Архітектурна спадщина Білої Церкви

Костел Іоана Предтечі на Замковій горі.
Фото Вечерського В. В.

Ансамбль Замкової гори: пам’ятник Ярославу Мудрому, церква Святого Георгія (біла церква) та костел Іоана Предтечі.
Фото Вечерського В. В.

Колонада «Відлуння» у парку «Олександрія».
Фото Вечерського В. В.

Архітектурно-художній образ Білої Церкви визначають архітектурні пам’ятки трьох хронологічних груп з притаманною кожній з них стилістикою: 1 — доби Російської імперії кінця XVIIІ — 1-ї половини ХІХ ст. з домінуванням стилістики класицизму; 2 — доби Російської імперії 2-ї половини ХІХ — початку ХХ ст. з домінуванням стилістики історизму (еклектики) та місцевого архітектурного фольклору; 3 — радянської доби з домінуванням стилістики радянського ретроспективізму.

Від часів Давньої Русі в місті не збереглося жодної споруди. Археологічними розкопками Замкової гори — дитинця домонгольського міста Юр’єва — виявлено й досліджено підмурки мурованої церкви, яку датовано першою третиною ХІІІ ст. Ці залишки законсервовано і музеєфіковано, а на південний захід від них у 2011–2013 рр. споруджено мурований храм св. Георгія згідно з планом розкопаних підмурків у архітектурних формах, характерних для сакральної архітектури Давньої Русі кінця 12 — першої третини 13 ст. При цьому за взірець об’ємно-просторового вирішення було взято П’ятницьку церкву в Чернігові, але фасади частково потиньковано і побілено задля підтримання традиційного міфологізованого образу «білої церкви». Тепер цей архітектурний об’єкт є своєрідною (хоча і штучно створеною) хронологічною і стильовою відправною точкою історичної забудови міста.

Значні за тривалістю хронологічні етапи розвтку міста до кінця XVIIІ ст. взагалі не представлені в забудові. Мурована Миколаївська церква 1706–1853 рр. є лише невеликим фрагментом недобудованого великого храму в стилістиці Мазепинського бароко, який набув теперішнього вигляду під час реконструкції 1853 р. і сьогодні є скоріше історичним нагадуванням про нереалізований будівничий проект гетьмана І. Мазепи, ніж архітектурною пам’яткою тієї доби з притаминними їй стилістичними рисами.

Архітектуру доби Російської імперії кінця XVIIІ — 1-ї половини ХІХ ст. представляють сакральні та цивільні споруди й будівлі — громадські, адміністративні, житлові, рекреаційні, господарські. Панівний у той час стиль класицизму представляють як окремі споруди, так і ансамблі Поштової станції та парку «Олександрія». Забудова історичного середмістя в районі двох центральних площ — Соборної і Торгової — також могла би бути ансамблем, якби не втрати важливих історичних будівель і споруд (дзвіниця Спасо-Преображенського собору, класицистичні будинки Дворянського зібрання та причту костелу Іоана Хрестителя) та вторгнення в архітектурне середовище несумісних з ним за масштабом житлових і громадських будинків 1960-х — 1970-х рр.

Серед сакральних споруд міста у стилі класицизму провідними є дві, належні різним християнським конфесіям: римо-католицький костел Іоана Хрестителя 1812–1816 рр. та Спасо-Преображенський собор 1833–1839 рр. З огляду на те, що Біла Церква була провінційним містечком, то й стилістика обох храмів виявилася дещо анахронічною для часу побудови кожного з них. Костел, насичений тонко модульованим скульптурним декором, стилістично тяжіє до раннього класицизму 1770-х років. Монументальний і лаконічний за своїми архітектурними формами Спасо-Преображенський собор близький до лапідарної стилістики пізнього класицизму (так званого ампіру) 1820-х років й запізнілий щодо так званого Миколаївського класицизму 1830-х — 1840-х років.

Церква св. Марії Магдалини 1843 р. має структуру й архітектурні форми, стандартні для пізньокласицистичних парафіяльних церков — хрещатий план, один сферичний купол на циліндричному підбаннику, висока дзвіниця на головному фасаді, напівкругла апсида на східному фасаді й чотириколонні портики — на трьох інших. Монастирський комплекс навколо цієї пам’ятки є результатом будівництва 21 ст.

