційного поля);
• ізогієта (лінія однакових показників атмосферних опадів);
• ізогіпса (лінія однакових абсолютних висот);
• ізогона (лінія орієнтації певної фізичної величини);
• ізокліна (з’єднує точки з однаковим магнітним схиленням);
• ізокорелята (з’єднує точки з однаковими величинами коефіцієнта кореляції);
• ізопікна (лінія однакової густини речовини, зокрема води);
• ізоплета (лінія однакових значень довільної метеорологічної чи океанологічної величин);
• ізорахія (лінія однакових висот морських припливів; див. Припливні ритми);
• ізосейста (з’єднує точки, в яких землетрус виявився з однаковою силою);
• ізотера (лінія однакових питомих об’ємів на діаграмах морських гідрологічних розрізів);
• ізотерма (лінія однакових температур води чи повітря);
• ізохазма (лінія повторюваності полярних сяйв);
• гідроізотерма (лінія однакових температур підземних вод у водоносному горизонті або комплексі).

Застосування

Сукупність ізоліній дає наочне уявлення про розподіл досліджуваної величини на поверхні в горизонтальній чи вертикальній площинах. Відстань між ізолініями вибирають так, щоб найбільш точно відобразити розподіл характерних точок. У зонах із нерівномірним розподілом ізолінії будують частіше, з рівномірним — рідше.

Література

1. Wakonigg H. Struktur und Wesen von Isolinienkarten // Geo Raum. 2001. URL: https://web.archive.org/web/20070930030901/http://www.uni-graz.at/geowww/geo/geoweb_magazin_artikel_detail.php?recordID=54# Ewa
2. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с. URL: https://web.archive.org/web/20160304093326/http://ruthenia.info/txt/biletskv/mhi/t1.pdf
3. Krzywicka-Blum E. Map Functions. Cham : Springer, 2017. 207 р.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Ізолінії // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ізолінії (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.05.2024