Луцій Лактанцій

Лу́цій Лакта́нцій (лат. Lucius Lactantius; повне ім’я — Луцій Цецилій Фірміан Лактанцій (лат. Lucius Caecilius Firmianus Lactantius); бл. 250, точне місце народження невідомо, давня Нумідія, тепер Алжир — після 320, м. Августа Треверорум, тепер м. Трір, Німеччина) — християнський мислитель і письменник, богослов-апологет, ритор, педагог. Писав латинською мовою.

Життєпис

Походив з родини язичників. Здобув класичну освіту (риторика, граматика, література, філософія тощо), був учителем риторики.

На запрошення імператора Діоклетіана викладав при дворі риторичне мистецтво в м. Нікомедії (тепер м. Ізміт, Туреччина) — тогочасній східній столиці Римської імперії, а також у Віфінії. У зрілому віці (бл. 303 н. е.) навернувся в християнство.

Після едиктів Діоклетіана, спрямованих проти християн (303‒304) і розпочатих гонінь, Лактанцій залишив посаду (бл. 305) і повернувся на Захід. Ймовірно, вів життя мандрівного вчителя. Пізніше (за різними версіями — між 308 і 317) вийшов із відставки, став учителем і вихователем Флавія Юлія Кріспа (бл. 300/305‒326) — старшого сина Костянтина I Великого. Переїхав (найімовірніше в 317) за цезарем Кріспом у Галлію, до м. Августа Треверорум, де провів решту життя.

Час і обставини смерті невідомі.

Погляди і праці

Збереглися лише ті твори Лактанція, що стосуються історії, віровчення та апологетики християнства і, відповідно, філософського спростування антихристиянських трактатів, язичницького політеїзму. Його праці вирізняє вишукана латинська мова і стиль, знання античної класики, передусім філософії платонізму та стоїцизму. За панівним висновком, Лактанцій прийшов до християнства саме через платонізм.

Автор праць «Про майстерність Божу» (лат. De opificio Dei; 303‒304), «Божественні установлення в семи книгах» (De divinis institutionibus libri septem; до 311; адресована імп. Костянтину І Великому), «Про смерті гонителів» (De mortibus persecutorum; приписування її Лактанцію є тепер загальновизнаним, хоча авторство достеменно не підтверджено), «Про гнів Божий» (De ira Dei) тощо. Єронім Стридонський згадував, зокрема, ще два твори — «Симпозіум» (Symposium) і «Граматику» (Grammaticus), які не збереглися.

У своїх працях виклав важливі історичні відомості про події поч. 4 ст., безпосереднім свідком яких він був: гоніння на Церкву та християн за Діоклетіана, боротьбу за владу в Римській імперії та перемогу Костянтина І Великого, торжество християнства. Доробок Лактанція розглядають як цінне доповнення до історичних творів Євсевія Кесарійського. Вважав, що жодна релігія не може існувати без підтримки мудрості (філософії), рівним чином як мудрості неможливо досягнути без релігії. Виводив походження терміна релігія від латинського слова religare — в’язати, зв’язувати, тобто сполучати, поєднувати людину з Богом.

Праця «Божественні установлення» — перша латиномовна спроба систематичного викладу, раціонального тлумачення та доктринального оформлення чільних положень християнського віровчення. Спрямована передусім супроти антихристиянської літератури, але водночас оприявнює майже повне незнання автором Святого Письма. Послідовно аргументував правдивість монотеїзму, створення світу з нічого (див. Креаціонізм). Поряд із тим розмірковував про дуальність як світу назагал (світло й темрява, тепло і холод), так і людини (добро й зло, тіло і душа), у чому вбачають маніхейські (див. Маніхейство) мотиви. Вважав, що душа має вогнеподібну природу та є безсмертною. Лактанція відносять до кола перших теоретиків міленаризму: згідно з його поглядами, Тисячолітнє царство настане через 200 років (від часу його життя) і триватиме від Другого пришестя Христа до Страшного суду.

Вказував на марність і забобонність язичницьких вірувань на противагу розумності та правдивості християнства. Язичництво, за Лактанцієм, не тільки спотворює природу «божественної тварини» (які він іменував людину), але є хибою, брехнею, марнотою та обрядовірством, не містить нічого, здатного поліпшити моральність, «служити серцю, а не тілу». Дорікав римлянам-язичникам за дотримання релігії, яка збудована на служінні пристрастям, чуттєвим задоволенням, зовнішній пишноті (відвідують храми, аби «вбирати очима» блиск золота, красу мармуру, коштовне каміння, барвистий одяг, прикраси і зображення) тощо. Належав до плеяди християнських мислителів, які обстоювали небажаність (і неможливість) використання язичницької іконографії у християнському мистецтві.

