Ґолдінґ, Вільям Джеральд

Ґо́лдінґ, Ві́льям Дже́ральд (англ. Golding, William Gerald; 19.09.1911, м. Ньюквей, графство Корнуолл, Велика Британія — 19.06.1993, м. Перранавортал, там само) — письменник, лауреат Букерівської премії (1980), Нобелівської премії з літератури (1983), посвячений у лицарі Британської імперії (1988). Писав англійською мовою.

Ґолдінґ, Вільям Джеральд (Golding, William Gerald)
Народження	19.09.1911
Місце народження	Ньюквей, Велика Британія
Смерть	19.06.1993
Місце смерті	Перранавортал, Велика Британія
Місце поховання	Солсбері, Велика Британія
Alma mater	Оксфордський університет
Місце діяльності	Велика Британія, США
Напрями діяльності	література, публіцистика, військова справа

Відзнаки
Ордени	Британської імперії орден (1965)
Почесні звання	лицар

Життєпис

Батько письменника — Алек Ґолдінґ (1876–1958; Велика Британія) — був учителем природничих наук у граматичній школі Мальборо, ерудитом, щирим ентузіастом науки, навколо якого завжди гуртувалися учні. Мати, Мілдред (у дівоцтві Керно) — талановита музикантка, активна учасниця руху суфражисток (див. Суфражизм), яка відстоювала виборчі права для жінок. Разом зі старшим братом Джозефом Вільям навчався у школі, де викладав їхній батько. У дитячі та юнацькі роки Ґолдінґа найбільше цікавили читання та математика. Він захоплено читав твори Гомера, Дж. Свіфта, Е. Р. Берроуза (1875–1950; США), Е. А. По, захоплювався давниною, вивчав латину та грецьку мову.

1934 здобув ступінь бакалавра в Оксфордському університеті, де впродовж двох років за наполяганням батьків вивчав природничі науки, після чого, за власним бажанням, перейшов на англійську філологію. У тому ж році відбувся його літературний дебют — вийшла збірка віршів, про яку згодом письменник відгукувався вкрай скептично. Після закінчення навчання Ґолдінґ пробував сили у драматургії, режисурі та акторстві. 1935 обійняв посаду вчителя англійської мови та літератури в школі Майкл-Голл (м. Лондон). 1937 повернувся до Оксфорда, де здобув диплом у галузі освіти й розпочав професійну кар’єру вчителя. 1938–1940 викладав англійську мову та музику в гімназії Мейдстона (графство Кент), де познайомився із майбутньою дружиною Енн Брукфілд (1912–1995; Велика Британія) — спеціалісткою з аналітичної хімії. Подружжя прожило в шлюбі понад 50 років; виховали сина Девіда та доньку Джудіт. З квітня 1940 Ґолдінґ викладав англійську словесність, філософію, давньогрецьку мову та театральне мистецтво у школі єпископа Вордсворта в м. Солсбері (Велика Британія). Спокійне сімейне та професійне життя перервалося з початком Другої світової війни. У грудні 1940 Ґолдінґ добровільно вступив до лав Королівського військово-морського флоту. Командував десантним кораблем, брав участь у знищенні німецького лінкора «Бісмарк», а також у десантній операції союзників у Нормандії.

Після демобілізації повернувся до вчителювання в Школі єпископа Вордсворта (1945–1960). Восени 1961 разом із дружиною виїхав до США, де впродовж року обіймав посаду запрошеного письменника у жіночому гуманітарному Голлінс-коледжі (штат Вірджинія). Після цього залишив викладацьку практику й повністю присвятив себе літературній творчості.

1988 королева Єлизавета ІІ провела ритуал посвячення письменника в лицарі.

Сер Вільям Джеральд Ґолдінґ помер від інфаркту міокарда. Похований на церковному цвинтарі поблизу м. Солсбері (графство Вілтшир).

Творчість

Ранній етап творчості (1950–1960-ті) приніс Ґолдінґу світову славу завдяки вдосконаленню жанру роману-притчі. Найвідоміший його твір — роман-притча «Володар мух» («Lord of the Flies»; 1954), у якому традиційний сюжет робінзонади про виживання групи дітей на безлюдному острові використано як алегорію для дослідження деструктивної природи людини. Автор продемонстрував, що за відсутності стримувальних чинників і правил цивілізації внутрішня «темрява» людської істоти неминуче призводить до хаосу та жорстокості.