Цивільні будівлі й споруди розглядуваної епохи в стилі класицизму належать до кількох локацій. У середмісті розташовані знакові пам’ятки, відзначені стилістичною чистотою: характерний шляхетною простотою двоповерховий Зимовий палац Браницьких 1796 р. з чотириколонним портиком іонічного ордера на фасаді. У комплексі з ним — дуже скромні за архітектурою, майже безстильові одноповерхові службові корпуси. Значно пишніше декорований центральний корпус гімназії 1843 р. з шестиколонним портиком іонічного ордера на фасаді вдало представляє останню стадію розвитку стилю — Миколаївський класицизм, причому без властивого йому казарменного образу. Торгові ряди (Гостиний двір) 1809–1814 рр. на Торговій площі у вигляді каре з чітким ритмом арок і акцентованими перехресними вісями справляє найбільший художній вплив на формування умоглядного образу архітектурного середовища історичного центру Білої Церкви. Унікальною за функціональною та розпланувально-просторовою типологією є класицистична споруда Зернового складу Браницьких 1788 р. зі спорудою заїзду початку ХІХ ст. Значно скромнішими за стилістичним вирішенням є наступні об’єкти, такі як казарма середини ХІХ ст. на вул. Фастівськй, 1. Суто функціональною архітектурою, позбавленою яскравих рис класицистичної стилістики, відзначається ансамбль споруд Поштової станції 1830-1848 рр. на Олександрійському бульварі, 41-49. Він включає 7 споруд і на сьогодні є типологічно унікальним у масштабі всієї України, тож заслуговує на значно краще утримання і проведення комплексної наукової реставрації.

Паркові споруди парку «Олександрія» збереглися частково і становлять значний за територією ансамбль, що має стилістику, дещо різноманітнішу, ніж інші міські класицистичні комплекси, ансамблі та витвори розглядуваної історичної доби. Стилістикою класицизму позначені будинок управителя, головний вхід, колонада «Луна», павільйон Ротонда, циліндрична альтанка та нещодавно відбудований танцювальний павільйон на Дитинці. Стилістикою романтизму, яка виникла у межах класицизму як закономірна реакція на його жорстку нормативність, позначені: архітектурна споруда «Руїни», яка виконує функцію греблі, що перегачує струмок, утворивши став; Китайський місток, Турецький будиночок та аркові містки. Ці романтичні стилізації стилістично сумісні з домінантною класицистичною стилістикою і створюють цілком гармонійне архітектурне й ландшафтне середовище найвищого ціннісного рівня — пам’ятки архітектури й містобудування національного значення.

Архітектура доби Російської імперії 2-ї половини ХІХ — початку ХХ ст. з домінуванням стилістики історизму (еклектики) та місцевого архітектурного фольклору представлена дещо більшою кількістю споруд, але значно нижчої архітектурної якості. У Білій Церкві немає зразків різних стилістичних напрямів у загальному річищі історизму в чистому вигляді — наприклад неоготики, необароко чи неоросійського стилю. Тут панують не надто виразні стилістичні поєднання, які зазвичай характеризують терміном «еклектика». Цей термін має дві пов’язані між собою конотації — негативну й позитивну. Негативна означає механічне, неузгоджене, негармонійне поєднання в одному архітектурному творі різнорідних, іноді суперечливих принципів, елементів, архітектурних форм і прийомів, стильових вирішень. Це все присутнє в архітектурі Білої Церкви розглядуваної доби, але не понижує її цінності, оскільки таке явище періодично повторюється в історії світової архітектури, починаючи з античного Риму. Позитивний сенс еклектики полягав у тому, що вона давала замовнику й архітектору максимальну свободу при виборі стилістичного вирішення архітектурного твору, дозволяючи не тільки оперувати всім надбанням минулої культури людства, а й довільно поєднувати характерні риси різних архітектурних стилів. Українській архітектурі цієї доби властиве поєднання класичної ордерної системи і класицистичних прийомів розпланування будівель і споруд з необароковими, неороманськими, неоренесансними та іншими прийомами, а також окремими формами, притаманними українській народній архітектурі. Якщо до середини ХІХ ст. змішувати елементи різної стилістики вважалося неприпустимим і нефаховим, то в еклектиці це стало дозволеним і заохочуваним, наслідком чого став своєрідний архітектурний суржик, що панував у комерційній забудові кінця ХІХ — початку ХХ ст. Яскравою ілюстрацією цього явища є забудова купецькими будинками другої половини ХІХ ст. Торгової площі (№№ 5, 6, 10, 11, 16).