Найвідоміша з праць «Про смерті гонителів» оповідає про мученицьку загибель переслідувачів християн від часів розп’яття Ісуса Христа до 314 (імператорів Нерона, Доміціана, Валеріана, Діоклетіана та ін.), є чи не першим нарисом християнської історіософії. Історія римської державності, з її численними війнами і конфліктами, розгорнута як занепад моральності в язичницьку добу («переворот Юпітера»), занедбання істинної віри та справедливості, звичаїв ідоловклоніння та забуття справжніх мистецтв, дарованих людям.

Серед філософського надбання античності особливо виділяв ідеї Платона, Цицерона та Сенеки, посутньо відкрив Цицерона як філософа (на думку Лактанція — єдиного з римських мудреців, рівного Платону) для західноєвропейської культури. Сьому книгу «Божественних установлень» присвятив огляду різних філософських шкіл, розмірковував про міру їхнього наближення до істини — збігу філософських ідей з християнством.

Визнання

Поряд із Євсевієм Кесарійським є одним із класиків історіографії пізньої античності, який уславив епоху правління імператора Костянтина Великого.

Представник святоотцівської традиції. Попри спірні з погляду християнської ортодоксії погляди, праці Лактанція справили істотний вплив на наступні покоління християнських письменників, істориків, церковних діячів, схоластів. На шляху синтезу релігії й філософії здобрив ґрунт для розвитку західної релігійно-філософської думки (Аврелій Августин, автори раннього середньовіччя, зокрема Ісидор Севільський). Метафорично названий «Григорієм Богословом Західної церкви».

Творчість Лактанція, особливо його вишукана латина і стиль, були високо поціновані гуманістами доби Відродження, здобули йому прізвисько «християнського Цицерона».

Зацікавленість філософією, толерантність до різних філософських шкіл, їх огляд і цитування, посприяли частковому збереженню античного філософського спадку.

Запропонована Лактанцієм етимологія слова «релігія» закріпилася в християнській культурі.

Додатково

• З-поміж віршів, приписуваних Лактанцію, є й «Про птаха Фенікса» (De Ave Phoenice) — оповідь про казкового східного птаха, який відроджується з власного попелу кожні тисячу років.
• Книгозбірня Київської духовної семінарії зберігає у своїх фондах (в колекції палеотипів у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій) видання творів Лактанція «L. Coelii Lactantii Firmiani Diuinarum institutionum libri septem» (Lugduni, 1543).

Джерела

• Lactantiі opera omnia // Patrologia Cursus Completus : in 221 vol. / Ed. by J.-P. Migne. Paris : Migne, 1844. Т. 6; 7. URL: https://patristica.net/latina/
• Opera Omnia // Documenta Catholica Omnia. URL: https://www.documentacatholicaomnia.eu/30_10_0240-0320-_Lactantius.html
• А н г л. п е р е к л. — The Divine Institutes // New Advent. URL: https://www.newadvent.org/fathers/0701.htm

Література

1. Wlosok A. Laktanz und die philosophische Gnosis. Heidelberg : Carl Winter, 1960. 272 р.
2. Perrin M. Homo Christianus. Christianisme et tradition antique dans l’anthropologie de Lactance. Lille : Universite de Lille, 1979. 366 p.
3. Buchheit V. Cicero inspiratus — Vergilius propheta?: zur Wertung paganer Autoren bei Lactanz // Hermes. 1990. Bd. 118. P. 357–372.
4. White C. Early Christian Latin Poets. London; New York : Routledge, 2000. 196 р.
5. Феномен релігії у творах античних і середньовічних мислителів / За ред. В. О. Балуха. Чернівці : Чернівецький національний університет, 2012. 304 с.
6. Digeser E. D.-P. The Making of a Christian Empire: Lactantius and Rome. Ithaca : Cornell University Press, 2012. 200 р.
7. Мозговий І. П. Еволюція християнства (ІІІ–І пол. VІ ст. н. е.): античні писемні джерела. Суми : Українська академія банківської справи Національного банку України, 2015. 570 с.