Проблематику людської гріховності та насильства автор розвинув у романі «Спадкоємці» («The Inheritors»; 1955), де еволюційне зіткнення неандертальців із Homo sapiens («новими людьми») постає алегорією втрати первісної гармонії з природою внаслідок розвитку агресивного інтелекту. У романі «Злодюжка Мартін» («Pincher Martin»; 1956) екзистенційна колізія виживання офіцера на скелі в океані трансформується в аналіз свідомості й самопізнання героя.

У ранніх творах письменник часто використовував «трюковий фінал» (англ. англ. gimmick ending) — несподівану зміну оповідної перспективи в кінці твору, що змушує читача ретроспективно переосмислити весь сюжет. Еволюція художньої форми та пошук нових наративних стратегій притаманні й роману «Вільне падіння» («Free Fall»; 1959), у якому автор відійшов від жорсткої філософської схеми (алегоризму) на користь психологізованих роздумів героя-оповідача про свободу вибору, моральну відповідальність та екзистенційну самотність людини в сучасному світі.

Особливе місце у творчості Ґолдінґа 1960-х посідає роман «Шпиль» («The Spire»; 1964), у якому опис реконструкції середньовічного собору трансформується в багатозначний символ людських амбіцій, боротьби добра і зла, фанатизму релігійного та незбагненної, жертовної природи творчості. Завершує цей етап роман «Піраміда» («The Pyramid»; 1967), де автор звернувся до жанру соціальної сатири, запозичивши для структури тексту архітектоніку тричастинної класичної музичної сонати.

У першій половині 1960-х Ґолдінґ написав низку нарисів, які увійшли до збірки есеїстики «Палаючі брами» («The Hot Gates»; 1965), а також кілька повістей, три з яких згодом склали книгу «Бог-скорпіон» («The Scorpion God»; 1971).

Початок другого етапу творчості письменника ознаменував роман «Видима темрява» («Darkness Visible»; 1979; Меморіальна премія Дж. Т. Блека; 1979). Значним здобутком цього періоду став роман «Ритуали переходу» («Rites of Passage»; 1980), відзначений Букерівською премією. Згодом твір отримав продовження у романах «Близьке сусідство» («Close Quarters»; 1987) та «Вогонь у глибині» («Fire Down Below»; 1989). Об’єднав 1991 ці три тексти в єдину книгу під назвою «До краю землі» («To the Ends of the Earth»; відома також як «Морська трилогія» — «The Sea Trilogy»).

Ґолдінґ видав збірку есеїстики «Рухома мішень» («A Moving Target»; 1982) і трагікомічний роман «Паперові люди» («The Paper Men»; 1984), у якому з іронією змалював навкололітературне середовище.

Останній, незавершений роман письменника «Подвійний язик» («The Double Tongue»), дія якого розгортається в античну епоху, опубліковано посмертно 1995.

Низку творів Ґолдінґа екранізовано. Серед них — однойменні фільми за його романом «Володар мух» (Велика Британія, 1963, режисер П. Брук; США, 1990, режисер Г. Гук; Велика Британія, 2025, режисер Дж. Торн); «До краю землі» (Велика Британія, 2005, режисер Д. Еттвуд). Життю та творчості письменника присвячено документальний фільм телерадіокомпанії ВВС «Мрії Вільяма Ґолдінґа» (2012, режисер А. Лоу).

Нагороди і визнання

Член Королівського товариства літератури (1955). За бойові заслуги нагороджений Британської імперії орденом (1965).

Україніка

Українською мовою окремі твори Ґолдінґа переклали С. Павличко, Ю. Лісняк, Д. Костенко, Я. Панко.

Вистави за мотивами роману «Володар мух» входять до репертуару Центру сучасного мистецтва «ДАХ» (режисер Д. Петросян, 2018), незалежного театру «Дикий театр» (режисер І. Шаран), Театру юного глядача (режисер С. Маслобойщиков; обидва — 2026; усі — Київ).

Додатково

Воєнний досвід (як згодом зізнавався письменник) позбавив його будь-яких ілюзій щодо сутності людської природи: «Я почав розуміти, на що здатні люди. Будь-хто, хто пройшов війну і не зрозумів, що людина продукує зло, як бджола мед, — або сліпий, або розумово ушкоджений».