До споруд з найяскравіше виявленою еклектичною стилістикою, наближеною до неоренесансу, належать муровані двоповерхові: хедер (юдейський навчальний заклад) 1900–1901 рр. на вул. Б. Хмельницького, 42; купецька синагога другої половини ХІХ ст. на вул. Театральній, 6 (зіпсована перебудовами за радянської доби); будинок по вул. Б. Хмельницького, 3/23. Аналогічною за стилістикою була споруда старого залізничного вокзалу (знищена під час Другої світової війни). Високі архітектурні якості були притаманні неоренесансному будинку Громадського зібрання на Торговій площі, 3, знищеному під час Другої світової війни (на його місці тепер готель «Київ»). Неовізантійсько-неороманська стилістика яскраво представлена триповерховою спорудою великої хоральної синагоги 1855–1860 рр. на вул. Ярослава Мудрого, 21/2. Пізнише її стилістику традиційно вважали «східною», але зберглася вона частково — як наслідок перебудови 1929 р. під навчальний заклад та відбудови після воєнних руйнувань у 1950-х рр.

До неокласицистичної стилістики мала б належати низка будівель доби історизму-еклектики, зважаючи на імпозантні зразки справжнього класицизму, наявні в Білій Церкві на той час. Але це не так. Виразним зразком неокласицизму є тільки одноповерховий будинок кінця ХІХ ст. на вул. Б. Хмельницького, 13. Натомість три одноповерхові будівлі у комплексі класицистичної за стилістикою гімназії на вул. Соборній, 8/1, збудовані в 1890 та 1896 рр., мають неоднакову стилістику. Неокласицистичним є тільки службовий флігель 1890 р. з портиком на фасаді, зверненому у двір. Синхронний йому аналогічний другий флігель зазнав таких перебудов, що втратив будь-які стилістичні ознаки. А житловий будинок гімназії 1896 р. вирішений у неоросійській стилістиці. При цьому усі вони гармонійно поєднуються з іншими спорудами цього комплексу навчальних споруд.

Водяний млин, збудований у 1854 р. (який пізніше зазнав численних перебудов) на вул. Гагаріна, 37 належить до романтичних стилізацій під середньовічну замкову архітектуру без явних рис неороманської чи неоготичної стилістики. Такі стилістичні вирішення були характерними для виробничих споруд на Правобережжі протягом другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Ця стилістика тепер представлена у Білій Церкві тільки однією спорудою, що підвищує її історико-культурну цінність.

До еклектики з не надто виразними рисами певної історичної стилістики належать будівлі та споруди на центральних вулицях міста: багатством і оригінальністю декору відзначаються двоповерхові будинки кінця ХІХ — початку ХХ ст. на вулицях Б. Хмельницького, 14 та Героїв Небесної сотні, 68/6 (будинок Таубіна). Риси необароко помітні в архітектурному вирішенні вже згаданого тогочасного будинку готелю на Торговій площі, 16. Будинок кінця ХІХ ст. на вул. Героїв Небесної сотні, 28 можна віднести до так званого цегляного стилю в рамках пізнього історизму та еклектики, де практично неможливо ідентифікувати риси якоїсь певної історичної стилістики. Такі архітектурні вирішення, широко поширені в провінційній архітектурі, заведено відносити до фольклорному напряму в архітектурі цегляного стилю періоду пізнього історизму. У декорі цих будівель помітний відхід від норм стильової професійної архітектури, що проявився, зокрема, у використанні окремих оригінальних деталей, виконаних в манері перебільшення, з порушенням канонічних пропорцій і поміщених на фасаді довільно. Подібні модифікації стильових норм, що мали місце в забудові провінційних містечок другої половини XIX — початку ХХ ст., можуть бути класифіковані як локальний міський архітектурний фольклор. До таких зразків належать будинки кінця ХІХ ст. на вулицях Героїв Небесної сотні, 17, 19, 36; Б. Хмельницького, 1/7, 2/8, 7, 10, 16; Шолом Алейхема, 34.

На початку ХХ ст. в Україні з’явився архітектурний стиль модерн як новий універсальний стиль, що порвав з історичними архітектурними формами і мав на меті знайти принципово нові, сучасні форми, орієнтуючися на формоутворення у природі й логіку роботи нових конструктивних та опоряджувальних матеріалів (сталі, залізобетону, позолоченої міді, алюмінію, скла, майоліки). У Білій Церкві, як місті глибоко провінційному на початку ХХ ст., стилістика модерну представлена дуже скромно — однією спорудою, перевезеною сюди з Києва. Це оранжерея 1913 р. на Олександрійському бульварі, 11 — металевий засклений каркас без виразних стилістичних рис, що є характерним для раціонального напряму модерну. До цієї ж стилістики можна зарахувати суто функціональні за своєю архітектурою складські корпуси початку 20 ст. — 1911 р. на вулиці Привокзальній, 16 (20).

