Щур (Цур, Чур)

Щур, Цур, Чур (праслов. ščurъ — етимологію не з’ясовано) — у давньослов’янській міфології — за панівним припущенням, нижче божество або добрий дух, охоронець домашнього вогнища, добробуту, кордонів домоволодіння і господарства, заступник роду.

Достовірні відомості відсутні. У реконструкціях архаїчної міфології Щур (Цур) — охоронник межових знаків, парканів, огорож. Одночасно є хатнім духом, який захищає оселю від злих сил і нечисті. Існує версія, що чур (цур, щур) — душа родича, духовний охоронець його нащадків.

Низка дослідників вважають, що Щур взагалі не входив до язичницького пантеону, а його образ є породженням «кабінетної міфології», або, принаймні, факт його належності до пантеону не доведено. На думку М. Фасмера, є підстави розрізняти слова-омоніми:

• «чур» у значенні кордон, межа, границя, край (від індоєвроп. кореня *keur- — різати, рубати), у міфології — магічна межа, окреслене коло, яке нездатна перетнути нечиста сила;
• «чур» як евфемізм слова «чорт» (укр. цур тобі!, цур мене, пек!; пор.: білорус. цур табе!, рос. чур меня!), звідси цуратися — уникати, оминати щось, убезпечити себе від лиха (пор.: білорус. цурацца, рос. чураться), цурка — палиця (для відганяння ворожої сили), або як споріднене до «предок, родоначальник, прадід» (пращур — давній предок).

Чурами на теренах України також називали різноманітні обереги, елементи вишивки, дерев’яні вироби (ідоли), які втілювали уявлення про старих богів та охоронців людини.