Вплив творчої спадщини Ґолдінґа віддзеркалюється у масовій культурі, породжуючи безліч пародій та переосмислень. Роман «Володар мух» надихнув на створення концепцій американського реаліті-шоу «Останній герой» (2000) та серіалу «Загублені» (2004). Епізод «Автобус» (1998) анімаційного серіалу «Сімпсони» пародіює роман «Володар мух», розподіляючи персонажів за ролями героїв Ґолдінґа (Барт — Ральф, Нельсон — Джек, Ліза — Роха). До символічних образів роману звертаються окремі епізоди популярних мультсеріалів «Губка Боб квадратні штани» та «Південний парк».

Музичний гурт «Iron Maiden» присвятив роману пісню «Lord of the Flies» (1996), гурт «U2» використав назву 7-го розділу роману («Shadows and Tall Trees») для фінального треку дебютного альбому, а роман «Злодюжка Мартін» надихнув їх на створення треку «White as Snow» (2009).

Твори

Lord of the Flies. London : Faber & Faber, 1954. 224 p.
The Inheritors. London : Faber & Faber, 1955. 233 p.
Pincher Martin. London : Faber & Faber, 1956. 208 p.
Free Fall. London : Faber & Faber, 1959. 253 p.
The Spire. London : Faber & Faber, 1964. 223 p.
The Hot Gates, and other occasional pieces. London : Faber & Faber, 1965. 224 p.
The Hot Gates and Other Occasional Pieces. New York : Harcourt, Brace & World, 1965. 175 p.
The Pyramid. London : Faber & Faber, 1967. 217 p.
The Scorpion God : three short novels. London : Faber & Faber, 1971. 178 p.
Darkness Visible. London : Faber & Faber, 1979. 265 p.
The Paper Men. London : Faber & Faber, 1984. 191 p.
A Moving Target. London : Faber & Faber, 1984. 202 p.
An Egyptian Journal. London : Faber & Faber, 1985. 207 p.
The Double Tongue. New York : Farrar, Straus & Giroux, 1995. 160 p.
The Double Tongue. London : Faber & Faber, 1995. 167 p.
To the Ends of the Earth : a sea trilogy. London : Faber & Faber, 2005. 761 p.
У к р. п е р е к л. — Володар мух : роман ; Шпиль : повість / Пер. з англ. С. Павличко, Ю. Лісняка. Київ : Молодь, 1988. 328 с.
Володар мух : роман / Пер. з англ. С. Павличко. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. 304 с.
Бог-скорпіон : повісті / Пер. з англ. Д. Костенка. Чернівці : Книги-XXI, 2015. 112 с.
Спадкоємці / Пер. з англ. Я. Панко. Івано-Франківськ : Вавілонська бібліотека, 2021. 208 с.

Література

Crompton D. A View from the Spire : William Golding’s Later Novels. Oxford : Basil Blackwell, 1985. 208 p.
Boyd S. J. The Novels of William Golding. New York : St. Martin’s Press, 1988. VIII, 284 p.
Павличко С. Д. Вільям Голдінг і криза раціоналізму // Лабіринти мислення. Інтелектуальний роман сучасної Великобританії. Київ : Наукова думка, 1993. С. 40–58.
Tiger V. William Golding : the dark fields of discovery. London : Marion Boyars, 2003. 608 p.
McCarron K. William Golding. 2nd ed. Writers and Their Work. Tavistock : Northcote House Publishers, 2006. 96 p.
Carey J. William Golding : the man who wrote «Lord of the Flies». London : Faber & Faber, 2009. 592 p.
Нямцу А. Є., Литвинюк О. В. Міфопоетика Вільяма Голдінга : монографія. Чернівці : Книги-XXI, 2011. 230 с.
Golding J. The Children of Lovers. London : Faber & Faber, 2012. 272 p.
Мірошниченко Л. Я. Скептицизм і література : перечитуючи «Володаря мух» Вільяма Ґолдінґа // Іноземна філологія. 2015. Вип. 128. С. 243–252.
Шаповал О. Художня філософія Вільяма Ґолдінґа : еволюція жанрових моделей : монографія. Кам’янець-Подільський : Рута, 2017. 204 с.
Шаповал О. Г. Символіка образів водної стихії в романі В. Ґолдінґа «Спадкоємці» // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки : збірник наукових праць. Запоріжжя : Гельветика, 2021. № 1. С. 259–267.
Шаповал О. Г. Феномен ненадійного наратора в романі В. Ґолдінґа «Паперові люди» // Закарпатські філологічні студії. 2023. № 28/1. С. 229–234.
William Golding. URL : https://william-golding.co.uk/

Автор ВУЕ

О. Г. Шаповал

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.07.2026