Аль-Каїда

Знамено, яке часто використовують прихильники/члени Аль-Каїди та інших військово-терористичних ісламістських організацій

Аль-Ка́їда (араб. القاعدة‎, букв.‎ — база, основа) — міжнародна військово-терористична ісламістська організація мережевого типу.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
3 Література
4 Автор ВУЕ

Історична довідка

Розшук Міністерством оборони США терористів

Аль-Каїда заснована 1988 в Афганістані як міжнародна терористична джихадистська організація Ісламський фронт порятунку для підтримки моджахедів і боротьби проти введених на той час у країну радянських військ. Засновник і перший емір організації — Усама бен Ладен, уродженець Саудівської Аравії. На початкових етапах функціонування Аль-Каїди основним джерелом фінансування організації були його особисті статки. Після виведення радянських військ з Афганістану (1989) Аль-Каїда розгорнула боротьбу проти США як «країни невірних», держав західного світу, а також прихильників західного способу життя та культури в мусульманських країнах.

Історію діяльності Аль-Каїди поділяють на 5 періодів:

виникнення (кінець 1980-х) — організаційне оформлення Аль-Каїди як централізованої структури, визначення ідеологічних засад і цілей діяльності, організація перших терористичних нападів (переважно на посольства США);

т. зв. «дикий» (1990–1996) — налагодження співробітництва з урядами різних мусульманських країн, улаштування спеціальних таборів для підготовки моджахедів; розташування організаційного центру Аль-Каїди на чолі з Усамою бен Ладеном переважно в Судані (1992–1996);

розквіт (1996–2001) — кількісне розростання організації, здійснення великомасштабних терористичних актів, передусім повітряних атак 11.09.2001 на хмарочоси Всесвітнього торгового центру й Пентагон (США), які призвели до загибелі близько 3 тисяч осіб;

існування у вигляді мережі (2001–2005) — поширення дочірніх структур Аль-Каїди у країнах Магрибу, на Аравійському півострові, Близькому Сході й території Європи; заснування 2005 медіа-підприємства «Ас-Сахаб», що виробляє документальні фільми, відео- й медіапродукцію про діяльність організації; здійснення 2003–2005 масштабних терактів у містах Стамбулі (Туреччина), Мадриді (Іспанія), Лондоні (Велика Британія) тощо;

фрагментація (після 2005) та протиборство угрупувань.

У відповідь на терористичні акти Аль-Каїди США та їх союзники 2001 провели антитерористичну операцію Афганістані, але не змогли ані повністю знищити всі бойові осередки Аль-Каїди, ні захопити в полон Усаму бен Ладена. 01.05.2011 президент США Б. Обама оголосив про вбивство бен Ладена під час спецоперації в Пакистані, після чого в червні 2011 Аль-Каїда звернулася до мусульман усього світу із закликом до «індивідуального джихаду». Смерть засновника та інших ключових лідерів призвела до зміни способів діяльності та організаційної будови Аль-Каїди, перетворення її на гнучку децентралізовану структуру.

Характеристика

Аль-Каїда визначена як терористична організація Радою безпеки ООН, Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), Європейським Союзом, США, Великою Британією, Індією, іншими країнами. 1998 Аль-Каїду визнано «терористичною організацією № 1» у світі.

Ідеологічні засади Аль-Каїди — радикально витлумачений салафізм і ваххабізм, панісламізм. Мета — створення Всесвітнього ісламського халіфату. Лідер Аль-Каїди — А. аз-Завахірі (Єгипет; з 2011). Керівний орган — шура (рада).

У складі Аль-Каїди 8 комітетів (релігії, військовий, зв’язків із громадськістю, фінансовий та інші). Осередки Аль-Каїди й тренувальні табори для підготовки бойовиків функціонували у багатьох країнах світу: в Афганістані, Алжирі, Судані, Пакистані, Іраку, у державах Близького й Далекого Сходу, на Кавказі. Членами Аль-Каїди є вихідці практично з усіх мусульманських держав і регіонів світу.

Політичну та ідеологічну легітимацію Аль-Каїда намагалася здобути у кількох напрямах: «боротьба мусульман проти агресії Заходу», «визвольна боротьба», «народна революція», «протест мусульман проти ущемлення їхніх прав», «захист арабів-сунітів від шиїтської експансії на Близькому Сході», «війна проти США та Ізраїлю» тощо. У документі «Стратегія Аль-Каїди до 2020 року», витяги з якого опубліковані в 2005, запропоновано чітку технологію розпалювання війни із західними країнами: провокація США на вторгнення в одну з мусульманських країн шляхом масштабних атак із масовими жертвами серед цивільного населення; організація місцевого опору окупаційним силам; втягнення у конфлікт нових суб’єктів з обох боків (як країн–союзників США, так і сусідніх мусульманських держав), провокація етнічних та етноконфесійних конфліктів; підрив економіки США й світової економіки в цілому; розпалювання глобальної політичної нестабільності.

У період розквіту Аль-Каїда постала як новий геополітичний феномен, на позначення якого вживали терміни «квазідержава», «держава Аль-Каїда». Навколо міцного організаційного осердя була сформована одна з найбільших міжнародних мереж екстремістсько-терористичних угрупувань, яка об’єднувала численні дочірні структури, схожі організації різного масштабу, тимчасові міні-організації, окремих осіб — носіїв «індивідуального джихаду». Напади й терористичні атаки на військові та цивільні об’єкти відбувалися в різних країнах світу. Характерним стало використання смертників-шахідів та одночасне ураження кількох цілей. Створена глобальна мережа підтримувалась координованими діями локальних центрів, територіальних опорних баз. Однією з характерних рис цього квазідержавного утворення стала «міжнародно-правова асуб’єктність» при активній взаємодії з суб’єктами міжнародної політики — окремими державами й групами держав.

Наприкінці 2010-х почастішали заклики до нещадної боротьби проти релігійних меншин (насамперед мусульманської та християнської) на всій території ісламської присутності, передусім на Близькому Сході та в Південній Азії; напади на святині суфіїв, шиїтів, язидів, християн з численними жертвами.

Найкрупнішою дочірньою структурою Аль-Каїди станом на 2019 є Аль-Шабааб (Сомалі), яка за 2006–2018 спричинила понад 26 тис. жертв (за оцінками Global Terrorism Index 2018).

Література

Гайдуков Л. Ф., Кремень В. Г., Губерський Л. В. та ін. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980–2000 рр.). Київ : Либідь, 2001. 624 с.
Lawrence W. The Looming Tower: Al-Qaeda and the Road to 9/11. New York: Knopf, 2006. 469 p.
Вудвард Б., Олбрайт М. Религия и мировая политика / Пер. с англ. Москва : Альпина Бизнес Букс, 2007. 352 с.
Игнатенко А. А. Ислам в ХХІ веке: главные направления исследований // Политея. 2007. №4 (47). С. 7–34.
Олбрайт М. Религия и мировая политика. Москва: Альпина Бизнес Букс, 2007. 352 с.
Лоуренс Р. Аль-Каида / Пер. с англ. Москва : Гелеос, 2010. 418 с.
Арістова А. В. Сучасні трансформації політичного ісламу // Релігія та соціум: міжнародний часопис. Чернівці: ЧНУ, 2011. № 2(6). С. 90–95.
Ісламські процеси у світі та в Україні: реалії і прогнози. Колективна монографія. Київ : УАР, 2011. 201 с.
Wright L. The Looming Tower: Al-Qaeda and the Road to 9/11. New York : Penguin Books, 2018. 550 p.