Архітектурна спадщина радянської доби представлена незначною кількістю об’єктів, вирішених скромно, але на доброму професійному рівні. Архітектура радянської доби має два хронологічні етапи — міжвоєнний і повоєнний, розділені Другою світовою війною. Початок першого етапу (міжвоєнного) характеризується домінуванням стилістики, яка в СРСР називалася конструктивізмом. Вона частково відповідала тогочасному європейському функціоналізму, частково — світовому Ар Деко й тій стилістиці, яку в тогочасній Італії дуже влучно назвали «раціоналізмом». Саме такий раціоналізм представлений у Білій Церкві цікавими зразками, які не тільки органічно вписалися в історично сформоване архітектурне середовище, а й формують його в теперішній час. З середини 1930-х рр. і до середини 1950-х рр. панівною в СРСР стала стилістика так званого радянського ретроспективізму з орієнтацією на архітектурні форми класицизму. У Білій Церкві значущими об’єктами представлена переважно архітектурна спадщина першого хронологічного етапу — міжвоєнного. Повоєнний радянський ретроспективізм представлений значно скромніше.

Пов’язано це з розпочатою у 1931 р. розбудовою місцевого Зооветеринарного (з 1934 р. — Сільськогосподарського) інституту, яка провадилася за проектами й під керівництвом знаменитого київського архітектора Олександра Васильовича Кобелєва (1860–1942). Він умів працювати в будь-яких історичних архітектурних стилях, творчо модернізуючи їх, а також мав великий досвід проектування і ощадливого будівництва промислових і транспортних споруд. Це стало йому в пригоді у Білій Церкві, де протягом 1930–1936 рр. за умов гострої нестачі ресурсів архітектор зумів створити навчальні й житлові будівлі високої архітектурної якості в стилістиці від модернізованого неокласицизму, близького до Ар Деко (головний корпус Сільськогосподарського інституту 1931 р. на площі Соборній, 6) до майже безстильових раціоналістичних вирішень двох гуртожитків цього ж інституту 1935 р. — на провулку Клубному, 2/35 та Олександрійському бульварі, 6/27.

На території парку «Олександрія» зберігся комплекс споруд міської насосної станції 1928–1929 рр. ще одного відомого київського архітектора — Миколи Олександровича Даміловського (1880–1942). Він вирішений у стилістиці українського модерну і, попри занедбаність, зберіг первісні архітектурні форми. Це — єдиний зразок цієї шляхетної стилістики у Білій Церкві. Якщо взяти до уваги, що після закінчення цього будівництва архітектор у вересні 1929 р. був репресований у справі так званої Спілки визволення України (СВУ), то стане зрозумілою невипадковість виразно національної української стилістики, застосованої М. Даміловським — діяльним учасником визвольних змагань 1917–1920 рр.

Майже одночасно з насосною станцією на березі р. Рось (вул. Надрічна, 68) у 1927–1929 рр. за проектом того самого архітектора М. О. Даміловського збудовано міську електростанцію в раціоналістичних архітектурних формах, без натяків (на відміну від попередньої роботи того самого автора і від О. Кобелєва) на жодну історичну стилістику. Так само у раціоналістичній безстильовій манері вирішені два багатоквартирні житлові будинки: так званий будинок соціалізму 1927 р. на площі Соборній, 1/1 (архітектори М. О. Даміловський та Ю. О. Вєтров) та житловий будинок Сільськогосподарського інституту 1931 р. на Олександрівському бульварі, 19 – робота архітектора О. Кобелєва. Водонапірна вежа інженера В. Г. Шухова 1929 р. на вул. Першотравневій у вигляді стрижневого гіперболоїда, який несе циліндричний резервуар, є суто інженерною спорудою масового застосування. Проте таких в Україні уціліло дуже мало. Унікальність білоцерківської споруди полягає в її добрій збереженості й художній виразності як однієї з архітектурних домінант міста.

Повоєнний радянський ретроспективізм представлений будівлями готелю «Київ» 1956 р. та тогочасними: міським залізничним вокзалом, входом на стадіон «Спартак», кінотеатром ім. Т. Шевченка (останній не збережено).

Загалом історична забудова Білої Церкви формує архітектурне середовище, неоднорідне в хронологічному, стильовому і ціннісному аспектах. Така забудова досить типова для містечок правобережної Наддніпрянщини ХІХ–ХХ ст. У ній переважають одно- двоповерхові цегляні будинки. Одноповерхові приватні будинки з присадибними ділянками, зайнятими городами і садками, складають частину забудови довкола історичного центру міста. Інша частина цього довкілля — це середно- та багатоповерхова забудова 1970-х — 2010-х рр. Деяка монотонність рядової історичної забудови урізноманітнюється завдяки сучасним архітектурним «вставкам», які мають характер акцентів, а також видам, які відкриваються у розривах рядової забудови, на архітектурні акценти, домінанти й особливо — на пластично активні сакральні споруди. В історичній забудові Білої Церкви виділяються будівлі різноманітної стилістики ХІХ–ХХ ст. Проте стилістичні риси масової забудови, як правило, нечіткі, знівельовані провінційною інтерпретацією стильових форм.

Спираючись на суцільні натурні обстеження всієї території Білої Церкви, дослідження іконографічних, архівних та літературних джерел, з’ясовано й узагальнено такі основні характеристики архітектурного середовища міста:

1. Зосередження історичної забудови у двох просторово розрізнених районах міста, наближених до акваторії р. Росі: в історичному середмісті та в парку «Олександрія».
2. Наявність 4-х типів архітектурного середовища:
   1. одно- двоповерхова цегляна і змішана забудова XIX — 50-х років XX ст. з історичними архітектурними домінантами та акцентами в центральній частині міста;
   2. переважно садибна периметральна з розривами забудова кварталів здебільшого одноповерховими будинками з рясним озелененням внутрішньоквартальних просторів і фронтів вулиць;
   3. п'ятиповерхова забудова 1960–1980-х рр. на окремих ділянках у центральному районі міста;
   4. багатоповерхова (9 і більше поверхів) забудова 1970-х — 2010-х рр., розташована, переважно, за межами історичного центру.
3. Домінантне становище комплексу споруд поблизу Замкової гори як загальноміських орієнтирів, що справляють композиційно-видовий вплив у межах прилеглої частини долини р. Рось і фокусують більшість панорам історичного центру.
4. Збереженість історично сформованого розпланувально-просторового каркасу міста, вузловими точками якого є сполучені між собою площі Соборна і Торгова.
5. Оригінальність ландшафту долини р. Рось із зеленими насадженнями; органічне включення акваторії з береговими територіями в архітектурне середовище як міського центру, так і парку «Олександрія».
6. Органічне поєднання історичної забудови з ландшафтом.
7. Чисельне переважання в архітектурному середовищі історичного центру спадщини історизму та еклектики в різних стилістичних модифікаціях, що є наслідком містобудівного розвитку XIX — початку ХХ ст., в результаті якого постало наявне тепер архітектурне середовище історичного центру.
8. Якісна неоднорідність архітектурного середовища в межах історичного центру; концентрація об’єктів архітектурної спадщини у центральних кварталах.
9. Наростаючий до периферії спад архітектурно-художньої якості середовища за рахунок втрат і розривів міської тканини з заповненням її об'єктами, збудованими у 1970-х — 2000-х рр.
10. Наявність у периферійних районах розрізнених локальних вкраплень цінних архітектурних комплексів і окремих споруд серед традиційної, нейтральної чи дисгармонійної забудови.
11. Значна роль традиційної рядової забудови у формуванні своєрідності архітектурного середовища.
12. Порівняно невисокий загальний ціннісний рівень архітектурно-художніх якостей рядової забудови.
13. Задовільний в цілому ступінь збереженості архітектурної спадщини.
14. Нейтральність і дисгармонійність (за рідкісними винятками) забудови останньої третини ХХ — початку ХХІ ст. щодо сформованого середовища.
15. Відсутність зв'язку за масштабом, пластикою, кольором, матеріалом між історичною і сучасною забудовою.

За ступенем історико-архітектурної цінності історична забудова Білої Церкви поділяється на відповідні узагальнені категорії:

• Пам′ятки архітектури національного та місцевого значення
• Щойно виявлені об’єкти культурної спадщини за видом «архітектура», що пропонуються для взяття на державний облік
• Будівлі та споруди, які пропонуються до внесення у список щойно виявлених об’єктів культурної спадщини
• Значні історичні будівлі
• Рядові історичні будівлі
• Фонові будівлі
• Дисгармонійні будівлі.

Будівлі перших п’яти категорій визначають той традиційний характер архітектурного середовища Білої Церкви, який, відповідно до вимог законодавства, необхідно зберегти. Фонові будівлі формують гармонійне оточення архітектурних пам’яток, що також має певну історико-культурну цінність і вимагає цивілізованого ставлення.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.12.2024